8.3. Сучасна концепція управління продуктивністю
Одним із найважливіших завдань операційного менеджменту є забезпечення такої організації ключових процесів, яка дасть змогу операційній системі функціонувати найефективніше. Вживаючи термін «найефективніше» в даному випадку наголос робиться на тому, що співвідношення між отриманим результатами і затратами повинно мати таке значення і динаміку, яке дозволить підприємству стабільно підвищувати прибуток, коефіцієнт віддачі від інвестицій та обсяги оборотних активів.
Найчастіше результати діяльності операційних систем оцінюються за допомогою показників продуктивності. У самому широкому розумінні продуктивність визначається співвідношенням результатів, що їх отримуємо, до витрат на їх досягнення.
Стосовно операційної діяльності продуктивність доцільно оцінювати співвідношенням кількості виготовленої продукції до кількості витрачених на її випуск ресурсів. На практиці найчастіше застосовується показник продуктивності праці, який визначається діленням обсягів фактично виробленої продукції на середньо облікову чисельність промислово-виробничого персоналу.
Однак, показник продуктивності не дає можливості оцінити результативність діяльності операційної системи з точки зору досягнення цілей підприємства, оскільки не враховує фактичних продажів виробленої продукції. Для визначення результативності операційної діяльності поряд із результативністю слід аналізувати в динаміці такі характеристики, як:
дієвість – ступінь досягнення системою поставлених перед нею цілей, ступінь завершення «потрібної» роботи;
економічність – ступінь використання системою необхідних ресурсів; цей показник характеризує ефективність операційної діяльності відносно ресурсних витрат;
якість – ступінь відповідності операційної системи та операційної діяльності вимогам зацікавлених сторін;
прибутковість – співвідношення між валовим прибутком і сукупними витратами. Для оцінки можна використати як традиційні фінансові коефіцієнти, так і більш конкретні показники такі, як рівень прибутку стосовно обсягу продажів; прибуток, співвіднесений із сукупністю активів або з власним капіталом;
впровадження нововведень – процес, який характеризує здатність системи розвиватись і оновлюватись. Мова йде про інноваційну діяльність, в результаті якої отримуються нові продукти та процеси. Саме спроможність підприємства до нововведень суттєво впливає на продуктивність.
Управління виробничою системою за критерієм продуктивності – це процес, що передбачає стратегічне, тактичне й оперативне планування і постійний контроль реалізації прийнятих рішень відповідно до конкретної ситуації. Для забезпечення стабільного зростання продуктивності менеджери повинні розробляти і впроваджувати плани її підвищення. Цілі щодо продуктивності, сформульовані в стратегічних і тактичних планах, слугують орієнтирами щодо визнання певних дій операційного характеру позитивними, з точки зору зростання продуктивності, або ж навпаки.
Отже сутність управління продуктивністю полягає у тому, щоб спонукати до планування й забезпечення заходів щодо управління нею за допомогою системи вимірювання продуктивності. Відповідно ключові завдання управління продуктивністю в умовах динамічного ринкового середовища зводяться до наступного:
забезпечення здатності підприємства до виживання;
забезпечення спроможності операційної системи пристосовуватись до несподіваних змін;
створення умов в рамках здійснення операційної діяльності для використання нових можливостей.
Процес управління продуктивністю повинен базуватись на системному підході і включати такі дії:
вимірювання і оцінювання продуктивності;
планування контролю і підвищення продуктивності на основі інформації, яку отримують у процесі вимірювання і оцінювання;
здійснення заходів контролю і підвищення продуктивності;
вимірювання та оцінювання впливу цих заходів.
Відтак, в основу побудови системи управління продуктивністю повинна бути покладена певна модель, схематичне зображення взаємозв’язків й елементів якої представлено на рис.7.6.
Рис.8.6. Модель управління продуктивністю
Аналіз моделі дозволяє дійти висновку, що чинники, які впливають на продуктивність, можуть мати зовнішнє і внутрішнє походження. До чинників зовнішнього походження відносять:
чинники, пов’язані з природними ресурсами (кількість, якість, вартість, наявність);
чинники, пов’язані зі структурними зрушеннями (економічні та демографічні);
чинники, пов’язані з державним регулюванням (ціни експорту та імпорту).
До чинників внутрішнього походження відносять:
«Soft» – чинники (персонал; організаційна культура; методи роботи; структура, стилі управління);
«Hard» – чинники (устаткування, споруди, інструменти, будівлі, матеріали та енергія, технологія).
Загальний підхід до вимірювання продуктивності схематично подано на рис.7.7.
Рис.8.7. Загальний підхід до вимірювання продуктивності
У процесі оцінювання продуктивності передбачається використання двох груп вимірювачів. До першої групи входять статичні коефіцієнти продуктивності, які розраховуються у прив’язці до певного періоду часу. Другу групу становлять динамічні індекси продуктивності, що являють собою співвідношення статичних коефіцієнтів продуктивності за різні періоди часу в динаміці; завдяки цьому з’являється можливість простежити зміни продуктивності в часі.
