4.2. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження

1. Первинний і вторинний розподіл національного доходу.

2. Споживання і заощадження населення.

Відносини розподілу та їх місце у відтворювальному процесі

Розподіл є одним з чинників економічного зростання. При цьому економічне зростання є складовою економічного розвитку — про­цесу, який охоплює період зростання і занепаду. Економічне зрос­тання — це позитивна складова динаміки виробництва у країні.

Розподіл як економічний процес можна розглядати як з боку факторів виробництва, так і з боку результатів виробництва. В пер­шому разі це первинні умови виробництва, за якими матеріальні та трудові ресурси переміщуються з менш прибуткових до прибуткові-ших і продуктивніших галузей економіки з метою досягнення більшої окупності кожного з факторів виробництва. В іншому разі результа­ти виробництва розподіляються через фонд споживання і є доходами за результатами вкладеної праці (заробітна плата), доходами від влас­ності (дивіденди, відсотки за вкладами, рента) і доходами з транс­фертних платежів (пенсії, допомога тощо). Отже, значення відносин розподілу у відтворювальному процесі досить велике.

Відтворювальний процес здійснюється постійно, в основі його лежить кругообіг між чотирма секторами економіки, в результаті чого створюється валовий внутрішній продукт (рис. 20).

Основним макроекономічним показником, за допомогою якого вимірюється обсяг національного виробництва, є валовий внутріш­ній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, які вироблені у країні протягом певного часу. При розрахунках ВВП не враховуються проміжні продукти, які використовуються в подаль­шому виробництві, що дає змогу уникати їх повторного врахування, яке може завищувати масштаби виробництва. ВВП — це загальний показник соціально-економічного розвитку, динаміки економічного зростання, прийнятий у більшості країн світу. ВВП вимірює одно­часно і дохід в економіці, і обсяг витрат на виготовлену продукцію. Валовий внутрішній продукт можна оцінювати двома способами: 292

Податки

Податки

Фактори виробництва

ва

г

Витрати на товари та послуги

Уряд

Прибутки

Товари та послуги

Товари та послуги

Витрати на товари та послуги

\

г

І

Домашнє господарство

Підприємство

і

1

Прибутки

1

1

Фактори виробництва

Закордонний сектор

Імпорт >-

Експорт

Оплата імпорту

Оплата експорту

Рис. 20. Схема кругообігу між чотирма секторами економіки

через суму всіх витрат суспільства на придбання товарів і послуг, ви­роблених за відповідний період, або через суму грошових доходів, отриманих у результаті реалізації виробленої продукції економікою країни за той самий період. Усі витрати на придбання продуктів по­винні дорівнювати доходам виробників цієї продукції.

Витрати, що входять до складу ВВП, поділяються на чотири гру­пи: споживчі, інвестиційні, державні витрати та чистий експорт. До­ходи суспільства складаються з відрахувань на амортизацію, непря­мих податків, заробітної плати, рентних платежів, банківського від­сотка, доходів від власності та прибутку корпорацій. ВВП — це вар­тісний показник, який може бути розрахований на основі стабіль­них незмінних цін або за умови інфляції в країні. Залежно від того, в яких цінах розраховано ВВП, розрізняють номінальний і реаль­ний ВВП. Якщо ВВП розраховується в поточних цінах, то це буде

293

номінальний ВВП, а якщо в цінах базового періоду — реальний ВВП. Для визначення реального ВВП розраховується дефлятор ВВП, який є показником рівня цін усіх вироблених в економіці то­варів і послуг:

100 %.

Номінальний ВВП

Дефлятор ВВП =

Реальний ВВП

Особливого значення в макроекономіці набуває показник націо­нального доходу, що характеризує чистий доход суспільства і дорів­нює сумі всіх факторів виробництва. Національний доход покладено в основу валового національного продукту і схематично взає­мозв'язок між ВВП і ВНД можна представити у такий спосіб (рис. 21):

294

Валовий внутрішній продукт

Мінус експортні постачання

Валовий національний продукт

Мінус амортизація

Чистий національний продукт

Мінус непрямі податки

Національний доход

Р ис. 21. Розрахунок національного доходу

Сутність розподілу національного доходу

Національний доход — грошова форма частини чистого продук­ту або нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. На­ціональний доход розподіляється на фонд нагромадження (додатко­вий продукт) і фонд споживання (необхідний продукт). Графічно процес споживання можна подати так (рис. 22):

