5.3. Право вільного використання наукових творів

Виходячи з вищепроведеного аналізу особливостей інтелектуальної власності та авторського права необхідно звернути увагу на право вільного використання наукових творів.

Авторське право, як і будь-яке монопольне право, слід тлумачити як виключне. У той же час регулювання авторського права повинно гармонізувати інтереси суспільства, автора, окремих осіб. Визнання за автором певних прав неминуче супроводжується встановленням деяких обмежень.

Закони про авторське право передбачають можливість у певних випадках використовувати твір, що його охороняють, вільно і безоплатно або з виплатою винагороди володільцеві авторського права. Це називають вільним використанням творів, які охороняють.

Перш за все, виходячи з вказаних положень необхідно звернути увагу на особливості використання з виплатою винагороди: ліцензії за законом.

Система так званих ліцензій за законом має виключний характер. Вона становить собою компромісне рішення, прийнятне лише для випадків, коли необхідно забезпечити доступ до творів та їх належне розповсюдження. Вона є доцільною лише тоді, коли вже мало місце перше розповсюдження твору з дозволу автора, і лише для певних видів використання, таких як механічне відтворення здійснюване без змін у разі масового і неконтрольованого використання (приватного копіювання).

Використання за ліцензією згідно із законом має вільний характер, проте може бути обумовлене виплатою винагороди. Законодавці вважали за необхідне полегшити діяльність користувачів, не позбавляючи в той же час авторів або інших правоволодільців вигід, що випливають з використання творів.

Умови, під які підпадають ліцензії відповідно до закону, такі:

- ліцензії можуть надавати лише невиключне право (описано вище);

- ліцензії не підлягають перевідступленню;

- ліцензії жодним чином не мають обмежувати немайнові права автора;

- ліцензії мають гарантувати право автора на справедливу винагороду шляхом визначення ставки такої винагороди або містити доручення відповідній або судовій інстанції встановлювати її, якщо сторони не дійдуть згоди;

- дія ліцензій є обмеженою.

Приватна копія становить собою відтворення в одному примірнику коротких фрагментів творів або окремих оприлюднених творів, які охороняє авторське право, для особистого використання виготівником копії (у тих випадках, коли йдеться про дослідження, освіту та таке інше).

Під особистим використанням, яке крім відтворення може включати переробку (переклад, аранжування тощо) твору, що його охороняють, мають на увазі, що використовувати одержаний таким чином твір дозволено лише його виготівникові, що останній є фізичною особою і що скопійований примірник не потрапить до інших осіб, тобто його не використовуватимуть колективно і не розповсюджуватимуть ні з комерційною, ні з іншою метою.

Ст. 9 (2) Стокгольмського акта Бернської конвенції, підтвердженого Паризьким актом, містить наступне положення щодо визнання можливості обмеження цього виду права на відтворення: «За законодавством багатьох країн зберігається право дозволяти відтворення таких творів в особливих випадках за умови, що це відтворення не шкодить нормальній експлуатації твору і не зачіпає безпідставно законні інтереси автора».

Ця норма відображає рівень техніки фотокопіювання, досягнутий у другій половині 60-х років минулого століття. Проте у зв'язку з частішанням випадків відтворення в особистих цілях за допомогою репрографічної техніки (або аналогічних методів) і відтворення в домашніх умовах стало важко розглядати їх як прояви «особливих випадків», передбачених ст. 9 (2) Бернської конвенції, за яких відтворення «не шкодить нормальній експлуатації твору і не зачіпає безпідставно законні інтереси автора».

Ст. 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає відтворення без дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди, виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднених творів за винятком: репрографічно відтворених книжок.

Твори зафіксовані у їх примірники можна використовувати в домашніх умовах виключно в особистих цілях або для кола сім'ї без дозволу автора (авторів), але з виплатою їм винагороди.

Законодавство багатьох країн встановило більш або менш суттєві обмеження авторського права щодо деяких видів використання творів для навчання.

У контексті обмежень авторського права під ілюстративними матеріалами для навчання розуміють використання творів, що виходить за межі простого цитування: або в повному обсязі, коли йдеться про невеликий твір, або як ілюстрації учбового процесу - за допомогою публікацій або ж у записах звуку чи зображення, починаючи від моменту, коли це сповіщення здійснюється з педагогічною метою. На ілюстративний матеріал поширюється той самий режим, що й на цитати. Необхідно зазначити джерело та ім'я автора, їх використання має відповідати «добрим звичаям» (тобто відтворення твору для ілюстрації повинно не заважати звичайному використанню твору і не завдавати невиправданої шкоди законним інтересам автора) та переслідуваним дидактичним цілям.

Ст. 10 (2) Бернської конвенції розглядає використання творів для ілюстрації учбового процесу таким чином: «Законодавство різних країн та спеціальні угоди, які укладені або будуть укладені між ними, можуть дозволяти використання наукових, літературних або художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у вигляді видань або зображення учбового характеру за умови, що це використання здійснюють з дотриманням «добрих звичаїв».

Конвенція встановлює (ст. 10 (3) обов'язок зазначати джерело та ім'я автора, якщо вони позначені у джерелі, також і щодо цитат.

Ст. 23 (1) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає відтворення без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, уривків з опублікованих письмових творів, а також аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг відтворення відповідає поставленій меті.

Законодавство багатьох країн стверджує, що відтворення й одержані примірники мають бути призначені виключно для реалізації педагогічних цілей в учбових закладах, які зробили ці копії, і це відтворення не має переслідувати комерційну мету.

Ст. 23 (2) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли:

- обсяг відтворення відповідає зазначеній меті;

- відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.

Законодавство деяких країн дозволяє бібліотекам і архівним службам:

- відтворювати без дозволу автора твір, який знаходиться в їхньому зібранні, для власного використання (щоб зберегти певний примірник або, якщо необхідно, замінити його, коли він втрачений, пошкоджений або ним не можна користуватися);

- робити копії творів з інших бібліотек або архівних служб, щоб замінити у фонді постійного збереження примірник, який був утрачений, пошкоджений або яким не можна користуватися, чи примірники для користувачів за умови, що відтворення здійснюють на некомерційній основі і виключно з дослідницькою метою.

Так, ст. 22 Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає репрографічне відтворення без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або непрямо на одержання прибутку, якщо:

- відтвореним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових робіт (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, а саме відтворення здійснюють за запитом фізичних осіб за умови, що: бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що цей примірник використовуватимуть з метою освіти, навчання приватного дослідження; відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;

- відтворення здійснюють для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника з фонду бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, коли одержання цього примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.

Особливе значення при використанні авторських творів приділяється цитуванню. Цитування - одне з традиційних обмежень авторського права. Під цитуванням розуміють виклад відносно короткого фрагмента іншого письмового, звукового або аудіовізуального твору щоб продемонструвати або зробити більш зрозумілими твердження автора або щоб відіслати до аутентичного погляду іншого автора.

Мову слід вести про твори, які вже були оприлюднені з дозволу автора: цитований уривок має точно відповідати оригіналу і бути представленим у вигляді цитати для того, щоб його використали для аналізу твору або критичних коментарів і суджень. Цитату можна використовувати тільки для учбових або дослідницьких цілей, вона не має виходити за межі обґрунтованої мети, яку переслідує.

Завжди необхідно зазначати джерело цитати й автора цитованого твору, щоб не порушити особисте немайнове право останнього і не спричинити плутанини між думкою того, хто цитує, і того, кого цитують.

Що стосується розмірів, які повинна мати цитата, щоб залишатися в межах винятку, за загальною згодою цитовані уривки мають бути короткими.

Ст. 10 (1) Бернської конвенції право цитування визначає як обмеження: «Допускають цитати з твору, який правомірно став доступним для загального відома, за умови дотримання «добрих звичаїв» і в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси».

Ст. 21(1) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає:

- використання без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення, цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою;

- цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлене критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого включають цитати;

- вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення.

Винятки, що стосуються використання творів з інформаційною метою, також є класичними прикладами обмеження авторського права, і, як правило, їх допускають національні законодавства.

Обмежують авторське право на опубліковані статті, присвячені актуальним темам економічного, політичного або релігійного характеру, які поширюють у пресі, за допомогою ефірного мовлення або передач по кабелю, їх відтворення, розповсюдження та сповіщення дозволяють за умови, що джерело й автор (якщо стаття підписана) зазначені, а можливість їх використання первинне не була спеціально застережена.

Ст. 21 (3) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає відтворення у пресі, публічне виконання чи сповіщення без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи сповіщених творів того ж самого характеру у випадках, коли право на відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

З метою оприлюднення інформації про поточні події допускають відтворення у пресі промов, матеріалів конференцій або публічних виступів.

У деяких країнах цей виняток стосується певних видів виступів, призначених для широкої публіки: виступів на засіданнях політичного, адміністративного, юридичного або академічного характеру, на публічних зібраннях політичних та офіційних церемоніях. Проте публікації серії виступів певного автора завжди залежать від його дозволу.

Ст. 21 (9) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускається без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення, відтворення з інформаційною метою в газетах чи інших періодичних виданнях, передачу в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.

Ще одним особливим випадком вільного використання вважають сповіщення твору в тих випадках, коли останнє не було передбачено первинне, але потім стало неминучим під час репортажу про громадські заходи, у яких цей твір фігурує випадково або як додатковий елемент (ст. 10 (2) Бернської конвенції). Такі види використання твору під час ефірного мовлення, коли передають новини, становлять один із випадків вільного використання твору, особливість якого полягає у відсутності необхідності зазначати ім'я автора.

Ст. 21 (4) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.

Законодавства деяких країн відносять також до випадків вільного та безоплатного використання відтворення творів, що становлять собою матеріали судового чи адміністративного провадження, або використовувані в них докази за умови, що ім'я та джерело автора будуть зазначені.

Ст. 21 (7) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, відтворення творів для судового й адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою.

Законодавства деяких країн допускають інші випадки вільного та безоплатного використання.

Так, наприклад, використання з гуманітарною метою. Йдеться про відтворення шрифтом для сліпих або будь-яким іншим методом творів, призначених для сліпих, за умови, що їх вже було опубліковано з дозволу автора і що їхнє відтворення не переслідує комерційної мети.

Ст. 21 (6) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення, видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» не передбачає обмеження прав автора щодо зазначених випадків.

Виходячи з вищезазначеного необхідно звернути увагу на період дії авторського права. Обмеження строку охорони майнового права автора покликане полегшити доступ до творів, що їх охороняють.

Основними підставами для такого обмеження є те, що:

- автори користуються спільним культурним надбанням, з якого вони черпають необхідні елементи для створення своїх творів; з цієї причини справедливо, щоб їхні твори також стали складовою частиною такого фонду;

- по закінченні певного часу практично не можна знайти всіх спадкоємців і домогтися того, щоб їхні бажання співпадали щодо надання дозволу на використання твору в такі строки, яких вимагає динаміка ринку розповсюдження творів;

принцип вічного права дорожчий для суспільства і має згубні наслідки; він вигідний тільки для спадкоємців і не стимулює творчу діяльність, утруднює розповсюдження творів, а це суперечить безумовній вимозі доступу широких мас до науки та культури.

Охорона майнового права на твори, як правило, поширюється на весь строк життя автора та певну кількість років після його смерті, починаючи з 1 січня наступного після його смерті року.

Відповідно до ст. 28 (2) Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після смерті автора.

За законом зазначений строк дії авторського права застосовують до творів, створюваних одним автором і розповсюджуваних за його життя під його іменем або псевдонімом за умови, що останній не викликає будь-яких сумнівів щодо особи автора (є прозорим псевдонімом).

Встановлено спеціальні строки охорони творів. Так, відповідно до ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

- для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовують загальний строк дії авторського права;

- авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора;

- коли твір публікують (оприлюднюють) не цілком і водночас, а поступово - томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначають окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору;

- авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

- авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування;

- будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права щодо неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони таких прав становить 25 років від дати першого оприлюднення твору.

