9. Законодавчі акти загального характеру та їх значення для регулювання охорони праці.

До за­гальних належать ті акти, що в основі регулюють суспільні відносини, які не становлять предмет трудового права і містять лише окремі норми, що регулю­ють трудові відносини, у тому числі з охорони праці.

Питання відповідальності за порушення законодавства про охорону праці знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 р. та Кодексі України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. Так Кримінальний кодекс України містить розділ X, присвячений злочинам проти безпеки виробництва. Статті 271-275 передбачають кримінальну відповідаль­ність за порушення вимог законодавства про охорону праці, правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, правил безпеки на вибухонебез­печних підприємствах або вибухонебезпечних цехах, правил ядерної або раді­аційної безпеки, правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд. Кодекс України про ад­міністративні правопорушення передбачив адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці (ст. 41), вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93), вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промис­ловості (ст. 94), порушення правил і норм з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання (ст. 95).

Ряд норм, що регулюють охорону праці, встановлено і в загальних законах. Обов'язок створення безпечних і нешкідливих умов праці передбачено у ст. 9 Закону України "Про підприємництво" та ст. 26 Закону України "Про підпри­ємства в Україні"; право на безпечні для здоров'я і життя умови праці, гігієнічні вимоги до повітря у виробничих приміщеннях, інші вимоги до виробничих при­міщень, засобів виробництва і технологій, проходження обов'язкових медичних оглядів встановленні у Законі України "Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення (ст.ст. 4,19, 22,26) тощо.

10. Законодавчі акти спеціального характеру у сфері охорони праці:

• КЗпП

• ЗУ «Про охорону праці»

Спеціальні норматив­но-правові акти — це акти, що в спрямовані на регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин.

Основним галузевим кодифікованим джерелом трудового права є Кодекс за­конів про працю України, прийнятий 10 грудня 1971 року. Він складається з двадцяти глав (глави І-ХУПІ, глави ІП-А і XVI-А), ряд з яких присвячені охороні праці: глава XI "Охорона праці", глава XII "Праця жінок", глава XIII "Праця молоді". Окремі питання щодо особливостей робочого часу, часу відпочинку, нормування та оплати праці працівників, які працюють у шкідливих і небезпеч­них умовах праці, викладенні у відповідних главах.

У КЗпП зафіксовані питання трудового законодавства: право на працю, обов’язки та права працівників, умови укладання договорів про працю, тривалість робочого часу, обмеження щодо понадурочні роботи, охорона праці жінок та молоді, пільги працівникам, що поєднують роботу з навчанням і т. ін..

В окремих статтях КЗпП зазначено шляхи створення здорових і безпечних умов праці, дотримання вимог охорони праці під час будівництва й експлуатації будівель, споруд та обладнання; заборону введення в експлуатацію підприємств, нових машин та іншого обладнання які не відповідають вимогам охорони праці; обов’язки адміністрації щодо поліпшення умов праці; контроль за дотриманням вимог інструкцій з охорони праці; матеріальну відповідальність за збитки заподіяні працюючим ушкодження їх здоров’я і т. ін..

Але центральне місце у системі законодавства України про охорону праці зай­має Закон України "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року.

З прийняттям цього Закону встановлено принципи державної політики у сфері охорони праці, серед яких пріоритетність життя і здоров'я працівників, запроваджено комплекс гарантій, що спрямовані на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, у тому числі передбачено можливість державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, встановлено норми прямої дії щодо порядку організації охорони праці на виробництві, безперервного навчання з охорони праці, передбачено основи економічних методів управління охороною праці, впровадження систе­ми забезпечення безпеки виробництва, засобів виробництва, технологій, продукції, забезпечення активної участі профспілок та уповноважених трудових колективів у роботі з організації та поліпшення охорони праці.

21 листопада 2002 року прийнято нову редакцію Закону України "Про охорону праці", що набула чинності 18 грудня 2002 року. Більш чітко визначено сферу дії Закону, він поширюється як на роботодавців-юридичних осіб, так і на роботодавців-фізичних осіб. Законом змінено підходи до організації управління охороною праці на виробництві (щодо створення служб охорони праці, комісій з питань охорони праці, проведення аудиту охорони праці), встановлено відхід від системи жорст­кого адміністрування управління охороною праці на регіональному, галузевому і державному рівнях; визначені мінімальні розміри фінансування охорони праці на локальному рівні, змінено систему видачі дозволів; приведено у відповідність з чинним законодавством питання відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті, накладення штрафів на роботодавців, здійснення громадського контролю тощо. Загалом нова редакція Закону удосконалила механізм правового забезпечення організації охорони праці, створення безпечних і нешкідли­вих умов праці та в подальшому підтримала основний принцип державної політи­ки — прерогативи життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності.