Причини помилок при визначенні резус-фактора:

1. знижена активність антирезусних сироваток чи реагенту моноклональ­них антитіл

2. порушення пропорції досліджуваної крові і сироватки

3. не­відповідність температурного режиму

4. зменшення експозиції (менше 10 хв.)

5. відсутність контрольних і специфічних проб.

Показання та протипоказання до гемотрансфузії

Останнім часом у практичну діяльність впроваджують нові прин­ципи трансфузійної тактики - компонентну інфузійно-трансфузійну ге­мотерапію, суть якої полягає в диференційованому підході до використан­ня складників крові (еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, тромбоци-тарної і лейкоцитарної маси), її білкових компонентів (альбуміну, фібриногену, полібіоліну та ін.), а також кровозамінників.

Компоненти крові проявляють кращий лікувальний ефект і менш небез­печні в імунологічному відношенні, оскільки містять менший набір антигенів у своєму складі. При застосуванні складників крові частота ускладнень і ре­акцій зменшується в декілька разів, порівняно з переливанням цільної крові. А тому на сьогодні всі показання до переливання крові можна поділити на абсолютні і відносні.

Показання до переливання крові

• Абсолютні - виникають тільки при екстремальних ситуаціях - великих крово­втратах, коли відсутні компоненти крові.

• Відносні - переливання крові здійснюють у хворих, в яких воно покращує перебіг хворо­би, але його можна замінити якимось іншим методом лікування (травматич­ний шок, анемії різного походження, хвороби крові - апластична і гіпопластична анемія, хвороба Верльгофа, гострі та хронічні лейкози та ін.).

Протипоказання до переливання крові

Абсолютні:

1. тяжкі ураження печінки (гострий гепатит, цироз, жовта атрофія печінки та ін.);

2. захворювання нирок (гостра ниркова недостатність, гострий гломерулонефрит);

3. захворювання голов­ного мозку (інсульт, пухлина, тромбоз, динамічні порушення мозкового крово­обігу та ін.);

4. гостра і виражена недостатність серцево-судинної системи;

5. захворювання легень, що супроводжуються застоєм у малому колі крово­обігу;

6. активний туберкульозний процес у стадії інфільтрації;

7. алергічні стани і захворювання (бронхіальна астма, гостра екзема та ін.).

Nota bene!!! Підхід до переливання крові і її компонентів у кожного хворого повинен бути індивідуальним з урахуванням показань і протипоказань.

Проби на сумісність крові донора та реципієнта

Перевірка документації та якості трансфузійного засобу

Перед кожним переливанням гемотрансфузійного засобу слід перевірити паспорт, термін зберігання, герметичність флакона та оцінити його вміст. Паспорт (етикетка) повинен містити всі необхідні відомості:

1. назву засобу,

2. дату заго­товки,

3. групову і резусну належність,

4. реєстраційний номер,

5. прізвище та ініціа­ли донора,

6. прізвище лікаря, який проводив заготовку крові,

7. етикетку "стерильно".

Флакон повинен бути герметичним. При огляді гемотрансфузійного засобу в не повиненно бути ознак гемолізу, сторонніх включень, згустків, осаду та ін. Переливання такого гемотрансфузійного засобу дозволяється, якщо групова і резусна належність їх співпадає з такими у хворого.

Методика виконання проб на сумісність

В усіх випадках перед кожним переливанням крові або ЇЇ компонентів необхідно визначити групу та резус-належність крові хворого і донора. Крім того, повинні бути проведені обов'язкові проби на сумісність:

• індивідуальну пробу на сумісність за системою АВО

• за ре­зус-фактором

• біологічну пробу (на початку переливання)

Для виконання перших двох проб необхідно мати сироватку крові хво­рого. Вона повинна бути свіжою, отриманою в день переливання крові або напередодні (але не більше, ніж за один день до трансфузії) за умови її зберігання при температурі + 4 - +6 °С.

Для отримання сироватки беруть 4-5 мл крові у пробірку без стабіліза­тора, на якій тут же надписують прізвище та ініціали хворого, групу його крові й дату. Після цього таку кров ставлять у штатив і поміщають у холо­дильник для відстоювання. Якщо потрібно пришвидшити відділення сиро­ватки, пробірку з кров'ю центрифугують 5-7 хв при 2000-3000 об/хв. Після зсідання і ретракції згустка від нього відділяється сироватка, яку і викорис­товують для проб на сумісність.

