2. Взаємозв'язок юридичної освіти, юридичної науки і юридичної

практики

Становлення юриста-професіонала відбувається під впливом тісної взаємодії юридичної освіти, юридичної науки і юридичної практики.

Юридична освіта - система правових знань, поглядів, переконань як результат навчання і самоосвіти особи в області юриспруденції.

Юридична освіта базується на органічній інтеграції з юридичною наукою, використовує новітні теоретичні розробки в учбовому процесі, науковий потенціал професорсько-викладацького складу учбового закладу. Завдяки юридичній освіті збагачується інтелектуальний, творчий потенціал народу, підвищується його культурний рівень, відбувається забезпечення апарату управління, правотворчих органів, правоохоронної системи, народного господарства кваліфікованими фахівцями в області права.

У свою чергу, юридична наука - система знань про об'єктивні закономірності і випадковості розвитку держави і права, отриманих в результаті інтелектуальної діяльності учених по глибинному збагненню і прогнозуванню динаміки правових явищ і процесів в суспільстві.

Основне призначення юридичної науки - бути науковим орієнтиром для практики державно-правового будівництва на основі пізнання і усвідомлення

відповідних суспільних процесів і явищ. Відомий діяч епохи Відродження Леонардо ДР Вінчі підкреслював: «Практика має бути споруджена на хорошій теорії». Наука зацікавлена у зв'язку з практикою, оскільки через неї відбувається впровадження і перевірка досвідом теоретичних розробок:, виявляються помилки і пропуски в законодавстві, інші прорахунки наукових положень і рекомендацій. Стан права, що діє, істотним чином залежить від стану науки.

По відношенню до практики систему юридичних наук розмежовують на два напрями: фундаментальне (теоретичне) і прикладне (практичне) дослідження. Фундаментальні науки вивчають загальні закономірності і випадковості виникнення, розвитку і функціонування правових явищ в цілому, а прикладні досліджують конкретні практичні проблеми, що вимагають негайного рішення, використовують досягнення фундаментальних наук.

Юридична практика (грец. ргакіікоз - діяльний, ділові, дія, досвід) -нормативно закріплена практична діяльність юристів по прийняттю, тлумаченню і застосуванню правових актів.

Відмінність між юридичною наукою, юридичною освітою, юридичною практикою передбачає їх тісний зв'язок один з одним. Механізм взаємодії юридичної практики, юридичної освіти і юридичної науки зводиться до того, що наукові дослідження повинні задовольняти потреби практики і піднімати рівень освіти, а освіта повинна поставляти практиці компетентні і ерудовані кадри, покликані спиратися в практичній діяльності на обґрунтовані рекомендації і виводи науки. Юридична практика зацікавлена у висококваліфікованих кадрах, що поставляються освітою. А без розвитку юридичної науки, підкріпленою практичною перевіркою, таких фахівців підготувати не можна. Практика виступає, важливим критерієм перевірки якості підготовки фахівців, перевіряє істинність, цінність і ефективність наукових досліджень, на базі яких дається освіта. Практика додає динамізм як науці, так і освіті.

Юридична практика визначає цілі і завдання юридичної науки, вибір наукових напрямів. Фактичний матеріал, що нагромаджується практикою, вимагає наукового пояснення, узагальнення, систематизації. Наука узагальнює практику і підкріплюється нею. Вона постійно залучається до практики і удосконалить її. На

відміну від науки, яка виробляє ідеї і поняття, практика направлена на об'єктивну цілеспрямовану реальну зміну суспільному і державному життю, завжди породжує юридичні наслідки, відповідні цілі. Проте, виступаючи стимулятором наукового пошуку, сама практика, що мінлива і постійно розвивається, не завжди може з достатньою повнотою підтвердити або спростувати теоретичні положення і виводи. Іноді для їх перевірки потрібний певний час.

Механізм зв'язку між наукою, практикою і освітою здійснюється в правовій системі держави і обумовлений потребами розподілу праці. Зміцнення зв'язків між ними - закономірність формування правової держави, ефективного функціонування механізму держави і правової системи суспільства.

Отже, освіту, павука і практика - це постійно взаємодіючий «трикутник», службовець основою прогресу суспільства.

3. Державний стандарт вищої юридичної освіти Стандарт вищої юридичної освіти - це своєрідна типова модель юриста-професіонала, службовка дня юридичних вузів орієнтиром в підготовці кадрів, тобто:

• вміст вищої освіти (система знань, умінь і навиків, професійних, світоглядних і цивільних якостей);

• вміст вчення (структура, вміст і об'єм учбової інформації);

• засіб діагностики якості освіти (методики оцінки якості знань, умінь і навиків);

• нормативний термін освіти (термін вчення на денній (очною) формі, який необхідний для засвоєння особою вмісту вчення і встановлений стандартом вищої освіти).

Система стандартів вищої освіти:

1. Державний стандарт вищої освіти.

2. Галузеві стандарти вищої освіти.

3. Стандарти утворення вищих учбових закладів.

Базуючись на державному стандарті вищої освіти (загального для всіх) і стандарті юридичної вищої освіти (загального для юридичних вузів і факультетів), кожен юридичний вуз залежно від його спеціалізації і відомчої підлеглості може розробити свій варіант кваліфікаційної характеристики фахівця даного напряму. При цьому слід брати за основу загальні нормативи Державного стандарту.

