8. Знакові й незнакові одиниці мови

Мовний знак – двостороння матеріально-ідеальна одиниця, яка довільно, символічно й конвенційно (конвенція – договір, угода) фіксує певний зміст і служить засобом збереження, отримання, обробки й передачі інформації.

Існує проблема визначеності мовних знаків: які мовні одиниці є знаками?

Ще Ф. де Соссюр вважав однією із основних ознак знаку наявність у ньому плану змісту та плану вираження. План вираження (оптичний та акустичний) ми сприймаємо органами чуття. План змісту несе в собі значення знака, а отже, має семантику.

Розглянемо одиниці мови з точки зору наявності плану вираження та плану змісту.

Фонема. Найбільші труднощі становить фонема, оскільки в різних концепціях і план вираження, і план змісту фонеми розуміється по-різному.

1. Якщо наслідувати Б. де Куртене та його послідовників, то фонема не має плану вираження, оскільки це ідеальне утворення.

2. В інших теоріях (МФШ та ін.) фонема – це звук в основному своєму звучанні, тобто план вираження є очевидним.

3. Відповідно до традиційної точки зору фонема значення не має, тобто план змісту відсутній.

4. Проте психолінгвістичні експерименти, спостереження переконливо доводять, що за кожною фонемою в нашій свідомості закріплено не лише значення, а й колір. Це означає, що фонема має план змісту.

Отже, визначати чи не визначати фонему знаком мови залежить від прийнятої точки зору щодо плану змісту й плану вираження цієї мовної одиниці.

Більшість учених вважає, що фонема не є знаком, (Кочерган: фонема – субзнак).

Морфема (напівзнак). Це двостороння одиниця: має план змісту й план вираження, однак морфема не є одиницею інформації.

Морфеми існують лише в складі слів, мотивуючи їх дериваційне чи реляційне значення. З комунікативної точки зору морфеми – це сигнальні знаки, що вказують на мовні значення, у той же час це структурні знаки (адже формують слово).

Слово. У всіх концепціях є основним знаком мови. Воно виражає значення або поняття. Слово здатне входити до складу речення й до складу висловлювання.

Словосполучення. Вільне словосполучення наближається в аспекті знаковості до речення, а стале – до слова. У розглядуваному аспекті виробилося дві основні точки зору: це або сполучення знаків (слів), або цілісний знак.

Речення. Має і план змісту, і план вираження. Саме речення забезпечує мові можливість передавати будь-яку інформацію.

Текст. У останні роки як знак мови деякі лінгвісти розглядають текст. Його трактування як мовного знаку повністю тотожне реченню: це або сполучення знаків (слів), або окремий цілісний знак.

Отже, у сучасній лінгвістиці не існує одностайності в питанні щодо знакових одиниць мови:

1) знаковими одиницями одні вчені вважають слова, морфеми, фразеологізми;

2) інші, крім зазначених, виділяють також дискурсивні знаки мови: висловлення і текст.

3) треті вважають речення повним знаком (повідомляє про факт), слово – частковим (тільки називає факт), морфему – напівзнаком.

Кочерган: фонема – субзнак, слово – знак, речення – суперзнак.

Березін: фонеми, склади – часткові, неповні знаки; морфеми – частково-повні знаки; слова – повні знаки;словосполучення й речення – комплексні знаки.