6. Засоби, що впливають на рухову функцію кишок.

Рухова (моторна) функція кишок забезпечує просування їжі, перетравлюван-ня й абсорбцію харчових речовин завдяки постійній зміні тонусу, перисталь-тичним скороченням і маятникоподібним рухам кишок. Здійснення цих процесів, як і координацію функції різних відділів кишок, регулюють складні неврогуморальні ме-ханізми, забезпечує нервовом'язовий апарат кишок (нервові сплетення, циркуляторна і по-здовжня гладка мускулатура, велика кількість чутливих хемо- і механорецепторів, холіно- і адренорецепторів). Цим пояснюється висока чутливість кишок до численних ендогенних і зовнішніх чинників, у тому числі й до різних лікарських речовин.

Рухова функція кишок посилюється під впливом холіноміметичних, деяких гормональних та інших препаратів. Наркотичні, антихолінергічні, адреноміметичні засоби, препарати опію та інші речовини, навпаки, гальмують цю функцію.

Серед засобів, які підвищують перистальтику кишок, розрізняють такі, що усувають їх атонію, й ті, що сприяють ліквідації запору (проносу). Серед засобів, які гальмують мо-торну функцію кишок, самостійне значення мають ті, що усувають їх спазм, а також за-соби, які ліквідують пронос.

Засоби, що підвищують рухову функцію кишок.

ЗАСОБИ, ЩО УСУВАЮТЬ АТОНІЮ КИШОК.

Серед речовин, які усувають атонію кишок, найбільше практичне значення мають антихолінестеразні засоби, пітуїтрин, натрію хлорид та ін.

Із антихолінестеразних засобів найчастіше застосовують прозерин . Його при-значають для профілактики атонії і лікування кишок хворих після операції, у випадках стійкого атонічного запору тощо.Після підшкірного введення прозерину ефект настає через кілька хвилин, усередину — через 1-2 год. У зв'язку з цим для збудження моторики кишок прозерин потрібно призначати парентерально. Здебільшого вводять підшкірно або внутрішньом'язово по 1-2 мл 0,05 % розчину через кожні 4 год.

Пітуїтрин впливає на моторну функцію кишок за рахунок гормону вазопресину, що вхо-дить до його складу. При атонії кишок пітуїтрин вводять підшкірно або внутрішньом'язо-во по 5-10 ОД.

ПРОНОСНІ ЗАСОБИ.

Проносні засоби викликають розрідження вмісту кишок, підвищують їх мо-торну функцію і прискорюють дефекацію. Дія проносних засобів рефлектор-на (викликають подразнення чутливих рецепторів кишок). Підвищення мото-рики на місці дії проносних засобів рефлекторно поширюється на інші ділян-ки кишок, а також на інші органи, особливо на серцево-судинну систему. Настає перерозподіл крові, що призводить до зменшення крово-наповнення судин мозку і усунення загрози крововиливу. Проносні засоби, особливо си-льнодіючі, стимулюють скоротливу функцію матки, тому під час вагітності і менструації їх призначають з обережністю.

Класифікація.

Залежно від локалізації дії розрізняють засоби, які підвищують моторну функцію:

а) переважно тонкої кишки,

б) переважно товстої кишки і

в) усіх відділів кишок.

До засобів, дія яких поширюється на всі відділи кишок, належать солі (нат-рію і магнію сульфат, водорозчинні фосфати тощо), які дуже повільно про-никають через кишковий бар'єр.

Найчастіше застосовують магнію і натрію сульфат, а також деякі мінеральні води («Моршинська», «Баталінська», «Слов'янська») і мінеральні солі (на-приклад, карловарську, яка містить велику кількість натрію сульфату).

У зв'язку з тим що аніони і катіони цих проносних засобів погано абсорбуються, у кишках створюється високий осмотичний тиск, що перешкоджає абсорбції води, Крім того, гіпер-тонічні розчини цих солей сприяють дифузії води в просвіт кишок, і вони переповнюють-ся рідиною. Це викликає механічне подразнення барорецепторів і рефлекторне посилення моторики кишок. Проносній дії сульфатів сприяє також підвищене утворення в кишках сірководню.

Залежно від шляху введення магнію сульфат діє по-різному. Виходячи з механізмів про-носної дії магнію і натрію сульфату, потрібно дотримуватися певних умов, які забезпе-чують максимальний ефект: призначати натще і з достатньою кількістю теплої води (1/2-2 склянки). За дотримання цих умов проносний ефект настає через 4-6 год.

Дію сольових проносних можна прискорити вживанням великої кількості теплої води: ефект настає значно раніше — через 1-3 год.

Проносні солі застосовують за потреби швидкого спорожнення кишок одноразовим при-йомом препарату. Повторний прийом протягом доби або в найближчі дні неприпустимий через подразнювальну дію цих препаратів.