Кров донора для проведення проб беруть із флакона після того, як його підготували до переливання.

Проби на індивідуальну сумісність

1. Холодова - на білу поверхню (порце­лянову тарілку, пластинку) піпеткою наносять краплю сироватки хворого і збоку від неї у 5-10 разів меншу краплю крові донора, після чого перемішу­ють сухою скляною паличкою або різними кутами предметного скла, відтак тарілку злегка похитують протягом 5 хв. і одночасно слідкують за результа­том реакції. Відсутність реакції аглютинації (проба негативна) свідчить про сумісність крові донора і реципієнта за системою груп крові АВО. Поява аглютинації (проба позитивна) свідчить про їх несумісність і недопустимість переливання даної крові. При несумісності за групами крові реак­ція аглютинації відбувається протягом першої хвилини.

Nota bene!!! При низькому титрі групових антитіл у сироватці крові хворого або при слабко вираженій активності аглютиногену А у донора (підгрупа А₂) вона може наступати значно пізніше. Тому спостерігати треба не менше 5 хв. В сумнівних випадках проводять теплову пробу на індивідуальну сумісність.

2. Теплова - на чашку Петрі нано­сять 2-3 краплі сироватки хворого і краплину крові донора у співвідношенні 10:1, їх змішують скляною паличкою (крапля повинна бути достатньо вели­кою і масивною). Для кращої оцінки проби краплю рекомендують помісти­ти на предметне скло. Між ним і чашкою кладуть кружечок фільтрувально­го білого паперу. Чашку опускають плавати на водяну баню при темпера­турі 44-48 °С на 10 хв. (для водяної бані використовують апарат "Резус-1", при його відсутності - каструлю об'ємом не менше 2 л). Для зменшення випаровування сироватки (підсихання краплі) чашку Петрі рекомендують накрити паперовим кружечком. Через 10 хв чашку виймають і оцінюють результат. Пробу необхідно оцінювати в' першу хвилину, похитуючи предметне скло із краплею над білим фоном або над засвіченою лампою (при відсутності фільтрувального паперу). Коли ці умови не виконуються, при вистиганні краплі може відбутися неспецифічна аглютинація. Іноді при підсиханні краплі і випа­данні фібрину на її поверхні може утворюватися плівка, яку необхідно обе­режно зняти, зачепивши за її край голкою для ін'єкції. Наявність аглютинації (проба позитивна) свідчить про індивідуальну несумісність крові донора та реципієнта і переливати таку кров категорично забороняється.

Проби на сумісність за резус-фактором

• проба з 33% розчином поліглюкіну

• проба з 10 % розчином желатину

Проба на резус-сумісність має важливе значення, особливо при наявностіу хворого обтяженого трансфузійного, а у жінок - і акушерського анамнезу.

Пробу на резус-сумісність проводять як при переливанні резус-позитивної крові резус-позитивному, так і резус-негативної крові резус-негативному хворому. Пробу проводять з кожним флаконом донорської крові, еритроци-тарної маси, відмитих еритроцитів.

Nota bene!!! Проби на групову і резус-сумісність ні в якому разі не замінюють одна одну. За допомогою цих проб з'ясовують сумісність різних аглютиногенів і аглютинінів крові, які проявляють себе при різних умовах. Тільки проведення обох проб може своєчасно запобігти переливанню несумісної крові.

Біологічна проба - проводять безпосередньо після венепункції шляхом переливання струминно 3 рази через кожні 3 хв. по 10 - 15 мл крові (еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, плазми). Слід пам'ятати, що біологічну про­бу на сумісність у дітей виконують так само, як і у дорослих, триразово, але меншими порціями: дітям до 2 років - 2 мл, до 5 років - 5 мл, до 10 років -10 мл, дітям старше 10 років - по 10 - 15 мл. Для попередження згортання крові в голці під час трихвилинного інтервалу трансфузію можна продовжити рідкими краплями (до 20 крапель на хвилину). Під час біологічної проби слід ретельно спостерігати за станом хворого (скарги, зовнішній вигляд, дихання, пульс). І тільки за відсутності клінічних проявів реакції при триразовому вливанні хворому гемотрансфузійної рідини (біологічна проба негативна) дозволяють продовжити переливання решти транс-фузійної рідини - крапельно або струминно, залежно від показань.

