5. Право приватної власності юридичних осіб.

Ст. 325 ЦК України встановлює, що суб’єктами права приватної власності є не тільки фізичні особи, але і юридичні особи. Поняття юридичної особи (ЮО) розкривається у ст. 23 ЦК України. До числа таких осіб не належать юридичні особи, які засновані на державній чи комунальній власності, які, як відомо, володіють закріпленим за ними майном на праві господарського відання та праві оперативного управління.

Для права власності ЮО характерні певні закономірності:

1) ЮО є єдиним власником належного їй майна.

2) Власністю ЮО є майно, передане їй як вклад засновниками, учасниками, а також майно, вироблене і набуте ЮО на інших підставах у процесі діяльності.

3) ЮО, як і інші власники, мають право здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують охоронювані законом інтереси інших осіб.

4) ЮО набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів.

5) В установчих документах визначаються джерела формування майна ЮО, порядок розпорядження майном, поділу прибутків і збитків тощо.

6) ЮО відповідають за своїми зобов’язаннями усім належним їм майном.

Об’єктами права власності ЮО може бути в принципі будь-яке майно виробничо-господарського призначення, за винятками, встановленими законом, та придбане на підставах, не заборонених законом.

Перелік майнових об’єктів, джерела формування власності ЮО передбачені у ЦК України, ЗУ „Про господарські товариства”, „Про споживчу кооперацію”, „Про об’єднання громадян” та ін.

6. Право державної власності.

У ст. 318 ЦК України вказано, що суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦК України. Отже, суб’єктом права державної власності є держава, утворена Українським народом, за винятком виключної власності народу.

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Об’єктами державної власності є майно ВРУ та утворених нею державних органів, майно Збройних Сил України, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об’єкти, кошти республіканського бюджету, НБУ, майно навчальних закладів, майно державних підприємств, об’єкти соціально-культурної сфери, майно, передане Україні іншими державами.

Державна власність виникає на різних підставах, які можуть бути як загальними, характерним для всіх суб’єктів власності, так і спеціальними, властивими тільки державній власності. До останніх належать:

• набуття права власності на скарб, який є культурною чи історичною цінністю;

• викуп пам’яток історії та культури;

• реквізиція;

• конфіскація.

Відповідно до ч. 4 ст. 343 цк України у разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо пам’ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна.

Відповідно до ст. 352 ЦК України Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам’яток історії та культури робить власнику пам’ятки відповідне попередження.

Якщо власник пам’ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв’язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам’яток історії та культури може постановити рішення про її викуп.

У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам’ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред’явлено без попередження.

Викуплена пам’ятка історії та культури переходить у власність держави.

Викупна ціна пам’ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.

Ст. 353 ЦК України передбачає, що у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов’язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв’язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.