Нагромадження СС

4 00 Прибуток

-100

Рис. 22. Процес формування споживання і нагромадження

Графіки споживання СС і нагромадження SS відображають взає­мозв'язок між прибутком і споживанням, а також прибутком і на­громадженням. Функція споживання показує, що споживання зрос­тає із зростанням прибутків, причому частина прибутків йде на

295

нагромадження, через що споживання зростає повільніше за прибу­ток, тобто графік відхиляється від бісектриси, що відповідає рівно­мірному зростанню. Якби графік споживання співпадав з бісектри­сою ОА, це означало б, що всі прибутки споживаються. Ну відрізку графіку споживання від точки початку координат до точки Е вели­чина споживання перевищує величину прибутків, процес споживан­ня відбувається за рахунок майбутніх прибутків, тобто в борг. Для побудови графіка нагромадження потрібно мати дані про обсяги споживання і боргів на певний період, що аналізується.

Об'єктивні основи формування доходів населення

Економічний розвиток — основа життя населення країни. Рівень життя народу є одним з основних критеріїв, що характеризує забез­печеність населення матеріальними і духовними благами, показує ступінь задоволення всебічних потреб людей (фізіологічних, духов­них і соціальних). Існує чимало показників рівня життя, одним з яких є доходи населення (рис. 23).

Формування доходів населення можна виразити такими формулами: Д_т + Д_п+ Д_м = Д_ф;

Дф + Т = Д_в; Д_в-Σ(П + Оп) = Д_ч,

де Дф — доходи населення; Д_т — дохід від трудової діяльності; Д_п — дохід від підприємницької діяльності; Д_м — дохід від власнос­ті (рента, дивіденди, проценти); Т — трансфертні виплати із суспіль­ного сектору (держави); Д_в — валові доходи; Д_ч — чистий дохід; П — податки; О_п — інші обов'язкові платежі.

Дохід — це обсяг грошових надходжень за певний період часу. У кількісному виразі доходи можна визначати як різницю між витра­тами праці й капіталу на виробництво певного товару і виручкою від його продажу. Існує кілька джерел формування доходів населен­ня, які можна класифікувати за різними ознаками:

• за пропозицією економічних ресурсів — заробітна плата, рента, орендна плата, прибуток;

• за пропозицією грошей — позичкові проценти;

• за наявністю особливого статусу — пенсії, грошові допомоги, стипендії, різні виплати;

• випадкові (епізодичні) — виграші, знахідки, спадщина і т. ін.

296

	Доходи від власності
	Дивіденди від акцій
	Відсотки за паєм
	Відсотки за вкладами до комерційних банків
	Рентна плата за землю
	Пільги

Доходи, що перетворюються на фонд життєвих засобів

	Соціальні виплати з державного бюджету
	Грошові виплати
	Безоплатні послуги
	Натуральні видачі
	Благодійні допомоги
	Пільги

Доходи, що залежать від трудової та підприємницької діяльності

Заробітна плата

Доходи працівників колективних підприємств

Доходи

від індивідуальної трудової діяльності

Доходи від

підсобного

господарства

Доходи від

кооперативної

діяльності

Доходи підприємців

(нормальний

прибуток)

Рис. 23. Класифікація доходів населення

Первинні доходи одержують працівники матеріальної сфери, це і є первинний розподіл національного доходу виробництва. Ці дохо­ди можуть існувати в таких формах: прибуток на капітал підприємс­тва або фірми, підприємницький дохід, рента, заробітна плата най­маних працівників.

Прибуток — дохід суб'єкта ринку, що утворюється як різниця між загальним доходом та загальними витратами фірми на вироб­ництво продукції. Нині цей вид доходу отримують не тільки підпри­ємці, а й наймані працівники завдяки розвинутій системі участі в розподілі прибутку (акції, які випускає фірма).

297

Рента — це дохід власника землі. Вона та прибуток як джерела доходу населення з часом набувають все більшого значення. В краї­нах Євросоюзу питома вага заробітної плати у валовому внутріш­ньому продукті становить 61,3 %, тоді як в Україні вона знизилася з 51,1 % у 1990 р. до 45,2 % у 1999 р.