Nota bene!!! Грубою помилкою вважають вливання вказаних доз крові не струминно, а крапельно. При крапельному вливанні можна перелити значно більшу кількість несумісної крові без вира­женої реакції, але з наступним розвитком посттрансфузійного шоку.

Техніка гемотрансфузій

Дозування, метод і способи переливання будь-якої трансфузійної рідини визначається лікарем-куратором у кожному конкретному випадку.

1. пряме переливання передба­чає переливання крові безпосеред­ньо від донора (попередньо обсте­женого) хворому без стадії стабі­лізації або консервування крові. Шлях введення - тільки внутрішньовенний.

Сьогодні цей метод розглядають як ви­мушений лікувальний захід в екст­ремальній ситуації при розвитку раптової масивної крововтрати і відсутності в арсеналі лікаря не­обхідної кількості компонентів крові.

Nota bene!!! Переливання крові, необстеженої на СНІД та інші інфекції, допустиме лише за наявності життєвих показань і відсутності обстеженої крові чи відповідних її компонентів, що повинно бути документально оформлене в карті стаціонарного хворого за рішенням консиліуму лікарів і згоди хворо­го або його родичів. Переливання необстеженої донорської крові в таких випадках не знімає відповідальності з лікаря-куратора за іі повне обсте­ження після переливання!

2. непряме переливання здійснюється за допомогою системи одноразо­вого користування з фільтром, до якої безпосередньо приєднується флакон, і є основним методом переливання. Внутрішньовенне введення є найбільш ефективним способом переливання. Значно рідше в лікувальній практиці використову­ють такі шляхи введення, як внутрішньоартеріальнии, внутрішньокістковии та ін.

3. обмінне переливання крові - часткове або повне видалення крові з крово­носного русла реципієнта з одночасним заміщенням її адекватною або більшою кількістю донорської крові. Ос­новна мета цієї операції - вида­лення разом з кров'ю різних отрут (при отруєннях, ендоген­них інтоксикаціях), продуктів розпаду, гемолізу і антитіл (ге-мотрансфузійному шоці, тяжких токсикозах, отруєннях, гострій нирковій недостатності та ін.). Обмінне переливання крові з ус­піхом можна замінити лікуваль­ним плазмофарезом, при якому видаляють до 2 л плазми і замі­нюють її реологічним плазмоза-мінником і свіжозамороженою плазмою.

4. аутогемотрансфузія - переливання хворому власної крові. Здійснюєть­ся при заготовці власної крові у хворих перед великими операціями або шля­хом реінфузії крові, зібраної із серозних порожнин (плевральної, черевної і ін.) під час операції при масивних кровотечах. Цей метод є протипоказа­ним при наявності запальних процесів, сепсисі, ураженнях печінки і нирок, а також при панцитопенії. Абсолютно протипоказане застосування методу автогемотрансфузії в педіатричній практиці.

5. реінфузія крові - різновид автогемотрансфузії, полягає в перели­ванні хворому крові, яка витекла в ранові або серозні порожнини (черевна, грудна) і знаходилася в них не більше 12 год. (при більшому терміні зростає ризик її інфікування). Цей метод широко використовують при позаматковій вагітності, розри­вах селезінки, пораненнях органів грудної клітки. В якості стабілізатора для вилитої крові використовують стандартні гемоконсерванти (цитрат натрію, циглюфад, глюгіцир, цитроглюкофосфат і ін.) або гепарин. У більшості випадків зібрану під час операції кров розво­дять ізотонічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:1 і додають 1000 ОД гепарину на 1000 мл крові.

Швидкість введення гемотрансфузійних рідин

При шокових станах, масивних крововтратах, коли виникають загрозливі гіповолемічні та анемічні порушення, коли необхідно швидко збільшити об'єм циркулюючої крові, доцільно проводити переливання струминним способом в одну або декілька вен. В усіх інших випадках переливання гемотрансфу­зійних рідин проводять повільно, крапельним способом. Цей спосіб дозволяє вводити значну кількість трансфузійних рідин без особливого ри­зику, пов'язаного з перевантаженням серцево-судинної системи. Вливання із швидкістю від 20 мл на хвилину вважається струминним, а із швидкістю 15 мл, що відповідає приблизно 40-60 краплям на хвилину - крапельним.