Для цього призначають по 20-30 г солі з великою кількістю теплої води (2-3 склянки).

Протипоказання: гострі захворювання органів черевної порожнини (апендицит, холецис-тит, цистит, перитоніт), наявність механічної перешкоди для просування вмісту кишок (защемлена грижа, ілеус), захворювання, які супроводжуються кровотечами з матки, травного каналу тощо.

До препаратів, які підвищують рухову функцію переважно тонкої кишки, на-лежать ті олії, які не розщеплюються і не абсорбуються в кишках (вазеліно-ва олія), або розщеплюються і абсорбуються частково (рицинова — касторо-ва, оливкова, мигдальна, кунжутна, а також риб'ячий жир). Ці олії або в не-зміненому, або в емульгованому стані виводяться назовні, сприяючи роз-м'якшенню калових мас і полегшенню їх просування через товсту кишку.

Олія рицинова ( касторова) .Ця олія сама по собі подразнювальної дії не має, у шлунку не змінюється. Лише у дванадцятипалій кишці вона під впливом ліпази і лужного середови-ща частково гідролізується на гліцерин і рицинолову (оксипальмітинову) кислоту. Солі ці-єї кислоти, подразнюючи хеморецептори слизової оболонки кишок, викликають рефлек-торне збудження перистальтики. Внаслідок цього прискорюється просування вмісту ки-шок, швидше настає дефекація. Після прийому столової ложки олії рицинової випорож-нення кишок настає через 2-6 год.

У міру видалення вмісту кишок, як і продуктів гідролізу олії рицинової, товста кишка роз-слаблюється, внаслідок чого можливий тимчасовий запор.

Як проносний засіб олію рицинову призначають всередину дорослим по 15—30 г, а дітям по 5-15 г на прийом, головним чином хворим на ентероколіт, а також хронічний запор у зв'язку з гемороєм, проктитом, тріщиною відхідника. її застосовують і для підготовки хво-рих до рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини, щоб видалити з ки-шок гази і вміст. Для цього можна використовувати препарати сени. Призначати сольові проносні в даному випадку недоцільно, оскільки після їх застосування гази і рідина в киш-ках залишаються.

Застосування олії рицинової як проносного засобу протипоказане у випадках отруєнь жи-ророзчинними отрутами (бензолом, фосфором та ін.), а також після приймання препара-тів чоловічої папороті: у зв'язку з розчинністю цих речовин в олії прискорюється їх аб-сорбція і посилюється інтоксикація.

Рухову функцію переважно товстої кишки підвищують за допомогою засобів рослинного і синтетичного походження. Найбільшого поширення отримали препарати з рослин, які містять антраглікозиди, а з синтетичних — фенолфталеїн (пурген) та ізафенін.

Антраглікозиди . Діючими речовинами є не антраглікозиди, як такі, а продукти їх гідролізу, а саме, похідні антрахінону — емодин (тріоксиметилантрахінон) та ін. Ці речовини, под-разнюючи рецептори переважно товстої кишки, викликають посилення перистальтики і внаслідок цього її спорожнення.

Припускають, що гідроліз антраглікозидів відбувається не в кишках, а в ін-ших органах, можливо, в печінці. Потім продукти гідролізу їх разом з жовчю виділяються в кишки і впливають на рецептори. Деякі з цих продуктів, а са-ме, кислота хризофанова, виділяються з організму з молоком і сечею, забар-влюючи їх у жовтий колір. Проносний ефект препаратів, які містять антра-глікозиди, настає через 6-10 год, тому їх призначають звичайно на ніч.

Проносні засоби, які містять антраглікозиди, як і синтетичні препарати, застосовують пе-реважно для усунення звичного запору, а також у разі затримки та утруднення дефекації у зв'язку з гемороєм. У таких випадках ці препарати приймають у великих дозах, а за не-ефективності застосовують інші проносні засоби.

Проносні препарати, які містять антраглікозиди, у великих дозах можуть викликати біль у животі . З обережністю їх слід призначати вагітним жінкам та годувальницям, а також хворим із захворюваннями печінки та нирок. Негативним реакціям на проносні засоби запобігають ретельним підбором доз.

У медичній практиці широко використовують препарати з кореня ревеню, кори крушини , лис-тя сени тощо.