Відповідно до ст. 28 (10) Закону України «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора охороняють безстрокове.

Закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання.

Твір, який став суспільним надбанням, може вільно, без виплати авторської винагороди, використовувати будь-яка особа, за умови дотримання особистих немайнових прав автора.

Відповідно до ст. ЗО (3) Закону України «Про авторське право і суміжні права» Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням. Поки що зазначені відрахування Кабінет Міністрів України не встановив.

Щодо передання майнових авторських прав. Використання творів пов'язане із проблемою пошуку балансу між інтересами автора, публіки та користувача. Автори створюють твори і вимагають визнання своїх прав на них, широка публіка хоче мати можливість користуватися ними безперешкодно, а користувач - неминучий посередник між автором і широкою публікою - хоче вести свої справи на найвигідніших умовах.

Договори, предметом яких є відступлення майнових прав автора, крім спеціальної регламентації підпорядковуються певним загальним правилам. Матеріально-правові вимоги стосуються згоди сторін, їхньої дієздатності, предмета договору й авторської винагороди.

Згода сторін. Використання творів можливе тільки за письмової згоди автора. Це положення спрямоване на захист особистого немайнового права автора, зокрема права на оприлюднення твору.

Згода автора необхідна навіть коли автор твору у встановленому законом порядку визнаний недієздатним, за винятком тих випадків, коли він фізично не в змозі дати відповідну згоду. Це положення передбачає виняток, коли договір підписаний правонаступниками автора.

Майнові права автора не залежать одне від одного. Відступлення права на публічний показ не тягне за собою відступлення права на відтворення. У тих випадках, коли договір включає певне відступлення одного із двох видів зазначених прав, його обсяг обмежують способи використання, передбачені договором.

Мудрість законодавця спрямована на те, щоб завадити автору необдумано відступати свої майнові права. Так, відповідно до ст. 33 (2) Закону України «Про авторське право і суміжні права» договір про передання прав на використання твору вважають укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов, у тому числі щодо розміру та порядку виплати винагороди.

Передання майнових авторських прав слід відрізняти від переходу цих прав до іншої особи. Перехід - більш широке поняття, яке охоплює й ті випадки, коли авторські права переходять до іншої особи не з волі автора (спадкування, перехід прав на службові твори, перехід прав на аудіовізуальні твори тощо).

Для авторського права традиційною є договірна форма взаємовідносин автора з особами, які використовують результати його творчості, оскільки ця форма дозволяє найбільшою мірою забезпечити дотримання прав і законних інтересів автора. Авторський договір виділяють як самостійний різновид цивільного договору, що має власний предмет і певну специфіку.

Цивільний кодекс України 1963 р. (розділ IV «Авторське право») не містив єдиного визначення авторського договору. Законодавець виділив два його типи: авторський договір про передачу твору для використання й авторський ліцензійний договір.

За авторським договором про передачу твору для використання автор (або його правонаступник) передавав (чи зобов'язувався створити і в установлений договором строк передати) організації твір для використання визначеним у договорі способом, а організація зобов'язувалася здійснити (або розпочати) використання твору в установлений договором строк, а також сплатити авторові (або його правонаступнику) винагороду, крім випадків, зазначених у законі (частина третя ст. 500).

За авторським ліцензійним договором автор (або його правонаступник) надавав організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки, в обумовлених договором межах і на визначений ним строк, а організація зобов'язувалася сплатити винагороду за надання цього права або за використання твору у формі, передбаченій договором, якщо інше не встановлено законодавством, або якщо сторони не домовились про інше (частина четверта ст. 500).

Відповідно до ст. 501 Цивільного кодексу України 1963 р. до авторських договорів про передачу твору для використання належали:

- договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір);

- договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір), причому постановочний договір, що передбачав виплату одноразової винагороди, міг бути укладений автором на один і той самий твір лише з однією організацією;

- договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення);

- договір про використання у промисловості неоприлюдненого твору декоративно-прикладного мистецтва;

- а також інші договори про передачу творів науки, літератури чи мистецтва для використання будь-яким способом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції від 11 липня 2001 р.) визначив: «Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором» (ст. 31 (І).

