2. Використання статистичного аналізу для оцінки діяльності правоохоронних органів та судів

До правоохоронних органів України належать органи прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, митні, прикордонні та інші. Вони мають спільні завдання, які полягають у забезпеченні законності та правопорядку в державі, водночас їм властиві специфічні функції, методи та напрями діяльності.

Розглянемо питання статистичного забезпечення їхньої діяльності та роль статистичного аналізу для оцінки діяльності окремих правоохоронних органів.

Згідно із Законом України “Про міліцію”, державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, є міліція. Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень.

Більш детально ці завдання міліції відображені в її обов’язках та правах. Відповідно до своїх завдань міліція зобов’зана:

• забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;

• виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

• приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати щодо них рішення;

• здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, проводити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;

• виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення;

• розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством;

• припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах щодо них та інші.

Всього у ст. 10 Закону України “Про міліцію” наводиться перелік 28 обов’язків. Для їх виконання міліції - як державному органу виконавчої влади - надані відповідні права, що закріплені ст. 11 даного Закону. Їх перелік включає 30 пунктів, зокрема:

• виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством;

• затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, осіб, щодо яких обрано як запобіжний захід взяття під варту, та інших осіб;

• проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

• вести профілактичний облік правопорушників, криміналістичний та оперативний обліки в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію даним Законом;

• одержувати безперешкодно і безоплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять банківську та комерційну таємницю), необхідні у справах про злочини, що перебувають у провадженні міліції, та інші права.

Як правило, результати виконання завдань та обов’язків міліції, реалізації її прав знаходять своє відображення в первинних документах єдиного обліку та відповідних статистичних формах звітності. Різноманітність первинних документів єдиного обліку та статистичних форм звітності, що складаються в органах внутрішніх справ, свідчить про те, наскільки великий обсяг інформації про злочинність і роботу окремих підрозділів концентрується в органах внутрішніх справ.

Оцінка ефективності роботи органів внутрішніх справ цілком залежить від своєчасного і повного виконання ними своїх обов’язків, які випливають із завдань. Зупинимося на окремих з них.

1. Одним із показників рівня виконання органами внутрішніх справ своїх обов’язків, а відтак і завдань, покладених на них чинним законодавством, є такий комплексний показник, як ступінь відповідності сукупності зареєстрованих злочинів реальному стану криміногенної обстановки. Об’єктивність та повнота реєстрації заяв і повідомлень про злочини і самих злочинців сьогодні є головною проблемою в діяльності міліції. Джерелами даних є журнал обліку злочинців, статистичні картки та статистичний звіт ф. №1.

2. Наступний показник, що характеризує ефективність діяльності правоохоронних органів в цілому, і міліції зокрема, полягає у кількості виявлених злочинів. Цей показник використовується і для оцінки роботи відповідних служб та підрозділів правоохоронних органів. Джерелом цих статистичних даних можуть бути статистичні картки на викритий злочин, а також статистичні звіти ф. №2 “Про результати боротьби з організованими злочинними групами” та ф. №5 “Про виявлені злочини в сфері економічної діяльності” тощо. На підставі даних про кількість виявлених злочинів обчислюється коефіцієнт злочинності на 10 або 100 тисяч населення.

3. Важливим показником діяльності правоохоронних органів є розкриття злочинів, який представляє собою відношення сукупності розкритих злочинних діянь до кількості діянь, що розслідуються. Необхідні статистичні дані для його розрахунку містяться в статистичних картках ф. 1.1 про наслідки розслідування злочинів, а також статистичного звіту ф. №1-сл “Звіт про роботу органів досудового слідства”.

Показники рівня злочинності та її розкриття є основними при оцінці діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Їхня важливість полягає у тому, що між облікованою злочинністю та рівнем її розкриття існує суттєвий зв’язок, який має зворотну залежність (недостовірність одних даних суттєво впливає на об’єктивність інших).

Безумовно, що “помилки” в реєстрації злочинів можуть вплинути не тільки на темпи росту або зниження злочинності на певній території, а й у разі надання при реєстрації “переваги” очевидним, малозначущим злочинам можна підняти рівень розкриття облікованих злочинів. І що цікаво: необхідність проведення таких маніпуляцій зі статистикою, хочемо ми того чи ні, випливає із самих наказів та вказівок про підвищення рівня обліково-реєстраційної дисципліни, в яких наводяться “маяки” та “аутсайдери” з найбільш важливих показників боротьби зі злочинністю.

(А кому хочеться бути останнім та вельми незатишно почуватися на засіданнях колегії?)

Таким чином, оскільки утримати об’єктивно зростаючу злочинність, а тим більш знизити її рівень та масштаб в Україні немає можливостей, то реєстрація та облік заяв і повідомлень про злочини, а також заяв про самі злочини стають заручниками відомчих інтересів.

4. Оцінка діяльності правоохоронних органів складається із оцінки роботи окремих їх служб та підрозділів. У цьому зв’язку, значиме місце серед інших показників займають показники, що характеризують роботу слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, податкової адміністрації тощо. Основними джерелами даних про роботу слідчих апаратів є статистична картка ф. 1.1 про наслідки розслідування злочинів та статистичний звіт ф. 1-сл “Звіт про роботу органів досудового слідства”.

