6. Засоби, що впливають на рухову активність (моторику) шлунка.

Засоби, що підвищують рухову активність шлунка.

Для стимуляції перистальтики шлунка призначають:

- холіноміметичні засоби: м-холіноміметики (ацеклідин);

- антихолінестеразні засоби(фізостигмін, галантамін, особливо прозерин).

Останнім часом застосовують прокінетики:

• метоклопрамід, цизаприд — агоністи серотонінових рецепторів ;

• дромперидон — блокатор ‒α - адренорецепторів.

Дія ацеклідину здійснюється через збудження м-холінорецепторів, а антихолінестеразних — через зв'язування і зворотне зниження активності холінестерази, внаслідок чого в си-напсах холінорецепторів накопичується ацетилхолін — медіатор цих синапсів. При цьому підвищується не тільки рухова активність шлунка, а й секреція шлункового соку.

Як стимулятор моторної функції шлунка найчастіше призначають прозерин, рідше ацеклі-дин.

Атонію шлунка усувають також натрію хлорид (у вену по 5-10 мл 10 % розчину) , пітуїтрин (підшкірно або у вену по 2-5 ОД) тощо.

Протипоказання: бронхіальна астма, стенокардія, атеросклероз, органічні захворювання серця, епілепсія, гіперкінези.

Засоби, що пригнічують рухову активність шлунка. У випадках надмірно високого тонусу гладких м'язів шлунка, що спостерігається у хворих на виразкову хворобу, з пілороспазмом, кардіоспазмом, спастичним колітом тощо призначають спазмолітичні засоби: М - холіноблокатори (ат-ропін, платифілін, бутил скополамін,гастроцепін); міотропні засоби (па-паверин, но-шпа), а також пробантин, що має М-холіно- і гангліоблокуючу дію.

М-холіноблокатори переривають потік нервових імпульсів із центру блука-ючого нерва до м'язів шлунка на рівні м-холінорецепторів. Внаслідок цього моторика шлунка і секреція шлункових залоз знижуються. Міотропні спаз-молітики впливають на гладкі м'язи безпосередньо.

Блювотні засоби.

У деяких випадках виникає гостра потреба в блюванні, що сприяє випоров-ненню шлунка і видаленню з нього речовин, які подразнюють і ушкоджують його слизову оболонку. Цей складний рефлекторний акт здійснюється за до-помогою блювотних засобів, які мають властивість вибірково збуджувати центр блювання.

Введення таких засобів викликає антиперистальтику тонкої кишки, внаслідок чого її вміст може частково закидатися до шлунка, збільшуючи його об'єм. Потім виникає спазм пілоричної частини шлунка і розслаблення тіла шлунка та його кардіального отвору. Кардіальна частина шлунка підтягується дого-ри, стравохід розширюється і стає коротшим. Створюються сприятливі умови для зворотного викиду шлункового вмісту.

Центральною ланкою блювального акту є блювотний центр, який координує цей складний рефлекторний процес. З центром зв'язана спеціальна хеморе-цепторна зона, яка отримала назву пускової (тригерної). Збудження блювот-ного центру хімічними речовинами може здійснюватися шляхом прямого впливу або рефлекторно. У зв'язку з цим розрізняють блювотні засоби цент-ральної (прямої) і рефлекторної (периферичної) дії.

До блювотних засобів центральної дії належить апоморфіну гідрохлорид .

Апоморфін стимулює хеморецептори тригерної зони блювотного центру, внаслідок чого виникає 2-3-разове блювання, звичайно через 10-15 хв після підшкірного введення. Введення апоморфіну всередину недоцільне, оскільки він абсорбується недостатньо й ефект настає пізно. У випадках пригнічення блювотного центру (наркоз, отруєння снодій-ними засобами, тяжка алкогольна інтоксикація) блювотна дія апоморфіну не проявляєть-ся. Введений усередину апоморфін абсорбується в шлунку і кишках недостатньо, тому його вводять переважно підшкірно.

Показання: видалення із шлунка отруйних речовин або недоброякісних продуктів харчу-вання, головним чином у таких випадках, коли неможливо здійснити промивання шлунка зондом (спроби самогубства, психічні захворювання, втрата свідомості, порушення ков-тання тощо); гостра інтоксикація етиловим спиртом, вироблення умовнорефлекторної реакції огиди до алкоголю у процесі лікування хворих на хронічний алкоголізм.

Побічна дія: колапс, зорові галюцинації, неврологічні розлади.

Протипоказання: тяжкі захворювання серця,атеросклероз, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, активні форми туберкульозу легень із схильністю до легеневих кровотеч, органічні захворювання центральної нервової системи, похилий вік.

До блювотних засобів рефлекторної дії належать препарати блювотного кореня, трави мишатника, міді сульфат, цинку сульфат, еметин та ін. Рефлекторний характер блювотної дії еметину вперше встановлено в лабораторії І. П. Павлова його учнем Н. Н. Токаревим. Він показав, що цей алкалоїд у собак викликає блювання лише в разі введення в шлунок. При перетинанні блукаючих нервів, змазуванні слизової оболонки шлунка місцевоанестезуючими засобами, а також при введенні еметину парентерально або в пряму кишку блювотний ефект не настає.

