4.2. Законодавчі акти загального характеру та їх значення для регулювання охорони праці.

Нормативно-правові акти можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних належать ті акти, що в основі регулюють суспільні відносини, які не становлять предмет трудового права і містять лише окремі норми, що регулюють трудові відносини, у тому числі з охорони праці. Спеціальні нормативно-правові акти – це акти, що в спрямовані на регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин.

Правові заходи охоплюють законодавчі акти загального та спеціального призначення.

До загальних законодавчих актів з питань охорони праці належать:

Конституція України;

Кодекс законів про працю;

Закон України “Про охорону праці”;

Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили

втрату працездатності”.

Дія загальних законодавчих актів поширюється на всі об’єкти господарювання

незалежно від форм власності та видів їхньої діяльності.

Спеціальні законодавчі акти з питань охорони праці охоплюють:

Державні стандарти безпеки праці;

Міжгалузеві та галузеві нормативні акти з питань охорони праці (Будівельні норми і

правила, Санітарні норми, Правила безпечної експлуатації електроустановок

споживачів, Правила пожежної безпеки та ін.);

Нормативні акти, що діють в межах об’єкта господарювання (Положення про систему

управління охороною праці на об’єкті господарювання, Положення про службу

охорони праці на об’єкті господарювання, Положення про комісію з питань охорони

праці на об’єкті господарювання, Положення про роботу уповноваженого трудового

колективу з питань охорони праці, Положення про навчання і перевірку знань з

охорони праці, Положення про порядок атестації робочих місць щодо їхньої

відповідності нормативним актам з питань охорони праці та ін.).

Сфера дії спеціальних законодавчих актів поширюється на окремі галузі виробництва,

окремі види господарсько-економічної діяльності та окремі об’єкти господарювання.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» регулює взаємовідносини: потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю працівника під час виконання ним трудових обов’язків; роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Основними принципами Закон проголошує: обов’язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно; сплату страхових внесків лише роботодавцями; формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі; управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на основі соціального партнерства і на паритетних засадах під наглядом держави; економічну заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці; надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.