Крім того, доцільно обчислювати навантаження на одного слідчого, оперативного співробітника, дільничного інспектора міліції тощо. Також одними з показників, що відображають ефективність роботи, наприклад, підрозділів боротьби з економічною злочинністю, є розмір заподіяної злочином матеріальної шкоди у розрахунку на одну порушену кримінальну справу та розмір реального відшкодування заподіяної шкоди за рішенням суду в розрахунку на одну кримінальну справу.

5. Прокуратура України становить єдину централізовану систему. Згідно з Конституцією України, на Прокуратуру України покладаються такі функції:

• підтримання державного обвинувачення;

• представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

Оцінка роботи прокурора базується, головним чином, на даних статистичного звіту ф. №П “Про роботу прокурора” і здійснюється за галузями прокурорського нагляду (див. розділ IV). Обсяг інформації та статистичних даних, що містяться у звіті про роботу прокурора, дає можливість досить об’єктивно оцінити діяльність прокурора.

6. Як відомо, ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Робота судів складається із розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ, аналітичної та інших форм діяльності.

У зв’язку зі змінами, що відбуваються в державі, пов’язаними із розширенням прав і свобод людини, із переходом на ринковий спосіб виробництва, у суспільстві виникли нові правовідносини. Це, у свою чергу, зумовило зміни в судовій діяльності, які були спрямовані на посилення захисту прав і інтересів громадян та розширення юрисдикції судів. У результаті зазначених перетворень обсяг роботи судів за період 1990-2000 рр. значно збільшився. Так, якщо у 1990 р. у судах України було закінчено провадженням 102,2 тис. кримінальних справ усіх категорій, то у 2000 - 227,4 тис. кримінальних справ, або більш як у 2,2 раза. Збільшилась також кількість розглянутих судами за цей період цивільних справ усіх категорій: з 461,9 тис. до 1069,7 тис., або в 2,3 раза справ про адміністративні правопорушення, відповідно, - з 240,3 тис. до 415,2 тис. або в 1,7 раза. Звідси випливає, що одним із показників, який характеризує роботу судів загальної юрисдикції, є навантаження на одного суддю в цілому та за категоріями справ.

Для оцінки роботи судів важливими є показники (абсолютні та відносні), що характеризують безпосередньо розгляд кримінальних справ по суті, а саме:

• кількість кримінальних справ розглянутих з винесенням обвинувального вироку;

• кількість кримінальних справ припинених та переданих на додаткове розслідування або за підсудністю;

• кількість кримінальних справ розглянутих з порушенням строків;

• склад засуджених за мірами покарання;

• кількість розглянутих подань, скарг, клопотань тощо.

Об’єктивна оцінка роботи судів відіграє велику роль у боротьбі зі злочинністю, оскільки винесення вироків (обвинувальних або виправдовувальних) є заключною, визначальною стадією у цій сфері діяльності. Більш того, неупереджена робота судів при призначенні покарання та винесенні вироків впливає і на оцінку правоохоронних органів, які безпосередньо ведуть боротьбу зі злочинністю.

Цілком виправдано, що покарання не можна застосовувати однаково до однорідних злочинів. Тому, при призначенні покарання підсудним, котрі визнаються винними у вчиненні злочину, суд повинен призначити таке покарання, яке буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Проте, як свідчить практика, при призначенні кримінального покарання суди ще допускають суттєві помилки. Тільки у 2002 р. апеляційними судами змінено вироки з пом’якшенням покарання щодо 3,4 тис. осіб, а у зв’язку із необхідністю застосування більш суворого покарання було скасовано вироки стосовно 229 осіб. Небезпечність таких помилок полягає у тому, що серед засуджених можуть бути невинні особи, а серед виправданих - реальні злочинці, а також: коли окремим засудженим призначені невиправдано суворі міри покарання чи навпаки - невиправдано м’які міри покарання.

Так, на засіданні Комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України, що відбулося 29 жовтня 2003 року, було заявлено: “...Викликають справедливі нарікання громадськості і підривають авторитет судової гілки влади факти, коли при розгляді кримінальних справ, які мають широкий суспільний резонанс, судами виносяться вироки, які не завжди відповідають тяжкості вчинених злочинів”.

У цілому ж аналіз судимості з усіх її статистичних показників у взаємозв’язку і у співвідношенні з даними правоохоронних органів відіграє чималу роль у виявленні багатьох тенденцій розвитку злочинності, розробці комплексних скоординованих заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю.

Джерелами статистичних даних для оцінки роботи судів є статистична картка на підсудного (обвинуваченого), а також відповідні статистичні звіти ф. №1 “Звіт про розгляд судами першої інстанції кримінальних справ”, ф. №8 “Звіт про склад засуджених”, ф. №9 “Звіт про кількість осіб, засуджених за скоєння злочинів у розрізі галузей господарства”, ф. №10 “Звіт про засуджених та види кримінального покарання” та інші.

Оцінку роботи судів не можна вважати повною без аналізу та оцінки їхньої діяльності по розгляду цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення. При цьому слід виходити, головним чином, з даних статистичних звітів: ф. №2 “Звіт про розгляд цивільних справ судами першої інстанції”, ф. №4-А “Звіт щодо звернення до виконання рішень судів у частині майнових стягнень”, а також ф. №1-А “Звіт про розгляд судами справ про адміністративні правопорушення та осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності”.