Засоби цієї групи, в тому числі міді й цинку сульфат, застосовуються дуже рідко (всередину по 1 столовій ложці 3 % розчину) у зв'язку з подразнюваль-ним їх впливом на слизову оболонку шлунка і загальнотоксичною дією.

Протиблювотні засоби.

На відміну від блювотних, протиблювотні засоби застосовують дуже часто, оскільки блювання супроводжує численні захворювання, при яких у процес втягуються «блювотні зони» організму: горло, вінцеві та брижові судини, очеревина, жовчні протоки, кора великого мозку та ін.

Блювотний рефлекс викликається підвищеним тиском у шлунку і в різних відділках тонкої й товстої кишок, спазмом порожнистих органів (бронхів, шлунка, кишок, жовчних проток і сечових шляхів, судин), підвищенням вну-трішньочерепного тиску у зв'язку з пухлинами, абсцесами, під впливом пси-хічних чинників. Блювання виникає під час інтенсивного болю будь-якого генезу, як і при інтоксикації багатьма лікарськими засобами, наприклад цито-статиками, серцевими глікозидами та ін.

Залежно від патогенезу розрізняють блювання центрального і рефлекторно-го походження. Відповідно до цього розрізняють протиблювотні засоби цен-тральної і рефлекторної дії. Призначаючи протиблювотні засоби, потрібно враховувати генез блювання. Зокрема, у випадках блювання, зумовленого збудженням блювотного центру через підвищену збудливість центральної нервової системи, призначають засоби, які знижують її збудливість: седативні, снодійні, антихолінергічні, про-тигістамінні, невролептичні.

Найефективнішими протиблювотними засобами центральної дії є похідні фенотіазину, особливо етаперазин, трифтазин тощо. Механізм їх дії полягає у блокаді дофамінових рецепторів хемо-рецепторної пускової зони в довгастому мозку.

Протиблювотна дія етаперазину перевищує дію аміназину приблизно в 10 разів. Тому йо-го широко використовують у випадках блювання центрального походження: під час вагіт-ності; зумовленого інтоксикацією лікарськими засобами, які впливають на тригерну зону (препарати наперстянки, апоморфін); у післяопераційному періоді; у хворих на променеву хворобу; усуває також гикавку.

Етаперазин, поряд з іншими невролептиками, малоефективний у разі морсь-кої хвороби. При морській і повітряній хворобі блювання зумовлене надзвичайним збудженням аналізатора гравітації (вестибулярного апарату), звідки імпульси надходять до блювотного центру, а не до тригерної зони. Особам з підвищеною збудливістю аналіза-тора гравітації рекомендується профілактичне застосування лікарських препаратів, які містять скополамін (таблетки «Аерон»). При цих захворюваннях ефективні також протигістамінні засоби — димедрол і дипразин, які мають седативні і анти-холінергічні властивості, метоклопрамід, як і препарати ментолу, зокрема валідол.

Новими протиблювотними засобами, які призначають при хіміотерапії в онкологічній практиці, є антагоністи серотонінових рецепторів: гранісетрон, ондансетрон, тропісетрон.

Таблетки «Аерон» застосовують для профілактики морської і повітряної хвороби (і ліку-вання хворих), ліквідації симптомо-комплексу Меньєра, зменшення салівації і сльозотечі при операціях у ділянках лиця і верхніх дихальних шляхів, у випадках блювання і нудоти вагітних. Для профілактики морської і повітряної хвороби 1-2 таблетки «Аерону» приймають усередину за 30-60 хв до відправлення, потім ще 1 таблетку через б год.

Ефективним протиблювотним засобом центральної дії є також метоклопрамід (реглан, це-рукал) — специфічний блокатор дофамінових (Д2) рецепторів тригерної зони, а у вели-ких дозах — і серотонінових. Його протиблювотна активність значно перевищує дію амі-назину. Метоклопрамід підвищує ефекти ацетилхоліну на м-холінорецептори кишок, то-нус сфінктера стравоходу, розслаблює пілоричну частину шлунка й ампулу дванадцяти-палої кишки, стимулює перистальтику і прискорює евакуацію із проксимальних відділів кишок. Сприяє загоюванню виразок шлунка і дванадцятипалої кишки. Як протиблювот-ний засіб метоклопрамід призначають у випадках розладу травлення, нудоти і блювання, зумовлених променевою терапією, дією серцевих глікозидів, засобів для наркозу і анти-біотиків, а також токсикозом вагітних. Призначають по 1 таблетці (0,001 г) З рази на день до їди, у тяжких випадках — внутрішньом'язово або внутрішньовенно по 2 мл 0,5 % роз-чину 1-3 рази на добу.

Побічна дія: екстрапірамідні розлади, діарея, сонливість, шум у вухах, сухість у роті тощо.

Протипоказання: обережно дітям до 14 років, водіям автотранспорту.