Договорним відносинам присвячені такі статті Закону: «Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права» (ст. 31), «Передача права на використання твору» (ст. 32), «Договори на право використання творів» (ст. 33), «Відповідальність за невиконання авторського договору» (ст. 34).

Ст. 1107 (1) Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік видів договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, до якого увійшли:

- ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

- ліцензійний договір;

- договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

- договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

- інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

У ст. 1072 (2) Цивільного кодексу України фігурують «авторські договори». Отже, положення Цивільного кодексу України не заперечують існування авторського договору.

Авторський договір можна визначити як договір, за яким автор передає або зобов'язується передати іншій стороні свої права на використання твору в межах і на умовах, погоджених сторонами. Авторський договір має цивільно-правовий характер і є самостійним серед інших цивільно-правових договорів. Це означає, що на авторсько-правові відносини поширюються: загальні положення цивільного права, так і відповідні норми зобов'язального права, що стосуються порядку укладення та виконання договору, відповідальності за його порушення тощо.

Авторський договір має консенсуальний, взаємний і відшкодовуй характер.

Як особливий вид цивільно-правового договору авторський договір має окремі різновиди, кожний з яких має свою специфіку. Класифікацію існуючих авторських договорів здійснюють за різними критеріями:

- залежно від виду творів, із приводу яких укладають договори, можна виокремити авторські договори на створення та використання наукових та інших творів;

- залежно від предмета авторського договору (чи йдеться про готові твори, чи про твори, які необхідно створити) розрізняють авторські договори замовлення й авторські договори на готовий твір;

- залежно від того, чи стає придбавач авторських прав єдиним їх володільцем, авторські договори поділяють на договори про передачу виключних і невиключних прав;

- залежно від способу використання твору авторські договори поділяють на: видавничі, договори про депонування рукопису тощо.

Майнові авторські права можна передавати за авторським договором або на інших підставах, передбачених законом.

Передачу майнових прав можна здійснювати на підставі авторських договорів про передачу виключних або невиключних прав.

Авторський договір про передачу виключних прав дозволяє використовувати твір певним способом і у встановлених договором межах тільки особі, якій ці права передано, і дає цій особі право забороняти подібне використання твору іншим.

Право забороняти використання твору іншим особам може здійснювати автор твору, якщо особа, якій передані виключні права, не здійснює захист цього права.

Авторський договір про передачу невиключних прав дозволяє користувачеві використовувати твір нарівні з володільцем виключних прав, який передав ці права, і (або) іншим особам, які одержали дозвіл на використання твору таким самим способом.

Права, передані за авторським договором, вважають невиключними, якщо в договорі прямо не передбачено інше.

Авторський договір має передбачати:

- способи використання твору - конкретні права, передавані за цим договором;

- строк і територію, на які передають право;

- розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру винагороди за використання твору, порядок і строки її виплати;

- інші умови, які сторони вважатимуть суттєвими для цього договору.

Сторонами авторського договору є автор (або його правонаступник), з одного боку, і користувач його твору - з іншого.

Не можуть бути предметом авторського договору:

- права на використання твору, невідомі на момент укладання договору;

- права на використання творів, які автор може створити в майбутньому.

Питання як про загальний строк дії авторського права, так і про строки виконання сторонами своїх зобов'язань за договором вирішують самі сторони.

За відсутності в авторському договорі умови про строк, на який передають право, договір може бути розірваний автором по закінченні 5 років від дати його укладання, якщо користувача письмово повідомлять про це за 6 місяців до розірвання договору.

За відсутності в договорі умови про територію, на яку передають право, дію передаваного за договором права обмежують територією України.

Винагороду визначають в авторському договорі як відсоток від доходу за використання твору, а якщо це неможливо здійснити у зв'язку з характером твору або особливостями його використання - як зафіксовану в договорі суму або іншим способом.

Мінімальні ставки авторської винагороди встановлює Кабінет Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. за № 71 затверджено розміри винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядок їх виплати, постановою від 18 січня 2003 р. за № 72 - мінімальні ставки винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права та суміжних прав.

