Тема 11. Міжнародний правотворчий процес

Сутність та суб’єкти міжнародного правотворчого процесу. Держава як головний суб’єкт правотворчого процесу. Дві стадії правотворчого процесу: досягнення згоди суб’єктів міжнародного права щодо змісту правил поведінки та досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки у якості норм міжнародного права. Класифікація та зміст принципів міжнародного правотворчого процесу.

Міжнародна нормотворча діяльність міжнародних організацій. Участь міжнародних судових установ у міжнародному правотворчому процесі.

Кодифікація як засіб здійснення правотворчої діяльності. Робота з кодифікації норм міжнародного права у рамках ООН. Поняття кодифікації міжнародного права. Поняття та зміст прогресивного розвитку міжнародного права. Кодифікація міжнародного права на універсальному та регіональному рівнях. Міжнародні конференції з кодифікації міжнародного права. Доктринальна кодифікація норм міжнародного права. Інкорпорація джерел міжнародного права.

Односторонні акти держав як об’єкт кодифікації та прогресивного розвитку у рамках Комісії міжнародного права ООН.

Участь громадськості у міжнародному правотворчому процесі.

Тема 12. Суб’єкти міжнародного права

Поняття суб’єкта міжнародного права. Основні риси та особливості міжнародної правосуб’єктності. Загальні ознаки суб’єктів міжнародного права.

Інститут міжнародної правосуб’єктності. Юридична природа суб'єкта міжнародного права. Функції норм інституту міжнародної правосуб’єктності.

Держава – основний (головний, універсальний) суб’єкт міжнародного права. Основні елементи держави. Обсяг міжнародної правосуб’єктності у простих (унітарних) і складних держав (федерації, конфедерації, унії). Основні права держав. Основні обов’язки держав. Юрисдикція держави та державний суверенітет. Екстериторіальна та універсальна юрисдикція.

Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій (похідна, спеціальна). Загальні права й обов’язки міжнародних організацій.

Міжнародна правосуб’єктність народу, який бореться за створення незалежної держави.

Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави, вільні міста, Ватикан, Мальтійський лицарський орден).

Справа про деякі фосфатні землі в Науру (Міжнародний Суд ООН, Науру проти Австралії, 1992 р.).

Тема 13. Визнання у міжнародному праві

Поняття визнання. Роль і місце інститут визнання у системі міжнародного права. Термін «визнання» як окрема юридична категорія. Дефініція поняття визнання. Сфери застосування інституту визнання. Проблеми кодифікації інституту визнання.

Характеристика форм визнання: de jure (де-юре), de facto (де-факто), ad hoc (ад гок). Типи та засоби здійснення визнання: наочно засвідчене, таке що припускається, зумовлене, колективне, передчасне, спізніле, скасоване.

Сутність визнання нових держав. Конститутивна теорія визнання. Декларативна теорія визнання. Визнання нових урядів. Доктрина законності. Доктрина Тобару. Доктрина Естрада. Доктрина «ефективного контролю». Визнання урядів у вигнанні (емігрантських урядів).

Інші види міжнародно-правового визнання: визнання органів національного опору; органів національно-визвольних рухів в особі їх органів; «повсталої сторони» або «воюючої сторони», «організовані озброєні угрупування» та «антиурядові збройні сили».

Консультативний висновок Міжнародного Суду ООН «Про відповідність міжнародному праву проголошення незалежності Косова» 2010 р.