1 Класифікація радіолокаційних систем

За призначенням радіолокаційні станції можна поділити на такі основні групи 5.

Наземні РЛС:

1. станції керування повітряним рухом в районі аеродрому;

2. станції посадки літаків;

3. станції огляду льотного поля;

4. станції виявлення повітряних цілей;

5) станції виявлення балістичних ракет і штучних супутників Землі та стеження за ними;

6) станції наведення гармат і зенітних керованих ракет;

7) загоризонтні станції зворотного розсіяння;

8) метеорологічні станції, призначені для вимірювання швидкості та напрямку вітру на різних висотах; визначення інтенсивності та швид­кості переміщення злив і грозових осередків; виявлення зон інверсій температури та вологості, а також зон підвищеної турбулентності; оперативного спостереження за тайфунами, торнадо, шквалами.

Корабельні РЛС:

1) навігаційні станції, що дозволяють, зокрема, визначити дійсний курс і дійсну швидкість корабля;

2) станції, що забезпечують маневрування в портах і протоках, а також запобігають зіткненню кораблів у важких метеорологічних умовах та вночі;

3) станції виявлення надводних і повітряних цілей, визначення їх поточ­них координат.

Бортові РЛС літаків і ракет:

1. радіолокаційні далекомірні;

2. станції перехоплювання та прицілювання;

3) станції керованих ракет, що забезпечують необхідну траєкторію ракети;

4) панорамні станції, призначені для одержання зображення земної поверхні, над якою пролітає літак;

5) станції бічного огляду, які дозволяють спостерігати земну поверхню з високою роздільною здатністю за кутовою координатою;

6) радіолокаційні висотоміри, призначені для точного вимірювання дійсної висоти польоту літака над поверхнею Землі;

7) станції вимірювання швидкості польоту літака;

8) станції оглядового типу, призначені для далекого виявлення надвод­них та повітряних цілей з малою висотою польоту.

Згідно з задачами, які розвязують радіолокаційні станції, можна виділити станції виявлення, точного вимірювання дальності або кутових координат, роз­пізнавання цілей, визначення їх траєкторій тощо.

За характером зондувальних сигналів станції активної радіолокації можна поділити на дві великі групи: РЛС із імпульсним та безперервним випроміню­ванням. Серед імпульсних РЛС добре відомі такі:

• некогерентні станції;

• когерентно-імпульсні з великою скважністю;

• когерентно-імпульсні з малою скважністю;

• станції з внутрішньо-імпульсною частотною модуляцією;

• станції з внутрішньо-імпульсною фазовою маніпуляцією.

В радіолокаційних станціях з безперервним випроміненням можуть вико­ристовуватися:

• немодульовані незгасаючі коливання,

• частотно-модульовані коливання,

• неперервні шумоподібні сигнали.

2 Тактичні та технічні характеристики

РАДІОЛОКАЦІЙНИХ СИСТЕМ

Проектування радіолокаційної системи починають з чіткого формулю­вання задачі, яку має розвязувати система, із зазначенням необхідної ймовір­ності виконання цієї задачі. Спроможність розвязання поставленої задачі харак теризують тактичними даними апаратури. Тактичними характеристиками звичайно є такі:

– зона огляду, тобто частина простору, в межах якої реалізується радіо­локаційний огляд;

– період огляду , тобто час, потрібний для одноразового огляду всіх роздільних елементів у зоні огляду;

– вимірювані координати;

– точність оцінювання координат і швидкості цілі, яку характеризують дисперсією помилки або середньоквадратичним відхиленням оцінки від середнього значення;

– роздільна здатність РЛС, тобто мінімально допустима різниця значень параметра двох сигналів, за якої можливе їх роздільне виявлення і оцінювання їх параметрів;

– захищеність від перешкод;

– експлуатаційна надійність.

Тактичними даними системи можна вважати також ті умови, за яких по­винна діяти РЛС (властивості цілей, погодні умови, місце розташування тощо).

Тактичні дані РЛС визначаються її технічними характеристиками, до яких слід віднести такі:

– принцип побудови РЛС (метод одержання радіолокаційних сигналів, тип коливань, що випромінюються, спосіб обробки сигналів у приймальному пристрої);

– несійна частота коливань, що випромінюються, або довжина хвилі ;

– закон модуляції зондувального коливання;

– середня та імпульсна потужності випромінювання;

– форма та ширина діаграми спрямованості антени;

– чутливість приймального пристрою за потужністю (порогова потуж­ність) або енергією;

– тип вихідних пристроїв.

Звязок тактичних даних з технічними характеристиками досить склад­ний. Виконання тактичних вимог до системи, що розробляється, часто повязане з суперечливими вимогами до технічних характеристик. Тому резуль­тати ескізних розрахунків, як правило, надалі уточнюються.