6. Знакова ситуація

Для того, щоб річ могла слугувати знаком, необхідна знакова ситуація.

Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковою ситуацією, або семіозисом.

Осмислення знакової ситуації в історії науки відбувалося поступово.

1. Античні й середньовічні мислителі обговорювали питання про відношення слова й позначуваного ним предмета. Ті філософи, хто вважали слово іменем предмета, визначеним людьми, «визначали» знакову ситуацію. Вона складалась з двох компонентів: знак (ім’я) – позначуваний предмет.

2. Філософи ХVII – ХVIII ст. відкрили третій компонент знакової ситуації – поняття. Визнавши слово знаком поняття про предмет, вони представили знакову ситуацію як трикомпонентну: знак – поняття – позначуваний предмет.

Основоположник семіотики як самостійної науки про знаки Ч. Пірс розробив свою концепцію на основі цих трьох складових. Під різними назвами ці ж три компоненти присутні в працях багатьох логіків, семіотиків, лінгвістів, напр., у всім відомому семантичному трикутнику С. Огдена та Д. Річардса – американськими семіотиками, у працях Ф. Палмера.

Семантичний трикутник Огдена-Річардса (накреслити).

3. Розгорнутий опис знакової ситуації як важливої категорії в семіотиці запропонував німецький логік і математик Готлоб Фреге (1892 р.).

Фреге, крім імені (знак), денотата (предмет, названий іменем), значення (сигніфікат, поняття, концепт денотата), виділяє ще й уявлення про денотат (насичене емоціями, глибоко суб’єктивне, індивідуальне).

Значення він розташовує між денотатом і уявленням.

Фреге фактично визначив не трикутник, а чотирикутник, але цей момент залишився не поміченим інтерпретаторами концепції Фреге.

Отже, знакову ситуацію в концепції Фреге можна представити так: знак– уявлення – значення – денотат.

4. У ХХ ст. Ч. Морріс розглядає знакову ситуацію як п’ятичленне відношення: знак – інтерпретатор – інтерпретант – значення /сигніфікат – контекст, в якому трапляється знак.

Отже, в знаковій ситуації з’явилась людина і відношення знака до інших знаків.

Отже, річ може стати знаком, лише потрапивши до знакової ситуації, оскільки бути знаком – це функція, а не природа речі. Поза знаковою ситуацією ця сама річ знаком не буде.

+

Модель мовного знака Р.Г. Піотровського (польський математичний лінгвіст) містить такі компоненти: ім’я – денотат (образ конкретного предмета) – десигнат (концепт, смисл, поняття, сигніфікат) – конотат (експресивно-оцінні, естетичні та ін. значення) – прагматичні потенції (відношення, що виявляються у вживанні: оцінка знака носієм мови) = є схожою до знакової ситуації Ч. Морріса!!!

!!! Слід пам’ятати, що:

- одному денотату може відповідати кілька сигніфікатів: денотат вислову утренняя звезда і вечерняя звезда один і той самий – планета Венера, але значення цих виразів різне;

- однакові або подібні значення можуть виражатися різними знаками: явище синонімії (мовознавство – лінгвістика);

- у знака (імені) завжди є значення, але не всякий сигніфікат має денотат (напр., вислів найбільш віддалене від Землі небесне тіло має значення, але не має денотата).