Тема 14. Правонаступництво у міжнародному праві

Поняття правонаступництва. Суб’єкти правонаступництва у міжнародному праві. Підстави правонаступництва. Об’єкт дії норм правонаступництва. Випадки правонаступництва держав: об’єднання існуючих держав; при поділі держави; відокремленні частини держави; припиненні існування держави і виникненні на її території іншої або інших держав, появі нової незалежної держави. Проблеми правонаступництва у результаті соціальних змін, соціальних революцій, фундаментальних змін у політичній системі держави.

Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів. Кодифікація норм інституту правонаступництва держав. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. Дія міжнародних договорів при переході частини території від однієї держави до іншої, об’єднанні держав, внаслідок відокремлення частини або частин території держави (поділ держави з продовженням існування держави-попередниці або її зникнення). Принцип pacta sunt servanda щодо міжнародних договорів нових держав. Правонаступництво нових незалежних держав щодо багатосторонніх і двосторонніх угод. Принцип tabula rasa.

Правонаступництво держав щодо державної власності. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Існуючі правові режими для переходу рухомої і нерухомої державної власності до держави наступниці.

Правонаступництво держав щодо державних архівів. Основні правила правонаступництва державних архівів при зміні території держави-попередника.

Правонаступництво держав щодо державних боргів при різних видах зміни території держави попередника. Особливий режим вирішення питання боргу щодо нових незалежних держав.

Поняття континуїтету в міжнародному праві: неперервність міжнародної правосуб’єктності держав,

Врегулювання проблем правонаступництва у зв’язку з припиненням існування СРСР. Правонаступництво України – вирішені і не вирішені проблеми.

Тема 15. Правове становище фізичних та юридичних осіб у міжнародному праві

Питання про поширену в юридичній літературі ідею визнання міжнародної правосуб’єктності фізичної та юридичної особи (визнання їх суб'єктами міжнародного права).

Доктрина міжнародного права про правосуб’єктність фізичних осіб. Різні погляди в науці міжнародного права на питання міжнародної правосуб’єктності фізичної особи від її повного невизнання (І .І. Лукашук, Г. І. Тункін, С. В. Черниченко, Б. В. Ганюшкін, Н. Мугерва, Г. Шварценбергер, Я. Броунлі, М. Н. Шоу, Ч. Хайд та ін.), визнання специфічної, обмеженої, особливої правосуб’єктності або несуверенних суб’єктів міжнародного права (А. І. Дмітрієв, Г. В. Ігнатенко, А. Кассезе, А. І. Ковлер, С. Березовські, та ін.), до безумовного визнання такої правосуб’єктності (М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі, В. Г. Буткевич, Едуардо Хіменес де Аречага, Г. Лаутерпахт, А. Фердросс, Л. Д. Тимченко, Р. А. Мюллерсон та ін.).

Вплив на проблему міжнародно-правових доктрин природного права (визнання за людиною центрального місця в праві народів) і позитивного права (правосуб’єктність держав в міжнародному праві). Значення теорій співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права для аргументації за та проти правосуб’єктності особи.

Аналіз міжнародної практики щодо міжнародної правосуб’єктності фізичної особи. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і факультативний протокол до нього 1966 р., Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. та 14 Протоколів до неї, інші регіональні конвенції у галузі міжнародного права прав людини, Статут Міжнародного Суду ООН, Статути Міжнародних військових трибуналів в Нюрнбергзі та Токіо та двох Міжнародних трибуналів (по Югославії 1993 р. та Руанді 1994 р.), створених рішеннями Ради Безпеки ООН для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, Римський Статут Міжнародного кримінального суду.

Поняття «дестинатор міжнародного права», «бенефіціарій міжнародного права», «адресат міжнародно-правової норми».