Структура стандартів вищої юридичної освіти:

1. Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника - вказує цілі юридичної освіти і професійної підготовки; вимоги до компетентності юриста; систему практичних функцій (правотворча, правозастосовча, контрольно-наглядова, інтерпретаційна і ін.); систему типових завдань практичної діяльності, які зобов'язаний уміти виконувати юрист; комплекс умінь для їх реалізації (основний нормативний документ державних стандартів).

2. Освітньо-професійна програма підготовки - визначає нормативний термін і нормативну частину вмісту утворення за фахом (напряму) відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня; встановлює вимоги до вмісту, об'єму і рівня освіти і професійної підготовки фахівця. Складається з трьох циклів:

• Гуманітарної і соціально-економічної підготовки (філософія, логіка, психологія, соціологія, етика, економіко-професійній орієнтації).

• Природничо-наукової підготовки (обчислювальна техніка, програмування і ін.).

• Професійної і практичної підготовки (блоки - історико-теоретичний, державно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-правовий, міжнародний).

3. Засоби діагностики якості вищої освіти - представляють стандартизовані методики, призначені для кількісної і якісної оцінки досягнутого рівня знань, умінь і навиків, а також інших якостей - професійних, світоглядних, цивільних, тобто що встановлюють відповідність рівня якості здобутої вищої юридичної освіти вимогам його стандартів.

4. Кваліфікаційний паспорт юриста Кваліфікаційний паспорт юриста - це нормативно правовий документ, який закріплює стандарт якості професійної юридичної підготовки відповідно спеціальності і кваліфікації, яка привласнюється випускникові. Даний документ, відображає цілі, вміст і результат професійної підготовки юриста даної спеціальності:

1. Встановлює систему типових завдань (професійних, соціально-службових і етично-психологічних), до вирішення яких має бути готовий юрист на певному етапі юридичної підготовки (бакалавр, магістр).

2. Включає показники необхідного рівня опанування професійної діяльності.

3. Містить визначення, яким параметрам він повинен відповідати, якими особистими і професійними якостями він повинен володіти (стан здоров'я, психічні якості, морально-етичні установки і ін.), тобто дає коротку профессиограмму (опис професії).

Кваліфікаційний паспорт юриста-випускника вузу містить його загальну характеристику як соціальній індивідуальності. Цей стандарт однаково обов'язковий для всіх установ освіти по даній спеціальності.

Кваліфікаційний паспорт юриста-випускника вузу структурно складається з трьох частин:

1. Загальні вимоги - наявність юридичного мислення, загальній ерудиції і здібності до критичної самооцінки, самоконтролю, професійного і морально-психологічного удосконалення.

2. Система знань - впорядкований комплексний набір загальних і спеціальних знань, що отримуються в результаті поглибленого вивчення учбових дисциплін, первинні відомості Про яких давалися в загальних середніх школах, коледжах, технікумах і інших установах утворення середнього рівня підготовки, а також збагнення нових учбових курсів відповідно спеціальності.

3. Система умінь - впорядкований набір умінь або знання в їх практичному вживанні, тобто придбана здатність цілеспрямовано І творчо

користуватися своїми спеціальними знаннями в процесі практичної юридичної діяльності.

Від юриста-випускника вищого учбового закладу потрібні такі професійно-правові уміння:

1. Тлумачити і застосовувати закони і інші нормативні правові акти.

2. Забезпечувати дотримання законодавства в діяльності державних органів, фізичних і юридичних осіб.

3. Юридично правильно кваліфікувати факти і обставини.

4. Розробляти документи правового характеру; здійснювати правову експертизу нормативних правових актів; давати кваліфіковані юридичні висновки і консультації.

5. Приймати правові рішення і здійснювати інші юридичні дії в точній відповідності з чинним законодавством.

6. Розкривати і встановлювати факти правопорушень; визначати заходи відповідальності і покарання винних; робити необхідні заходи до відновлення порушених прав.

7. Систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію, вивчати законодавство і практику його вживання, орієнтуватися в спеціальній літературі. Якості юриста як особи, які визначають рівень його кваліфікації:

1. Професійно-ділові: глибока пошана законів, працездатність, відповідальність за долю людей, любов до своєї професії, здатність самокритично оцінювати свою діяльність, дисциплінованість і пунктуальність в роботі.

2. Морально-етичні: твердість моральних засад, високі етичні погляди, сумлінність, принциповість, відповідальність за виконувану справу, здатність брати відповідальність на себе, гуманність, нетерпимість до порушників законів.

3. Інтелектуальні: уміння відрізняти істотне від неістотного, головне від неосновного, ерудиція, глибина, логічність, незалежність мислення, здоровий глузд, розсудливість, гнучкість мислення (уміння розглядати питання з різних аспектів), конструктивність і прогностичний характер мислення, спостережливість, продуктивна пам'ять.

4. Емоційно-вольові: уміння в складних умовах залишатися терпимим, шанобливим, витриманим, урівноваженим, при цьому проявляти твердість моральних і ідейних переконань; володіти почуттям обов'язку і відповідальності за доручену справу, необхідною волею і наполегливістю у виконанні прийнятих рішень.

5. Організаційні: уміння організувати власну ефективну роботу, а також роботу колег і всього колективу.