III. Принципи наукового пізнання

Процес пізнання передбачає необхідність визначення сутності та фун­кціонального призначення певних категорій, що складають предмет до­слідження. Наукове пізнання завжди має системний характер, здійсню­ється системно та характеризується певною єдністю.

Єдність пізнання забезпечується системою принципів, що характери­зуються як певні ідеї та вимоги, що мають науковий характер. Серед ос­новних принципів пізнання називають наступні:

1. принцип всесторонності пізнання - забезпечує дослідження дер­жави і права не як окремо взятих категорій, а у зв'язку та взаємодії з ін­шими явищами. Цей принцип гарантує також різноаспектність дослі­дження держави і права, що забезпечує визначення їх сутності та соціаль­ного призначення.

2. принцип історизму - створює можливість дослідження державно- правових категорій з урахування існуючого досвіду їх розвитку та з ви­значенням шляхів і напрямків їх вдосконалення в майбутньому. Саме це забезпечує визначення критеріїв ефективності функціонування держави і права та можливості їх підвищення.

3. принцип комплексності - забезпечує вивчення держави і права не лише як суто юридичних категорій, а і з точки зору таких суспільних наук як політологія, політекономія, філософія, соціологія.

4. принцип професіоналізму - забезпечує реальність умов щодо не­обхідності спеціальних знань стосовно державно-правових категорій, що визначаються як основні елементи юридичної надбудови суспільства.

5. принцип гласності - забезпечує доступність результатів дослі­дження як для суб'єктів, що займаються науковою діяльністю професій­но, так і для населення. Цей принцип зумовлює науковість юридичної практики та необхідність підтвердження достовірності наукових виснов­ків на практиці.

6. принцип відповідальності - забезпечує відповідність наукових до­сліджень суспільним інтересам та можливість притягнення до відповіда­льності суб'єкта, що своїми науковими висновками створює загрозу для людства.

7. принцип системності — забезпечує врахування в процес наукових досліджень вже існуючих наукових висновків та теорій, що підтверджу­ються чи спростовуються.

Отже, наявність різноманітних принципів пізнання забезпечує його науковість та створює необхідні умови для підвищення ефекти­вності пізнавальної діяльності.

N8: Існує 2 види позицій, з яких підходять до наукового дослідження: 1) монізм (коли об'єкт досліджується з однієї сторони, в одному аспекті), 2) плюралізм (забезпечується багатосторонність, багатоаспектність поглядів на даний об'єкт дослідження).

IV. Класифікація методів дослідження держави і права

Сучасна юридична література характеризується різноманітністю по­глядів на класифікацію методів, що застосовуються в процесі винчення держави і права. Найбільш поширеними є наступні підходи до класифіка­ції:

І. Марченко М.М. // Общая теория государства и права. Академи­ческий курс. Т.1. - М., 1998. - С. 26-29 / розрізняє 4 групи методів:

а) загальний (діалектико-матеріалістичний) - метод, що поширюєть­ся на всі науки без виключення та характеризує всі етапи наукових дослі­джень;

б) загально-наукові методи, що поширюються на всі юридичні науки та забезпечують їх єдність (основними серед них є метод порівняння, абс­трагування, синтез та системно-структурний метод);

в) спеціальні - методи, що розробляються окремою наукою та визна­чають її особливості (серед них математичний, статистичний, кіберне­тичний, конкретно-соціологічний);

г) приватні - методи, що використовуються лише галузевими юриди­чними науками (формально-логічний, метод тлумачення).

2. Черданцев О.Ф. // Общая теория государства и права. - М., 2000. - С. 30-36/ класифікує методи лише за одним критерієм, визначаючи їх як загально-наукові та поділяє їх на:

а) загальні - методи, що використовується всіма науками;

б) приватно-наукові — методи, що використовуються однією наукою;

в) спеціальні - методи, що використовуються групою наук.

2. Байтін М.І. // Теория государства и права. // Под ред. МЛ. Мату- зова, О.В. Малько - М., 1977. - С. 25-30/ розподіляє методи на дві групи:

а) загальні - методи, що поширюються на юриспруденцію (історичний, логічний, порівняльний);

б) приватні - методи, що характеризують окрему юридичну науку (системно-структурний, функціональний, статистичний, моделювання, абстрагування).

У вітчизняній літературі склалися два підходи до характеристики ме­тодології:

1. класифікація запропонована В.В. Копєйчиковим (Теорія держави і права. - К.,2001) визначає можливість існування трьох груп методів:

а) загальні,

б) спеціальні,

в) приватні.

2. Козюбра М.І. (Методологія юридичної науки. - К., 1985.) розріз­няє 4 рівні методів:

а) філософський рівень, що характеризує всі суспільні науки та визна­чає світоглядові позиції науковця;

б) загально-науковий рівень, що характеризує юридичну науку як різ­новид суспільної;

в) спеціально-науковий, що характеризує групу юридичних наук;

г) конкретно-науковий - характеризує окрему юридичну науку.

Різноманітність підходів до класифікації методів дослідження зу­мовлюється ступенем поширеності методів на різноманітні науки, а також можливістю визнання філософії фундаментальною суспільною наукою, що характеризує особливості розуміння оточуючого світу суб'єктів наукової діяльності.

NB: На сучасному етапі розвитку науки виникли ще такі нові методи:

> Метод фіюсофської антропології (Петрова) - метод пізнання природи людини. Поряд з позитивним правом (законодавчо встановлене) існує природне право (право породжене самою природою людини). Природне право є первинним по відношенню до позитивного, тому дослідження державно-правових явищ дає

можливість визначення першоджерела права - людська особистість, або навпаки витоки відхилення від соціальних норм (правопорушення).

• Метод філософського раціоналізму.

• Метод феноменології.