Межа бідності

З урахуванням світового досвіду і прибутків, одержуваних останні­ми роками в Україні, рівень малозабезпеченості можна охарактеризу­вати трьома елементами, що відображають той або інший рівень до­ходу: прожитковий, фізіологічний і соціальний мінімум.

Прожитковий мінімум — це мінімальна кількість життєвих засо­бів, необхідних для підтримання життєдіяльності працівника та від­новлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно не­обхідного рівня життя за певних соціально-економічних умов роз­витку суспільства.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють фізіологічний мі­німум — вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення ос­новних фізіологічних потреб, та соціальний мінімум (бюджет міні­мального достатку) — мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб, тобто вартість товарів і послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Рівень прожиткового мінімуму зумовлений такими чинниками: динаміка цін, інфляція, кількісна оцінка набору споживчих благ і послуг.

Рівні доходу населення можна подати схематично (рис. 24): • величина доходу, що відображає верхню межу малозабезпеченос­ті. Це рівень доходу, за якого його одержувачів не можна вважа­ти середньозабезпеченими, це мінімальний споживчий бюджет, межа бідності, поріг бідності і т. ін. Конкретне його значення виз­начається у процентах від середнього доходу, характерного для певного суспільства. Європейський Союз рекомендує визначати верхню межу бідності на рівні 60 % від середнього доходу в дер­жаві;

300

Величина доходу

Верхня межа малозабезпеченості

Гарантований державою рівень забезпеченості

Нижня межа малозабезпеченості

Рис. 24. Рівні доходу населення

• величина доходу, що відображає нижню межу малозабезпеченос­ ті. Це мінімальний рівень доходу, який дає можливість його одержувачу задовольняти на мінімально допустимому рівні еле­ ментарні потреби. Це дохід, що сучасна цивілізована держава має забезпечувати кожному члену суспільства. Нижня межа малоза­ безпеченості відповідає приблизно 40 % від середнього доходу в державі;

• величина доходу, що відображає гарантований державою рівень забезпеченості. Такий дохід, як правило, не перевищує верхньої межі малозабезпеченості і не менший за її нижню межу, тобто фі­ зіологічний мінімум; цей рівень є соціальним мінімумом. Кон­ кретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені розміри пенсій, заробітної плати, використання різних грошових доплат та інших засобів допомоги. На розташування гарантова­ ного державою мінімуму між верхньою та нижньою межею мало­ забезпеченості впливає низка чинників: стан економіки країни, особливості соціальної політики держави.

Верховною Радою України з 1 січня 1997 р. була встановлена ве­личина межі малозабезпеченості у розмірі 70,9 грн, у 1998 р. її розмір становив 73,7 грн, у 1999 р. — 90,7 грн. Межа малозабезпеченості — це соціальний норматив сукупного доходу на душу населення, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і

301

послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Вва­жається, що 7 % населення України можна віднести до багатих (рі­вень їх доходу — до 3000 дол. США на місяць) і водночас 18 % гро­мадян мають дохід від 20 до 100 дол. США, а 35 % населення мають ще нижчі доходи — від 10 до 20 дол. США, причому у 40 % населен­ня України доходи становлять менше 10 дол. на місяць. Такий пере­розподіл свідчить про глибоку диференціацію доходів населення в Україні і про серйозність проблем, пов'язаних з бідністю. За даними податкової адміністрації, у 2000 р. в Україні налічувалось 28,6 % бід­них, з них 14,2 % перебували на межі зубожіння.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням пробле­ми розподілу доходу в суспільстві. Питання про те, як необхідно роз­поділяти дохід, має давню і суперечливу історію. Окремі економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші дотримуються протилежної точки зору, згідно з якою прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулюва­ти зростання виробництва і призводить до кризи економіки.

Основним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Основним аргументом на користь не­рівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, вироб­ництва продукції та зростання доходу.

Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренца (рис. 25). Теоретична можли­вість абсолютної рівноваги в розподілі доходів представлена на гра­фіку у вигляді бісектриси кута координат, яка свідчить, що в сус­пільстві існує абсолютна рівновага в розподілі отриманого доходу, тобто 20 % населення отримають 20 % доходу, а 40 % населення — 40 % і т. ін. За абсолютної нерівності розподілу доходів пряма ОЕ стає схожою на парус і показує, наскільки реальна або фактична си­туація відрізняється від ідеальної. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність розподілу доходів, і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності доходів. Що більша ця ділянка, то більший сту­пінь нерівності доходів. Якби фактичний розподіл доходів був абсо­лютно однаковим, то крива Лоренца і бісектриса збіглися б і розрив зникнув би, тобто була б лише пряма ОЕ.

Що більше крива Лоренца відхиляється від прямої ОЕ, то вищий ступінь диференціації грошових доходів населення. Виходячи з цьо­го, можна сказати, що нерівність доходів характеризується ступенем 302

Кумулятивний дохід, %' * 100

20

20 40

80 100

Кумулятивна чисельність, %

Рис. 25. Крива Лоренца

відхилення кривої Лоренца від бісектриси кута координат. Це відхи­лення можна виміряти через відношення площі фігури між кривою Лоренца і прямою ОЕ до площі всього трикутника OEJ. Так обчис­люється показник, який у літературі дістав назву коефіцієнта кон­центрації доходів, або коефіцієнта Джині, який ще називають індек-

Кумулятивний і і дохід, %

К умулятивна чисельність, %

Рис. 26. Крива Лоренца у разі більшого угруповання населення

303

сом концентрації доходів. Коефіцієнт Джині показує характер роз­поділу всієї суми доходів населення між окремими групами. За рівно­мірного розподілу доходів у суспільстві коефіцієнт Джині дорівнює 0, що вищий ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, то ближчий цей коефіцієнт до 1.

Коефіцієнт Джині G обчислюється за формулою

Сг —

Значення коефіцієнта залежить від того, наскільки дрібні групи населення аналізують дослідники. В ідеалі крива Лоренца повинна насправді мати вигляд кривої, а не ламаної лінії (рис. 26). Коефіцієнт Джині в Україні у 1997 р. становив 0,71-0,74, тоді як у Швеції — 0,304, США — 0,466. Як бачимо, соціальне розшарування в Україні досягло критичного рівня. Щоб зменшити соціальну напругу в сус­пільстві, необхідно змінити ситуацію з прожитковим мінімумом як основним елементом соціальної гарантії.

Питання про оптимізацію розподілу доходів має важливе теоретич­не і практичне значення. Його розв'язання сприятиме найкращому за­доволенню потреб населення, стимулюватиме розвиток виробництва.