Корені ревеню (Radices Rhei). Корені та кореневища ревеню містять антраглікозиди, тано-глікозиди, кислоту хризофанову, смоли, пектинові речовини, багато крохмалю тощо. З них виготовляють порошок, таблетки, сухий екстракт, сироп. Ці препарати призначають як проносні та жовчогінні засоби при хронічному запорі, атонії кишок, метеоризмі. Інколи їх застосовують як в'яжучі засоби (закріплюючий ефект): таноглікозиди не посилюють, а, навпаки, пригнічують моторику кишок. Зв'язуючись з білками, вони утворюють осад, який захищає рецептори слизової оболонки кишок від подразнення. Для досягнення проносно-го ефекту препарати ревеню призначають у дозах 0,5-2 г на прийом. Сироп ревеню вико-ристовують як легке проносне головним чином у педіатрії.

Кора крушини (Cortex Frangulae Alni). Із кори крушини виготовляють рідкі й сухі екстрак-ти, проносні збори тощо. Ці препарати викликають проносну дію через 8-10 год після при-йому всередину. Великий латентний період зумовлюється повільним гідролізом антраглі-козидів крушини ферментами та бактеріальною флорою товстої кишки в лужному середо-вищі. Вони починають розпадатись лише в товстій кишці, де і проявляють свою проносну дію. Вона є результатом подразнення рецепторного апарату цього відрізка кишок. Крім того, препарати крушини гальмують абсорбцію з кишок, у зв'язку з чим об'єм кишкового вмісту збільшується, випорожнення кишки полегшується.

Препарати крушини призначають хворим з хронічним запором. Тривале лікування цими препаратами призводить до звикання, що потребує збільшення дози або заміни їх на інші препарати аналогічної дії.

Вагітним жінкам ці препарати протипоказані: можуть призвести до викидня.

Сухим стандартизованим препаратом кори крушини є препарат рамніл. Його призначають хворим з хронічним запором по 0,2 г на ніч.

Листя сени (Folia Sennae), або касії вузьколистої (Folium Cassia), містять антраглікозиди, флавонові глікозиди, органічні кислоти, полісахариди тощо.

Листя сени використовують для виготовлення настою, таблеток екстракту сени сухого, порошку кореня солодки складного, зборів; імпортні препарати — сенаде, глаксена, регу-лакс та ін. Ці препарати мають проносну дію, оскільки стимулюють моторну функцію ки-шок, особливо товстої кишки. Використовують у випадках хронічного запору, післяопе-раційної атонії кишок, перед хірургічним втручанням.

Ізафенін порівняно з фенолфталеїном має активнішу проносну дію, він менш токсичний і не подразнює нирок. Збуджує перистальтику переважно товстої кишки. Його можна при-значати вагітним жінкам і дітям, а також хворим на захворювання нирок.Ізафенін входить доскладу комбінованих таблеток «Ізаман».

Широко застосовують засоби, що пом'якшують калові маси: лактулазу, сорбітол, форлакс.

Засоби, що пригнічують рухову функцію кишок.

Засоби, що усувають спазм кишок.

Спазми кишок звичайно супроводжуються болем (кишкова колька) різної інтенсивності й локалізації. Вони можуть виникати внаслідок деяких захво-рювань кишок або інших органів і систем (гіпофункція надниркових залоз, діабетична кома, інтоксикація лікарськими речовинами, отрутами тощо).

Спазмолітичний вплив на кишки мають лікарські засоби: м-холінолітичні, гангліоблокуючі, засоби з міотропною дією. Серед них особливий інтерес ма-ють: атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, бензогексоній, пірилен, папаверину гідрохлорид, но-шпа та ін.

Протипроносні засоби.

Пронос є симптомом багатьох захворювань та інтоксикацій (дизентерії, холери, інколи ту-беркульозу, септичних процесів, отруєнь арсеном, солями важких металів тощо). Часто його причиною є недостатня функція шлунка (ахілія) і підшлункової залози, захворювання ендокринних залоз.

В'яжучі засоби, вступаючи в реакцію з тканинними білками поверхні слизових оболонок, ерозій і виразок, утворюють альбумінати у вигляді плівки, яка покриває поверхню слизо-вої оболонки шлунка і кишок. Ця плівка захищає її від механічних, термічних і хімічних подразнень, внаслідок чого зменшується потік патологічних імпульсів із зони ушкоджен-ня, гальмується абсорбція різних речовин, у тому числі токсичних. У результаті в зоні уш-кодження зникає запальна реакція, зменшується моторика кишок, прискорюється епітелі-зація ерозій і виразок.

Із групи в'яжучих засобів для ліквідації проносу застосовують танальбін та інші препа-рати рослинного походження, а також синтетичний препарат — бісмуту нітрат основний.

Танальбін є продуктом взаємодії дубильних речовин з білками (казеїном). На відміну від таніну він не має в'яжучої дії на слизову оболонку порожнини рота, стравоходу і шлунка. Лише в кишках у зв'язку з перетравлюванням білкового компонента звільняється танін, який і викликає в'яжучий ефект. Захищаючи рецептори від подразнення й ослаблюючи за-палення, танін зменшує перистальтику кишок і ліквідує пронос. При цьому у зв'язку із звуженням судин слизової оболонки кишок знижується секреція кишкових залоз.

