7. Поняття поруки як виду забезпечення виконання зобов’язань.

Чільне місце серед способів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань займає порука. Ефективність її використання залежить перш за все від кредитоспроможності поручителя та від правильності юридичного оформлення цих відносин.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Суть забезпечувальної функції поруки полягає в тому, що при невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язання основним боржником кредитор має право пред’явити свою вимогу як до неспроможного основного боржника, так і до поручителя.

Порука так само, як неустойка й застава, гарантія характеризується майновим змістом і має додатковий (акцесорний) характер щодо забезпеченого нею зобов’язання. Відмінність цього способу забезпечення від інших полягає в тому, що порука не має на меті спонукати боржника (позичальника) до повернення боргу, вона лише встановлює додаткове джерело задоволення вимог банку-кредитора.

У п. 2 ст. 553 ЦК України зазначено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

Як випливає зі змісту ст. 553 ЦК України порука є договором і виникає в результаті домовленості між кредитором боржника і його поручителем. Договір поруки може укладатися шляхом складання одного документа, підписаного сторонами. Іноді порука оформляється договором, укладеним шляхом обміну документами.

Договір поруки є консенсуальним, він вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди зі всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Сторонами договору поруки є особа, яка є кредитором за основним зобов’язанням, і поручитель. Боржник за основним зобов’язанням – зобов’язанням, забезпеченим порукою, - не бере участі у правовідносинах поруки. Роль боржника полягає у тому, що він зазвичай готує укладення цього договору, підшукуючи поручителя і одержуючи його згоду на поруку, але учасником договору не стає, оскільки і без того несе обов’язок по сплаті боргу як суб’єкт основного зобов’язання.

Поручителями можуть бути як організації, так і громадяни. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність” до банківських операцій належать видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі. Таким чином, будь-яких законодавчих обмежень для того, щоб банки виступали поручителями, немає.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Тобто кредитор вправі вимагати виконання зобов’язання як від боржника й поручителя разом, так і від кожного з них окремо, як повністю, так і в частині несплаченого боргу.

Обсяг відповідальності поручителя такий самий, як і обсяг відповідальності позичальника, зокрема він відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Отже, поручитель зобов’язаний попередити боржника про свій намір виконати головне зобов’язання і очікувати відповіді протягом нормально необхідного часу. У випадку пред’явлення позову кредитором до поручителя, останній зобов’язаний залучити боржника до участі в справі як третю особу, а боржник зобов’язаний взяти участь у справі. Оскільки поручитель і боржник не є боржниками кредитора за одним зобов’язанням, поручитель не завжди знає про характер взаємовідносин кредитора і боржника за основним зобов’язанням. Тому без залучення боржника до участі у справі буде важко встановити і врахувати всі ті заперечення, які має боржник проти вимог кредитора.

Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов’язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК України).

Після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ст. 556 ЦК України).

Якщо ж боржник виконав забезпечене порукою зобов’язання, то у відповідності зі ст. 557 ЦК України він повинен негайно сповістити про це поручителя. Інакше поручитель, що у свою чергу також виконав зобов’язання, має право стягнути з кредитора безпідставно отримане чи висунути регресну вимогу до боржника. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.

Слід зазначити, що у значній мірі забезпеченню захисту прав і законних інтересів поручителя служать норми про припинення поруки. Ст. 559 ЦК України передбачає чотири підстави припинення поруки.