Якщо в авторському договорі про видання або інше відтворення твору винагороду визначають як фіксовану суму, то має бути встановлено максимальний тираж твору.

Права, передані за авторським договором, можна передавати на весь строк їхньої дії або тимчасово іншим особам, лише якщо це прямо передбачено договором. Договір про передання прав іншим особам не має містити умов, що зачіпають майнові або особисті немайнові права та інтереси автора чи іншого правоволодільця.

Авторський договір може містити умови про обов'язок користувача використати твір зазначеними в договорі способами і у визначений договором строк.

Якщо авторський договір зобов'язує користувача використати твір зазначеними в договорі способами, то при порушенні цього зобов'язання автор або його спадкоємці мають право звернутися до суду з вимогою розірвати авторський договір.

Особа, яка одержала права на використання твору, має право здійснити все необхідне для оприлюднення твору, якщо інше не передбачене договором.

Умови авторського договору, що суперечать положенням закону, є недійсними.

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі. Авторський договір про використання творів у періодичній пресі може бути укладений в усній формі.

Зміст авторського договору, як і будь-якого іншого цивільно-правового договору, становлять права й обов'язки сторін. Авторський договір має взаємний характер, тобто відповідними правами й обов'язками володіють обидві сторони. При цьому обов'язки однієї сторони кореспондують з правами іншої сторони. Обсяг прав і обов'язків сторін в авторських договорах різних видів буде різним.

Основним обов'язком автора є створення та передача організації-замовнику свого твору. Щоб виконати цей обов'язок належним чином, автор повинен створити твір, який відповідатиме умовам укладеного договору.

Автор зобов'язаний особисто виконати замовлену роботу. Залучення до роботи над твором інших осіб, зміну складу співавторів можна здійснювати тільки за згодою організації-замовника. До виконання робіт технічного характеру автор може залучати будь-яких осіб, не запитуючи згоди замовника.

Автор повинен надати замовлений йому твір у визначений договором строк. Твір має бути переданий організації-замовнику в готовому для використання вигляді, проте угода сторін може передбачати передання твору частинами. Передаваний твір має бути належно оформлений, продубльований у передбаченій договором кількості примірників і зданий компетентному представнику організації-замовника.

Рішення про необхідність доробки твору приймає організація за результатами розгляду твору, якщо останній загалом відповідає умовам договору, але вимагає внесення певних виправлень, змін, уточнень. Вимогу про внесення до твору змін, доповнень і виправлень можна висувати тільки в межах умов договору.

Щодо участі автора в підготовці твору до використання. Зміст цього обов'язку залежить від виду твору, способу його використання і зазвичай розкривається в конкретних авторських договорах.

Протягом усього строку дії авторського договору про передачу виключних прав автор немає права без згоди іншої сторони передавати третім особам зазначений у договорі твір або його частину для використання тим самим способом і у встановлених договором межах. Цей обов'язок виникає для автора в момент укладання договору і зберігається протягом усього строку його дії.

Організація, за замовленням якої створюють твір, повинна прийняти та розглянути наданий автором твір. Прийняття твору означає перевірку якості його оформлення та комплектності, яку здійснюють у порядку, встановленому конкретним договором.

Організація повинна розглянути твір у встановлений договором строк. Протягом цього строку вона повинна письмово повідомити автора про схвалення твору, його відхилення на підставах, передбачених договором, або про необхідність внесення до твору виправлення, пояснивши суть необхідних виправлень у межах умов договору.

Оцінку твору повинна дати сама організація. При цьому вона може спиратися на думки рецензентів, відгуки та висновки інших організацій.

Організація-користувач повинна забезпечити дотримання всіх особистих немайнових прав автора, зокрема права на захист твору від будь-якого спотворення. В авторських договорах зазвичай зазначають, що користувач не може без згоди автора вносити до твору певні зміни: скорочувати його обсяг, додавати до твору передмови, коментарі тощо. Проте при укладанні договору автор може дати згоду на внесення певних змін до свого твору.

