Методика введення ларингеального повітроводу
Правильно й коректно встановлена ЛМ забезпечує достатню прохідність ДШ. Розмір ЛМ повинен відповідати анатомофізіологічним особливостям пацієнта, залежати від маси тіла.
Голову пацієнта розгинають в атлантопотиличному суглобі й легко згинають шию вперед, для чого використовують подушку невеликих розмірів, висотою 7– 10 см. З обтуратора маски видаляють повітря й надають пласкої форми з відігнутим назад переднім краєм. Тильну поверхню маски й обтуратор змащують нейтральним гелем.
Вказівний палець фахівця, який встановлює ЛМ, слугує точкою опори для просування ЛМ у правильну позицію.
Етапи встановлення ЛМ:
— видалення повітря з манжети маски;
— змащування маски;
— положення рук лікаря;
— положення ЛМ у ротовій порожнині;
— вибір часу для встановлення ЛМ;
— роздування манжети ЛМ;
— фіксація ЛМ;
— аускультативний контроль установлення маски.
|
|
|
Під час підготовки та на початку введення ЛМ її кінчик розміщують напроти твердого піднебіння. Потім манжету просовують далі в порожнину рота, зберігаючи при цьому тиснення на тверде піднебіння. При подальшому просуванні маски зберігають тиск по контуру твердого та м’якого піднебіння.
На заключному етапі відчувається опір подальшому просуванню ЛМ. Він спричинений контактом маски з надгортанником. Після цього роздувають манжетку шляхом введення повітря шприцем у конектор.
При правильному введенні ЛМ створює гладеньку площину в вигляді клина, що легко проходить позаду язика та надгортанника; кінчик маски лежить напроти стравохідного сфінктера, сторони повернуті до середини периформної ямки. В остаточній позиції голосова щілина та апертури ЛМ знаходяться одна напроти одної.
Застосування інтубації трахеї
Найефективнішим методом забезпечення прохідності ДШ у медицині невідкладних станів є інтубація трахеї. Показання до її здійснення: надійне відновлення прохідності верхніх ДШ, проведення ШВЛ, cанація трахеобронхіального дерева, захист ДШ під час промиванням шлунка хворим у коматозному стані.
Протипоказанням є відсутність знань та навичок у лікаря.
Необхідне обладнання для здійснення інтубація трахеї: ларингоскоп із різними клинками, інтубаційні трубки різних розмірів, корцанг, щипці Магілла при назотрахеальній інтубації, електро або механічний відсмоктувач, катетери для санації, шприц, лейкопластир, бинт, фонендоскоп. Бажана наявність кваліфікованого помічника.
Штучна вентиляція легень за допомогою ручних респіраторів
Спочатку необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів та ввести повітровід. На ніс та рот хворого щільно накладають маску. Стискаючи мішок, роблять вдих, видих здійснюється через клапан мішка, при цьому тривалість видиху у 2 рази більша, ніж тривалість вдиху.
|
|
Тривала вентиляція легень слугує лише для надання першої допомоги та допомоги під час транспортування. Тому, не припиняючи реанімації — масажу серця та штучного дихання, слід зробити все можливе, щоб викликати швидку допомогу або перевезти хворого у лікувальний заклад для надання кваліфікованої допомоги.
Штучна вентиляція легень за допомогою спеціальних апаратів
При тривалій штучній вентиляції легень обов'язково роблять інтубацію трахеї, вводячи до неї за допомогою ларингоскопу ендотрахеальну трубку. При інтубації трахеї виключена небезпека западання язика та потрапляння до легенів блювотних мас. Через ендотрахеальну трубку можна робити як штучне дихання — рот у трубку, так і вентиляцію за допомогою респіраторів. Ці апарати дозволяють проводити штучну вентиляцію легень протягом багатьох днів і навіть місяців.
При необхідності штучного дихання впродовж 3-4 днів та більше роблять трахеостомію.
У випадку неможливості здійснити забезпечення прохідності ДШ виконанням потрійного прийому Сафара, використанням повітроводів, ЛМ, інтубації трахеї слід створити допоміжний дихальний шлях (конікопункція, конікотомія або трахеотомія). А також у тих випадках, коли у потерпілого є обтурація дихальних шляхів на рівні входу в гортань в області голосових зв'язок, показана екстрена конікотомія.
|
|
I - щитовидний хрящ; 2 - перстнеподібний хрящ; 3 - персневидно-щитовидна мембрана. Місце розтину і пункції перстнещитовидної мембрани позначено стрілкою (За В. Д. Малишев, 1989).
За відсутності коникотома допустимо вкалування 3-4 товстих голок максимального діаметра нижче щитовидного хряща на глибину 1,5-2 см з подальшою подачею через них чистого кисню.
Трахеостомія — екстрена операція, яка полягає у введенні спеціальної трубки у трахею через розріз на передній поверхні шиї. Трахеостомія може застосовуватись також при асфіксіях, викликаних дифтерійним та несправжнім крупом, сторонніми предметами у гортані, пошкодженням гортані. При відсутності трахеостомічної трубки у екстрених випадках може бути використана будь-яка трубка яку бажано простерилізувати.
Одним із найпростіших і в той самий час ефективних методів лікування хворих із гострою недостатностністю дихання є оксигенотерапія. Показання: всі випадки гострої дихальної недостатності, що супроводжується артеріальною гіпоксемією. Перед застосуванням кисню здійснюють ревізію ротоглотки. У разі обструкції голову хворого повертають на бік, застосовують механічні або електричні аспіратори. У випадку наявності сторонніх твердих предметів застосовують зовнішні прийоми (піддіафрагмальний поштовх — прийом Геймліха), ревізію верхніх ДШ за допомогою прямої ларингоскопії; у разі їх неефективності — екстрену фібробронхоскопію.
Найпоширенішими методами введення кисню є: інгаляція за допомогою носових катетерів, лицевих масок, кисневих тентів, самостійне дихання з постійним позитивним тиском у ДШ, інгаляція кисню через дихальний апарат, гіпербарична оксигенація (у стаціонарних умовах). У разі неефективності вказаних підходів застосовують назофарингеальний або орофарингеальний повітроводи, ларингеальну маску (ЛМ) із подачею кисню через них.
Основними умовами для проведення оксигенотерапії є безперервність зволоження, а у разі усунення ціанозу — використання кисню в концентрації не вищій за 40 %.
Техніка інгаляції через носові катетери проста, але існує небезпека обтурації просвіту слизом. Для зволоження кисню можна використовувати апарат Боброва (у разі його відсутності використовують зволожену тканину з бинта).
Ротоносові маски можуть забезпечити концентрацію кисню до 100%. Обмеженням для широкого використання цього методу є збільшення мертвого простору, накопичення вуглекислоти та неспокійний стан хворих.