Анафілактичний шок

Етіологія

Білкові антигени

Гаптени

Полісахариди

Патогенез

гіперчутливість реагінового типу

Коди МКХ-10

Варіанти перебігу

За ступенем важкості

Класифікація

Т 8.2-АШ неуточнений

Т 8.0-обумовлений патологічною реакцією на харчові продукти

Т 78.5- пов'язаний з введенням сироватки

Т 88.6-повязаний з патологічною реакцією на адектватно та правильно призначений лікарський засіб

Абортивний

Гострий сприятливий

Гострий злоякісний

Рецидивний затяжний

Легкий

Середній

Тяжкий

Блискавичний

Нерідко наявні провісники шоку: відчуття дискомфорту, хвилювання, страху смерті, свербіння шкіри та висипів на ній, відчуття приливу крові до язика та обличчя, збудження, болю у грудній клітці, головного болю, нудоти.

Провідним є синдром гострої судинної недостатності: зниження АТ, ниткоподібний частий пульс, холодний піт, блідість, ціаноз, запаморочення.

Клініка

Чіткий зв'язок проявів шоку з впливом алергену (через 3-60хв, іноді - негайно, рідше - до 2 год. Виразність симптомів швидко наростає. Провідними у клініці шоку є синдроми гострої судинної та дихальної недостатності. Слід проводити моніторинг АТ та кардіомоніторування (за можливості на місці події) для ранньої діагностики розвитку порушень серцевої діяльності.

Діагностика

Лікування

• Препарат вибору-адреналін 0,1% - в/в крапельне введення у дозі 0,75-1,5мкг/кг за 1хв. При неможливості - в/м введення 0,3-0,5мл при необхідності повторні в/м введення адреналіну 0,3мл кожні 5-15хв до виведення із шоку.

• При персистуючому зниженні АТ - в/в інфузію допаміну, добута міну. допаміну.

• Налагодити інгаляцію 100% кисню.

• При важкому бронхіолоспазмі в/в крапельне введення 2,4% р-ну еуфіліну 5-6 мг/кг протягом 20хв.

• Глюкокортикоїди - при рефрактерному бронхіоспазмі, артеріальній гіпотензії, для упередження повторних реакцій. Рекомендують в/в або в/м введення 60-120мг преднізолону 250-1000 мг гідрокортизону або 8-16 мг дексаметазону.

• Інфузійна терапія: 25-50мл/кг, пізніше - 5-10мл/кг ізотонічного розчину натрію хлориду.

• За необхідності (відсутність можливості самостійного дихання) проводиться інтубація трахеї та переведення хворого на ШВЛ.

Набряк Квінке

Анафана

Класифікація

Форми НК відповідно до етіопатогенетичних особливостей:

1. Алергічний - прояв алергічної реакції І типу (сенсибілізація до медикаментів, харчових продуктів, отрути, в т.ч. комах)

2. Псевдоалергічний - виникає без участі імунних механізмів унаслідок безпосередньої стимуляції певними чинниками імунокомпетентних клітин

3. Комплемент-залежний:

а) спадковий - внаслідок успадкування домінант-ної аутосомної ознаки дефіцити інгібітора 1-го компонента комплементу;

б) набутий - при лімфопроліферативних злоякіс-них новоутвореннях, що зумовлено прискоренням метаболізму інгібітора 1-го компонента комплементу.

4. Ідіопатичний - причина невідома.

Клініка

Виникає раптово протягом декількох хвилин та зберігається до декількох діб, має вигляд асиметричного блідо-рожевого щільного інфільтрату, як правило не супроводжується зудом, при натисканні не залишається ямка. Типова локалізація – обличчя, зовнішні статеві органи, кінцівки.

Особливо, небезпечним є набряк гортані, який зустрічається у 25% усіх випадків та проявляється швидким розвитком асфіксії.

Діагностика

Базується переважно на даних анамнезу та клінічного обстеження. Обов’язковим є моніторинг основних вітальних функцій (ЧСС, АТ, кардіомоніторування), оскільки НК може передувати розвитку анафілактичного шоку.

При набряку гортані з'являються глухість та охриплість голосу (до афонії), "гавкаючий" кашель, збудження, відчуття страху, поступово наростає задишка, виникає ціаноз, стридорозне дихання.

Лікування

При НК в ділянці обличчя, шиї, дихальних шляхів та загрозі виникнення набряку гортані використовують кортикостероїди в/в (дексаметазон 8-16мг, преднізолон 90-180мг), фуросемід 40-80мг в/в (до 200мг/добу).

За умови розвитку набряку гортані термінова госпіталізація хворого у ЛОР відділення або відділення реанімації та інтенсивної терапії. До терапії на місці події слід додати інгаляційне введення 0,1% розчину адреналіну, оксигенотерапію, за необхідності - інтубація трахеї коніко- або трахеотомія.