Вторинні або похідні доходи одержують зайняті у галузях неви­робничої сфери — науці, освіті, охороні здоров'я, культурі, держав­них службах, обороні країни тощо. До похідних доходів належать доходи, одержувані підприємствами, установами, закладами і пра­цівниками невиробничої сфери, виплати із соціального страхування (пенсії, виплати у зв'язку з безробіттям, допомога багатодітним сім'ям тощо), а також стипендії, відсотки за вкладами, виграші в ло­тереї, за виграшними позиками та ін.

Розрізнять факторні, державні, колективні, особисті (індивіду­альні), сімейні, номінальні (валові), реальні та чисті доходи.

Державні доходи — це грошові або матеріальні ресурси, які надхо­дять у державне володіння внаслідок розподілу й перерозподілу націо­нального доходу, у результаті зовнішньоекономічної діяльності. Колек­тивні доходи—це доходи певних колективів підприємств, установ, зак­ладів різних форм власності — державних, акціонерних, кооператив­них, муніципальних, приватних та ін. Індивідуальні доходи — це доходи окремих осіб, вони є засобом життєзабезпечення людини і необхідні для її різнобічного розвитку як особистості. Джерелом особистих доходів можуть бути: особиста праця, прибуток на капітал, рента, соціальні виплати з бюджету, виграші в лотереї, за виграшними позиками та ін. Сімейні доходи — це сукупні доходи всіх членів сім'ї, їх джерела й обся­ги можуть бути різними залежно від того, до якої соціальної верстви на­лежать члени певної сім'ї. Загалом можна виокремити три основні дже­рела сімейних доходів: заробітна плата, доходи від власності й соціаль­ні виплати з державного бюджету. Слід розрізняти номінальні й реаль­ні доходи. Номінальні доходи характеризуються сумою грошових до­ходів, які одержує працівник або сім'я загалом. Реальні доходи — це кількість різних товарів і послуг, які можуть купити працівник або сім'я за свої грошові доходи. Зрозуміло, що величина реальних доходів окре­мого індивіда або сім'ї прямо пропорційна величині номінального (гро­шового) доходу й обернено пропорційна рівню цін.

Функцією, яка характеризує формування доходів за їх складо­вими (без їх принципового протистояння), є похідна функції спожи­вання. В ній зафіксовані моменти розподільчих і не розподільчих відносин (податки). Цю функцію можна записати так:

298

_д

де Y_д — функція доходу.

На формування доходів населення впливають такі чинники:

• нівелюючі — складання заробітків членів сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть разом з дітьми, матеріальної допомоги, яку отриму­ ють непрацюючі члени сім'ї;

• диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім'ї, співвід­ ношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

Крім того, залежно від джерел формування доходи можуть бути трудовими і нетрудовими, при цьому нетрудові можуть бути закон­ними — виграші, аліменти, спадщина, пенсії.

Одержані доходи населення витрачає на купівлю продовольчих і непродовольчих товарів, сплату податків, соціальне страхування, комунальні платежі, платне медичне обслуговування, заощадження, транспорт, дозвілля та ін.

Диференціація доходів населення

Частина доходів населення поступово перетворюється на предме­ти споживання і різноманітні послуги. Саме на стадії споживання ви­являється диференціація доходів. Люди з різних причин не можуть отримувати абсолютно однакові доходи. Водночас, як стверджує економічна теорія, не можна допускати неконтрольованості дифе­ренціації доходів, оскільки це може призвести до значної невиправ­даної поляризації суспільства, що може мати політичні, соціальні й економічні негативні наслідки. З економічної точки зору, суспільс­тво не матиме можливості поповнювати потреби економіки країни достатньою кількістю кваліфікованих фахівців, з соціальної — за­гостряться соціальні протиріччя; з політичної — не можна буде до­сягти політичної стабільності в суспільстві.

Диференціація доходів населення — важливий елемент внутріш­ньої політики держави, і тому вона має контролювати цей процес, щоб забезпечити соціально безпечний рівень у суспільстві. Диферен­ціація доходів визначається розвитком продуктивних сил і виробни­чих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціаль­них чинників. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10 % найзаможні-ших і 10 % найменш забезпечених груп населення (доцільний коефі­цієнт). В Україні це співвідношення значно зросло. Так, у 1992 р. во-

299

но становило 1 : (7,5-8,0), а вже у 1998 р. — 1 : 13,5. За даними Дер­жавної податкової адміністрації України, у 2000 р. офіційно зареєс­тровано 40 мільйонерів. Наприклад, у Німеччині їх чисельність на початок 2000 р. становила 365 тис. осіб.

Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринко­вих доходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної еко­номіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.