Модель «ведення випадку»

Для розуміння сутності технології реалізації соціального супроводу прийомної сім’ї пропонуємо розглянути концептуальні основи соціально7педагогічноїмоделі «ведення випадку». За даною технологією робота з клієнтом передбачаєздійснення таких етапів: вивчення та оцінка ситуації, подальша розробка плануможливого вирішення проблеми, узгодження запропонованого плану зклієнтом, реалізація певних дій, спрямованих на покращення ситуації. Необхідною позицією завершення роботи є аналіз реалізації плану дій та визначення результативності вжитих заходів.

Особливістю «ведення випадку» як форми соціальної допомоги, є те, щоробота з клієнтом проводиться вдома, за місцем проживання, а не у спеціалізованих закладах. Метою надання допомоги за місцем проживання є створеннятаких умов, щоб кожна людина могла жити самостійно і незалежно у звичномудля неї соціальному оточенні.

Реалізація соціального супроводу передбачає взаємодію соціального працівника та клієнта. При розробці плану соціального супроводу, який визначає послідовність дій, спрямованих на покращення ситуації, враховуються питання, якімають вирішуватися самим клієнтом. Такий підхід формує відповідальність закінцевий результат не лише спеціалістів, а й особи, що потребує допомоги, запобігає формуванню у клієнта уявлення про діяльність соціального працівника.

Модель «ведення випадку» передбачає певну послідовність дій.

Перший етап – вивчення ситуації. Оцінюється соціальна проблема і визначаються потреби клієнта, що передбачає реалізацію таких положень:

• оцінка потреб клієнта;

• розробка плану соціального супроводу;

• визначення пріоритетів у задоволенні потреб клієнта;

• якщо необхідно, визначається вартість послуг і джерела фінансування

(по змозі).

Оцінка потреб клієнта передбачає аналіз особистості, міжособистісних стосунків, сім’ї, взаємодій із соціальним оточенням і чинниками, що його визначають. На цьому етапі має бути приділена особлива увага підготовці до наданняконкретної допомоги, визначення кола першочергових проблем, залученняклієнта до прийняття рішень щодо необхідної соціальної допомоги.

Другий етап – безпосереднє надання послуг. На цьому етапі визначаютьсяорганізації та спеціалісти, які будуть безпосередньо надавати послуги клієнту,характер і обсяг послуг, здійснюється безпосередня робота з клієнтом та оцінкаефективності заходів.

Соціальний працівник спільно з клієнтом, враховуючи специфіку і індивідуальні потреби особистості у вирішенні визначених проблем, вивчають можливіваріанти їх вирішення, різні шляхи досягнення успіху та вибирають найефективнішіметоди. Визначається відповідальність кожної із сторін – яка працівника, так іклієнта, графік роботи, формулюються конкретні заходи та дати їх реалізації.

Третій етап – аналіз роботи та оцінка послуг. Цей етап передбачає такі моменти:

• оцінка змін, що відбулися в результаті надання послуг;

• вивчення нових потреб, що з’явилися у клієнта і потребують вирішення;

• розробка (за потреби) додаткового плану соціального супроводу;

• припинення роботи з клієнтом, якщо він більше не потребує соціально-педагогічної допомоги.

Соціальний працівник має провадити періодичний контроль за тим, чиспостерігаються позитивні зміни в процесі надання соціальних послуг і, в разінеобхідності, вносити зміни або доповнення до розробленого плану діяльності.«Ведення випадку» – така модель соціально7педагогічної роботи, коли соціальний працівник відповідає не тільки за організацію, а й за надання послугклієнтові, що можуть бути організовані різними установами. Соціальний працівник виступає як соціальний менеджер: організовує надання соціальної допомогита здійснює координацію її надання різними установами та організаціями.