- •2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права.
- •3. Поняття та класифікація функцій теорії держави та права як науки та навчальної дисципліни.
- •4. Місце теорії держави та права в системі юридичних наук, її роль в оволодінні юридичними знаннями.
- •5. Суспільство, держава та право: поняття та співвідношення.
- •6. Суспільна влада та соціальні норми в первісному суспільстві.
- •7.Поняття, структура та суб’єкти громадянського суспільства.
- •8. Причини та форми виникнення держави та права.
- •9. Теорії походження держави та права.
- •10. Поняття, ознаки та сутність держави.
- •11. Типологія держави: поняття та підходи.
- •12. Поняття, ознаки та структура механізму держави, його роль в реалізації державних функцій.
- •13. Поняття та ознаки державного апарату, його співвідношення з механізмом держави.
- •14. Структура державного апарату, принципи його організації та функціонування.
- •15. Державний орган: поняття, ознаки та класифікація.
- •16. Державне підприємство і державна установа: поняття, ознаки та співвідношення.
- •17. Теорія розподілу влади, її сутність та соціальне призначення.
- •19. Поняття, ознаки та класифікація функцій держави.
- •20. Форми і методи здійснення функцій держави. Місце і роль правоохоронних органів у здійсненні функцій держави.
- •21. Поняття та структурні елементи форми держави.
- •22. Поняття,ознаки та види форми державного правління.
- •23. Поняття,ознаки та види форми державного устрою.
- •24. Поняття,ознаки та види державно-правового (політичного) режиму.
- •25. Особливості елементів форми Української держави.
- •26. Поняття та ознаки політичної системи суспільства. Особливості політичної системи суспільства.
- •27. Структурні елементи політичної системи суспільства: поняття та загальна характеристика.
- •28. Місце і роль держави та права в політичній системі суспільства.
- •29. Загальна характеристика сучасних концепцій держави.
- •30. Поняття, принципи та форми демократії.
- •31. Загальна характеристика концепцій виникнення права.
- •Поняття, ознаки та соціальна цінність права.
- •33. Поняття та класифікація принципів права.
- •34. Поняття та класифікація функцій права.
- •35. Сутність, зміст та структура права.
- •36. Поняття, ознаки та структура норми права.
- •37. Класифікація норм права.
- •38. Поняття та ознаки правотворчості. Співвідношення правотворення і правотворчості.
- •39. Принципи правотворчості.
- •40. Види правотворчості.
- •41. Поняття та стадії правотворчого процесу.
- •2. Рішення компетентного органа про необхідність видання акта, розробка його проекту, включення в план законопроектних робіт і т.П.
- •4. Розгляд проекту нормативного акта в тому органі, що уповноважений його прийняти.
- •5. Прийняття нормативного акта.
- •6. Доведення змісту прийнятого акта до його адресатів.
- •42. Поняття, ознаки та види джерел (форм) права.
- •43. Нормативно-правоий акт: поняття, ознаки та види.
- •44.Закон і підзаконні нормативно-правові акти: поняття, ознаки та види.
- •45. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та по колу осіб.
- •46. Співвідношення системи права та правової системи.
- •47. Поняття, ознаки та структура системи права.
- •48. Предмет і метод правового регулювання.
- •49. Поняття, ознаки та структура системи законодавства.
- •50. Співвідношення системи законодавства та системи права.
- •51. Поняття та форми (види) систематизації нормативно-правових актів.
- •52. Зміст правових відносин.
- •53. Поняття, ознаки та склад правовідносин.
- •54. Поняття та види суб'єктів правовідносин.
- •55. Правосуб’єктність: поняття та елементи.
- •56. Поняття та види об'єктів правовідносин.
- •57. Поняття та класифікація юридичних фактів.
- •58. Види правових відносин та критерії їх класифікації.
- •59. Поняття та елементи правового статусу особи.
- •60. Поняття та форми реалізації норм права
- •61. Застосування норм права як особлива форма їх реалізації: поняття та підстави.
- •62. Стадії правозастосування.
- •63. Вимоги щодо правильного застосування норм права.
- •64. Акти застосування норм права: поняття та класифікація.
- •65. Прогалини в праві та шляхи їх усунення. Аналогія права і аналогія закону.
- •66. Поняття, ознаки та необхідність тлумачення норм права.
- •67. Тлумачення норм права за суб’єктами.
- •68. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту.
- •69. Способи тлумачення норм права.
- •70. Акти тлумачення норм права: поняття та класифікація.
- •71. Правова поведінка: поняття, ознаки та види.
- •72. Поняття, ознаки та склад правопорушень.
- •73. Види правопорушень.
- •74. Юридична відповідальність та її види.
- •75. Принципи та функції юридичної відповідальності.
- •76. Підстави притягнення та звільнення від юридичної відповідальності.
- •3. Реалізація службового обов’язку.
- •4. Виконання законного наказу.
- •77. Поняття, сутність та принципи законності.
- •78. Гарантії законності: поняття та класифікація.
- •Можуть існувати й інші юридичні гарантії законності, зокрема міжнародно-правові.
- •79. Правопорядок як результат дотримання законності.
- •80. Поняття та види дисципліни.
- •81. Поняття, структура та види правосвідомості.
- •83. Поняття, форми та методи правового виховання.
- •84. Поняття співвідношення правового впливу та правового регулювання.
- •85. Стадії процесу правового регулювання.
- •86. Типи та межі правового регулювання.