Танальбін призначають усередину по 1-2 таблетки 3-4 рази на день.

Як протипроносні засоби застосовують також настої і відвари трави звіробою (Herba Ну-регісі), плоди чорниць (Fructus Murtilli), плоди черемхи (Baccae Prumi racemosae), корене-вище перстачу (Rhizoma Tormentilla) та ін.

Бісмуту нітрат основний (Bismuti subnitras) має в'яжучу і протимікробну дію.

У гастроентерологічній практиці в'яжучі засоби застосовують при багатьох захворюванях, особливо запальних і запально-виразкових процесах тонкої і товстої кишок (ентерит, енте-роколіт, коліт) і діареї різного походження.. При запаленні прямої кишки в'яжучі засоби, часто в поєднанні з анестезином, препаратами беладонни та іншими, засто-совують у вигляді клізм і свічок.

Прийняті всередину адсорбуючі засоби крім протизапальної дії сприяють зниженню ки-слотності шлункового соку і гальмують моторику кишок, ліквідують метеоризм і пронос.

Найактивнішим адсорбуючим засобом є вугілля активоване (Carbo activatus): має велику за-гальну поверхню (1г — близько 200 кв.м). Випускається у вигляді порошку, гранул і таб-леток під назвою карболен (Carbolenum). Вугілля активоване застосовують як адсорбент при гіперацидному гастриті, метеоризмі, інфекційних захворюваннях травного каналу, харчових інтоксикаціях, отруєннях алкалоїдами (стрихніном, морфіном, атропіном та ін.), барбітуратами, солями важких металів, фосфором, калію ціанідом.

Хворим з підвищеною кислотністю шлункового соку, диспепсією і метеоризмом вугілля активоване призначають усередину по 1/2-1 чайній ложці або 1-2 г кілька разів на день.

При метеоризмі ефективні також вітрогінні засоби, які отримують з листя м'яти перце-вої, квіток ромашки лікарської тощо. Очевидно, вони за рахунок ефірних олій, які містять-ся в них, рефлекторно поліпшують секреторно-моторну та резорбційну функцію травного каналу, діють протимікробно.

Листя м'яти перцевої (Folia Menthae piperitae).

Подразнюючи рецептори слизової оболонки шлунка і кишок, ментол підсилює периста-льтику та секрецію органів травлення. Він має також антисептичні властивості, тому об-межує процеси гниття і бродіння. Препарати м'яти перцевої стимулюють секрецію жовчі.

Олія м'яти перцевої — прозора безбарвна або блідо-жовтого кольору рідина із запахом м'яти. До її складу входить близько 50 % ментолу, 4-9 % ефірів ментолу з кислотами оц-товою та валеріановою. Використовують у мікстурах по 1-3 краплі при метеоризмі, захво-рюваннях печінки і жовчного міхура, для корекції смаку лікарських препаратів.

Квітки ромашки лікарської (Flores Chamomillae Recutitae).

У суцвіттях ромашки лікарської містяться флавоноїди, діоксикумарини, холін, кислота аскорбінова, каротин, гіркі речовини, слизи, ефірна олія.

Жовчогінну дію має не тільки ефірна олія, а й рідкий екстракт ромашки.

Препарати ромашки лікарської (настій, рідкий екстракт, ефірна олія) належать до потогін-них, вітрогінних та антиспастичних засобів. Для них властива заспокійлива і знеболюваль-на дія. Вони прискорюють регенерацію епітелію, пригнічують запалення, процеси бродін-ня і гниття в кишках.

У вигляді настою ромашки лікарської приймають усередину як спазмолітичний засіб при гастриті, спастичному хронічному коліті, які супроводжуються бродінням у кишках, для стимуляції виділення жовчі та поліпшення травлення.Крім того, його призначають хворим на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидний гастрит, при болю, печії, нудоті.

Із синтетичних протипроносних засобів широко використовують лопераміду гідрохлорид (імодіум, лопедіум), який знижує тонус і рухову активність гладких м'язів кишок. Підвищує тонус сфінктера відхідника. Дія препарату настає швидко і триває 4-6 год.

Показання: гостра і хронічна діарея різного походження, регуляція випорожнень у паці-єнтів з ілеостомою.

Побічна дія: головний біль, біль у надчеревній ділянці, сухість у роті, алергічні реакції.

Протипоказання: вагітність, лактація, вік до 2 років, гострий виразковий коліт, непрохід-ність кишок.

До протипроносних засобів належить смекта , що має адсорбційну й обволікаючу актив-ність.