Організація-замовник може залучити автора до роботи з підготовки твору до використання. На вимогу організації автор повинен сприяти випуску твору у світ; організація зобов'язана використати роботу автора тим способом, який передбачений договором.

Користувач зобов'язаний виплатити автору винагороду за використання твору. Розмір, форму, строки та порядок виплати авторської винагороди визначають самі сторони.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за авторським договором сторони несуть відповідальність за порушення авторського права.

Відповідальність за авторським договором є одним із видів цивільно-правової відповідальності, її можна визначити як міру державного примусу майнового характеру, застосовну з метою відновити порушений стан і задовольнити потерпілу сторону за рахунок сторони, яка порушила договірне зобов'язання.

Основною метою відповідальності за авторським договором є відновлення порушених прав і законних інтересів потерпілої сторони за рахунок порушника.

Особливістю відповідальності за порушення авторського договору є те, що відповідальність автора, з одного боку, і відповідальність користувача, з іншого не співпадають ні за підставами, ні за обсягом.

Відповідно до чинного законодавства відповідальність автора за порушення обов'язків за договором може полягати в поверненні одержаного ним гонорару, односторонньому розірванні укладеного з ним договору, покладанні на нього обов'язку відшкодувати збитки користувача, а також у сплаті ним неустойки.

Умови реалізації санкцій визначають самі сторони в конкретному авторському договорі. Залежно від того, що записано в договорі, передбачені в ньому санкції можна реалізовувати або самостійно, або лише за одночасного розірвання авторського договору.

Якщо питання відповідальності в авторському договорі не вирішені або вирішені не досить чітко, необхідно керуватися загальними положеннями цивільного права. До них відносять наступні загальні умови:

- наявність вини автора в порушенні договірних зобов'язань;

- факт завдання збитків і обґрунтованість їхнього розміру;

- наявність причинного зв'язку між допущеним автором порушенням умов договору та наслідками цього порушення;

- наявність у діях автора ознаки протиправності.

Відповідальність за порушення договірних зобов'язань несе і користувач твору. Підставу, обсяг і форму його відповідальності визначає конкретний авторський договір, а також деякі загальні положення цивільного законодавства.

Замовник може нести відповідальність за:

- порушення зобов'язання використати твір (якщо таке зобов'язання покладене на нього авторським договором);

- завдання автору збитків (наприклад, у зв'язку із втратою матеріального носія твору);

- порушення цілісності твору;

- невиплату автору обумовленої договором винагороди тощо.

За згодою сторін конкретний авторський договір може передбачати додаткову відповідальність замовника за порушення договірних зобов'язань.

Більшість користувачів творів несуть відповідальність незалежно від своєї вини у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань.

Підстави, умови та наслідки припинення дії авторського договору регулюють як загальні положення цивільного законодавства, так і спеціальні норми авторського права, які відображають специфіку авторських договорів.

Підставами для припинення дії авторського договору є:

- закінчення строку його дії;

- взаємна угода сторін про припинення авторського договору;

- угода про заміну одного зобов'язання іншим (новацію);

- неможливість виконання, викликана діями непередбаченої сили або іншими обставинами, за які боржник не відповідає;

- смерть автора або ліквідація юридичної особи, що є стороною договору;

- одностороння заява тієї або іншої сторони у зв'язку з порушенням контрагентом суттєвих умов договору тощо.

Порядок припинення дії авторського договору авторське законодавство не регламентує. Іноді, наприклад по закінченні строку дії авторського договору, це відбувається автоматично, в інших випадках оформляється спеціальною угодою сторін, зокрема шляхом обміну листами, або здійснюється на підставі односторонньої заяви однієї зі сторін.

Якщо одна зі сторін не згідна з розірванням договору або підставою, відповідно до якої його здійснюють, спір розглядають У судовому порядку.

Загальним наслідком припинення дії авторського зобов'язання є скасування прав і обов'язків сторін. Іноді разом із ним виникають зобов'язання, пов'язані із врегулюванням майнових наслідків припинення договору, зокрема з поверненням авторського гонорару, відшкодуванням збитків тощо.