4. Допоміжні методи дослідження

Окремо слід сказати про низку методів дослідження, без яких неможливо використовувати, розглянуті у цій роботі, методи науково-теоретичного освоєння об’єктів права.

В першу чергу, це дескриптивний метод. Суть методу полягає в опису об’єкта дослідження – перше наближення до нього, перший крок до його пізнання. Безумовно, деякі об’єкти права були неодноразово описані, добре відомі і тому не потребують від науковця додаткового спеціального опису. Але ця теза не заперечує необхідність дескриптивного методу, навпаки у цьому випадку мова йде про певне “пропускання” попереднього опису об’єкту дослідження.

Слід зазначити, що сам опис є досить складним творчим процесом, який потребує хоча б поверхневого аналізу об’єкта правового дослідження, вияву його характерних рис, визначених кількісних характеристик, деталей, що порівняно легко виділяються, тощо. Тобто, для здійснення опису досліднику вкрай необхідне з’ясувати всі ці питання.

Наступним розглянемо метод попереднього знання про предмет. Звертаючись протягом свого життя до, навіть, зовсім невідомих об’єктів сфери права, індивідуум завжди спирається або на свій досвід, або на досвід інших, тобто використовує певне попереднє знання. Джерело [13] містить з цього приводу наступний вислів югославського вченого Р. Лукича: “В реальной жизни человек приступает к предмету познания или практической деятельности, уже имея либо некоторое предварительное знание о самом этом предмете, либо знание, лишь косвенно относящееся к нему”.

З моменту початку процесу пізнання, з’являються та накопичуються, для подальшого використання, перші знання. Завдяки складності та багатофакторності об’єктів науково-правового дослідження, попередні знання про предмет пізнання майже ніколи не можуть бути вичерпними. Тому, для індивідуума, який безпосередньо стикається з цим предметом, постійно відбувається прирощення знань про нього. Ефективність цього прирощення цілковито залежить від рівня попереднього знання про предмет дослідження.

Неможливо залишити поза увагою інтуїтивний метод. Інтуїція це ірраціональна якість людини, яка дозволяє окреслити проблему, вирішення якої призводить до нових відкриттів та досягнень там і тоді, де і коли раціональні методи безсилі. Інтуїція використовується не для доказу чогось комусь, вона сприяє суб’єктивній пізнавальній діяльності дослідника, приводить в певних випадках до якісного прориву в процесі пізнання дійсності, яка нас оточує, допомагає у виборі вірного шляху вирішення задачі.

Між інтуїцією та досвідом суб’єкта існує тісний взаємозв’язок. Інтуїтивне осягне предмета дає суб’єкту пізнання певний досвід. І навпаки, чим більший досвід, тим активніше працює інтуїція. Тобто, інтуїтивний метод пізнання базується на ірраціональній переробці результатів досвіду і формування на цій основі певного знання, але інтуїтивне уявлення про предмет безпосередньо з досвіду не випливає.

5. Спеціальні методи правових досліджень

Поряд з загальнофілософськими та прикладними методами науково-правових досліджень використовуються також і спеціальні методи, застосування яких обумовлено, в першу чергу, специфікою як об’єктів права так і права в цілому.

Так, наприклад, Г.Кельзен [14] справедливо зазначав, що об’єкти природничих наук не можуть нічого сказати самі про себе досліднику, не можуть себе тлумачити, а нормативний акт містить в собі деякі роз’яснення з приводу своєї побудови. Те, що цей юридичний документ є Законом, випливає з безпосередньої вказівки про це. Окрім того, відмітною ознакою юридичного документу є вимога дотримання визначених процедур при його прийнятті або складанні. Наприклад, лист, який є за змістом заповітом, не є таким, якщо не дотримані форми та процедури його складання та завірення.

Спеціальні методи можуть застосовуватися або виключно в сфері юриспруденції, або разом з правом відносно інших нормативних систем (не ширше). У кожному окремому випадку такі методи зазнають певних трансформацій.

До спеціальних, окрім порівняльно-правового, історично-правового методів, методу правового моделювання, які вже розглянуто, відносять також метод деонтичної логіки та метод правової герменевтики.

Метод деонтичної логіки, на відміну від порівняльно-правового методу, може бути застосований для вивчення не тільки права, а й інших нормативних систем. Деонтична логіка досліджує логічні закономірності мови, що наказує [1]. Вона займається логічними побудовами, що оперує такими поняттями, як “обов’язково”, “заборонено”, “дозволено” тощо, а також властивостями цих понять. Наприклад, вираз “Усі громадяни України повинні дотримуватися законів”, а також логічні операції з ним є предметом аналізу за допомогою методу деонтичної логіки. Без застосування цього методу аналіз правових актів був би неповноцінним. Тобто, не було б повного розкриття змісту цих норм.

Метод правової герменевтики певним чином примикає до методу деонтичної логіки. За джерелом [1], герменевтика – це мистецтво і теорія тлумачення текстів. Застосування правової герменевтики також обумовлене специфікою об’єкту дослідження – юридичних текстів, в яких зафіксовані не тільки правові норми, а й правові догми. Правова герменевтика охоплює як раціоналістичні, так і нераціоналістичні прийоми тлумачення юридичних текстів. Зазначимо, що у випадку застосування раціоналістичних прийомів, формально-юридичний або догматичний метод, як набір способів тлумачення правових норм, є поодиноким випадком правової герменевтики.

Цікавих висновків, щодо застосування методу правової герменевтики, дійшов І.М. Грязі [15]:

за правовым текстом скрывается право как некий объективный феномен социального развития, а также другие тексты, созданные культурой;

при текстуальном подходе основа права заключается в определенном способе познания общества, отличающемся от других видов восприятия социальной действительности;

субъектом создания права является социокультурно-детерми-нированный субъект, который является и субъектом восприятия правовых текстов; следовательно – процесс восприятия права происходит в контексте всей познавательной деятельности и при помощи процедур, принятых (дозволенных, допустимых) в данной культуре и на данном уровне развития познания".

У той же час метод правової герменевтики має методологічну обмеженість текстуального підходу до пізнання права. В першу чергу, це полягає в тому, що “текстуальная форма правовых норм далеко не исчерпывает всего содержания и сущности права как чрезвычайно сложного социального феномена” [15].

На сьогодні, цікавість до методу правової герменевтики має тенденцію до зростання. І це зрозуміло, бо добре відомо, що тлумачення правових норм, які зафіксовані в текстах нормативних актів, є однією з головних задач юриспруденції та юридично-правової науки в цілому.