Усередині кожної групи виділяють декілька типів вимірювачів:
частковофакторний (якщо в знаменнику показника продуктивності враховано витрати тільки одного ресурсу виробництва);
багатофакторний (якщо в знаменнику враховано декілька елементів витрат);
сукупнофакторний (якщо йдеться про врахування усіх елементів витрат).
Контроль і регулювання продуктивності для її підвищення – це результат оперативного управління виробництвом і втручання у ключові процеси перетворень. Підвищення продуктивності відбудеться, якщо дотримуватись будь-якої з перелічених нижче умов:
обсяг продукції зростає, витрати зменшуються;
обсяг продукції зростає, витрати залишаються незмінними;
обсяг продукції зростає, витрати теж зростають, але повільніше;
обсяг продукції залишається незмінним, витрати скорочуються;
обсяг продукції скорочується, витрати також скорочуються, але скорішими темпами.
Відповідно можна відстежити протилежну залежність: що відбувається в організації, коли продуктивність знижується. Причинно-наслідкові зв’язки такого характеру можна представити у вигляді “пастки” низької продуктивності (рис. 8.8):
Рис.8.8. “Пастка” низької продуктивності.
Характер змін, викликаних зростанням продуктивності, відображено за допомогою “ідеального кола” високої продуктивності (рис.7.9):
Рис.8.9 “Ідеальне коло” високої продуктивності
Управління продуктивністю як елемент загальної системи управління підприємства передбачає виконання таких функцій як планування, організація, керівництво, контроль і регулювання, основою яких виступає саме співвідношення кількості продукції, випущеної системою, і витрат на виробництво продукції. Воно нерозривно пов’язано з процесами управління якістю, плануванням операційної діяльності на всіх рівнях, підходами до вимірювання затрат праці і методів калькуляції витрат, бухгалтерським обліком і фінансовим контролем.
Враховуючи це, серед підходів до управління продуктивністю особливу увагу слід приділити таким сучасним системам підвищення продуктивності, як ТРМ і 5S.
ТРМ – Тоtal Productive Management – комплексне управління продуктивністю. Еволюційно на практиці сформувалося дві системи: ТРМ-1, спрямована на підвищення ефективності роботи устаткування; ТРМ-2, зорієнтована на оптимізацію виробничого процесу. Згідно положень, закладених в основу побудови системи ТРМ-1, результатом налагодження безперебійної роботи устаткування є:
підвищення обсягів виробництва;
підвищення якості продукції;
підвищення виробничої безпеки;
покращання результатів діяльності компанії в цілому.
Напрямки діяльності в системі ТРМ-2 визначаються наступним чином:
створення системи підтримки стану навколишнього середовища;
покращання устаткування і окремих процесів;
формування робочого середовища;
самостійне обслуговування операторами устаткування;
вдосконалення системи управління устаткуванням;
вдосконалення логістичних і підтримуючих процесів;
управління новим устаткуванням і розробкою нових продуктів;
навчання і підвищення кваліфікації;
система підтримки розвитку персоналу.
Система ТРМ-2 виступає базисом для засвоєння принципів ощадливого виробництва та застосування ідей теорії обмежень Е.Голдрата. Японський досвід дає підстави зробити висновок, що без впровадження принципів ТРМ виробнича система фірми “Тойота” вірогідніше за все не змогла б динамічно розвиватись. Саме вона виступає основою розвинутої в компанії моделі ощадливого виробництва.
5S (5S – скорочення по перших літерах п’яти переданих англійською мовою японських слів – найменувань різних аспектів діяльності по ефективній організації робочого місця) – це модель, що зосереджується на організації процесів на безпосередньо операційному рівні. Включає в себе 5 напрямків дій:
seri - сортувати – видалення непотрібного;
seiton – ставити на місце – упорядкованість розміщення предметів праці;
seisi - сяяти – чистота робочого місця;
seiketsu - стандартизувати – торкається правил упорядкування;
shitsuke - підтримувати – формування навички дотримуватись чистоти і порядку.
Вважається, що реалізувавши в операційній системі такі прості вимоги, створюються реальні можливості зниження потенційних втрат від неправильної організації робочого місця, а також збільшення продуктивності за рахунок зменшення операційних витрат.
Слід підкреслити, що процеси вимірювання продуктивності не є такими простими, як це здається на перший погляд. З одного боку, достатньо підставити в чисельник обсяг продукції, виробленої певною операційною системою, а в знаменник – витрати на виробництво цієї продукції, і значення статичного показника буде отримано. Однак, в дійсності більшість операційних систем:
виготовляє декілька видів продукції і послуг;
характеризується неперервними змінами цін і витрат;
вносить постійні зміни у продукти і технологічні процеси;
витрачає різні види ресурсів і в різних обсягах.
Тобто просте питання стає доволі складним, коли торкається безпосередньо розрахунку у прив’язці до конкретної операційної системи. Саме ці особливості слід враховувати в процесі побудови системи управління продуктивністю конкретного підприємства. Процес управління продуктивністю операційної системи можна моделювати і на цій основі реалізувати оптимальні рішення щодо забезпечення високої результативності підприємницької діяльності відповідно до конкретних ситуацій.