- •87. Механізм правового регулювання: поняття та структурні елементи.
- •88. Поняття, ознаки, місце і значення правової системи в правовому житті суспільства.
- •89. Структура та функції правової сиситеми.
- •90. Загальна характеристика правових систем сучасності.
59. Поняття та елементи правового статусу особи.
Правовий статус особи — це комплекс її суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Правовий статус може бути загальним, спеціальним та індивідуальним.
Загальний правовий статус складається з основних (конституційних) прав і обов'язків громадянина. Він характеризує загальні й рівні можливості, вихідні позиції всіх тих людей, які є громадянами даної держави.
Спеціальний правовий статус складається з особливих, своєрідних (додаткових) прав і обов'язків певної групи суб'єктів, наприклад, студентів, пенсіонерів, військовослужбовців. Він характеризує «групові» можливості людей.
Індивідуальний правовий статус складається з прав та обов'язків окремої, персоніфікованої особи, які вона має на даний час. Цей статус характеризує індивідуалізовані юридичні можливості суб'єкта у певний момент його існування.
Особливості і тенденції розвитку правового статусу особи у державі соціально-демократичної орієнтації:
- збільшення обсягу (кількості) прав людини, що закріплюються в юридичних нормах;
- рівність правового статусу всіх громадян, відсутність соціально необґрунтованих юридичних привілеїв та винятків;
- збагачення соціального (зокрема, матеріального) змісту юридичних прав особи;
- посилення соціальної та державної захищеності, гарантованості правового статусу особи.
Основним об'єктом піклування та захисту держави стають, як правило, ті люди, котрі визнаються її громадянами. Громадянином держави є особа, яка законом визнається юридичне пов'язаною з даною державою, начебто «приналежною» до неї.
Громадянство - це соціально-правова (юридична) властивість людини, що полягає у передбаченому законом її зв'язку з даною державою, який зумовлює їхні взаємні юридичні права й обов'язки.
У першу чергу, саме своїм громадянам держава має надавати захист, піклуватись про забезпечення їхніх основних, «природжених» прав. Тому якщо права людини розглядаються у зв'язці з правами громадянина, це створює найбільш надійну підставу
для визначення її законних (юридичних) можливостей у суспільстві, для оцінки того, настільки законодавство держави відповідає правам людини. Мабуть, не випадково один з перших, прийнятих у Франції ще у XVIII ст. державних актів з цього питання, мав
назву «Декларація прав людини і громадянина». У кожній державі основні права людини закріплюються насамперед у її основному законі — конституції. Це спостерігається, наприклад, в усіх колишніх конституціях нашої держави — Конституції Української Народної Республіки (1918 рік). Конституціях УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 рр.),
та й у чинній Конституції України (1996 р.). У поточних законах та в інших (підзаконних) нормативно-правових актах передбачаються юридичні процедури, «механізми» здійснення, реалізації на практиці конституційне закріплених основних прав людини.
60. Поняття та форми реалізації норм права
Втілення у життя правил поведінки, що становлять зміст права, здійснюється у процесі реалізації норм права, тобто поведінки суб'єктів права відповідно до вимог (заборони, дозволу, зобов'язання) норм права. Отже, реалізація норм права — це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб'єктів права. Інакше кажучи, реалізація норм права — це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або інших суб'єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норми права. Тому своєчасна і точна реалізація правових норм — це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.
Реалізацію норм права як особливий процес можна розглядати з об'єктивного і суб'єктивного боку. Об'єктивний бік реалізації норм права являє собою виконання правомірних діянь у місцях і в терміни, передбачені нормами права. Суб'єктивний — виявляє ставлення суб'єкта до правових вимог і стан його волі у момент здійснення дій, що вимагаються правом. Адже при зникненні бажання щодо забезпечення відповідності своєї поведінки до правових вимог припиняється процес реалізації права.
Норми права можуть бути реалізовані у різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без останніх. Форма реалізації права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій правових норм, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб'єктів, які реалізують правові норми. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання, виконання, використання та застосування правових норм.
Додержання норм права — це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз в узгодженні суб'єктами своєї поведінки з нормами-заборонами. Інакше кажучи, сутність додержання норм права полягає у тому, що суб'єкт утримується від порушення заборон, які містяться у тих чи інших правових нормах. Характерна риса даної форми — пасивна поведінка суб'єктів: вони не чинять дій, що заборонені нормами права, І таким чином виконують правові заборони. Як приклад додержання норм права — утримання громадянина від спроб вивезти за межі країни предмети, заборонені для вивозу. Саме в цьому виявляється соціальна користь даної форми реалізації права.
Виконання норм права — це форма їх реалізації, що знаходить свій вираз у діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язуючого припису права. Якщо норма права містить обов'язок, то простого утримання суб'єкта від вчинення певних дій вже недостатньо. Більше того, в деяких випадках воно може кваліфікуватись як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб'єктів: вони чинять дії, відповідні до юридичних норм, тобто виконують покладені на них активні обов’язки. Як приклад може бути норма, що зобов'язує батьків утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти.
Використання норм права - ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або іншими суб'єктами повноважень, наданих їм нормами права. Для використання норм права характерна поведінка суб'єктів, яка стосується використання юридичних можливостей, втілених у суб'єктивних правах. Здійснюючи, наприклад, продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування і розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб'єкт сам вирішує, використовувати чи утриматись від використання суб'єктивного права, що йому належить. На відміну від додержання і виконання норм права, які можуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути лише добровільним.