2. Історичні типи світогляду

Для розуміння сутності світогляду важливо знатн, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Для

13

позкриття специфіки сучасного світогляду, його функцій необхідно уявити цей шлях, перші кроки, джерела сьогоднішнього світорозуміння, тобто заглянути в Історію формування світогляду.

Історичними формами світогляду приинято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з’ясуємо основні риси цих явищ.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв’язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв’язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Основні рнси міфологічного світогляду:

уявлення про кровно-родинні зв’язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безси\Г"ГЛ8ТИ негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світперсоніфікація, уособлення природних сил та способів .“дсьшЯ Цільності. Я.ИВД „риводГотм “ї,а™ і”"”. "о*”.л,лИся-з ти„, щоб поле-

14

нити їх, щоб була змога звернутися до них, “задобрити”, принести жертву тощо;

– міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

– міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;

– людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси – пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду – про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду – релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і почуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей “чужих” їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як “вищі сили”. “Вищі сили” виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

15

Псновні РИСИ релігійного світогляду:

-2іл світу на поцейбічний (“земнии ) і потой\бІЧ-Іім^нувмня надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;

наявність культу – системи усталених ритуалів, догматів; . „ . .

– поклоніння Богові як вищіи істоті.

3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості.

Предмет філософії

Життя людини – це складний процес свідомого, цілеспрямованого, перетворювального впливу на навколишній світ і на саму себе для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку.

З появою людини виникає цілісний, воістину людський світ. Різні сторони цього світу відображаються у свідомості людини. Усвідомлення значення різних сторін для забезпечення існування та розвитку людини знаходить своє відображення в різних формах суспільної свідомості.

Кожна з них є не лише відображенням певної сторони навколишньої дійсності, а виступає також як фактор, який забезпечує орієнтацію людини, обумовлює направленість її діяльності у певній сфері життя. Наприклад, наука як одна з форм суспільної свідомості озброює людину знанням властивостей, зв’язків, законів об’єктивної дійсності. Мораль виступає як усвідомлення людьми залежності їх життєдіяльності від характеру взаємних відносин в усіх сферах життя. Це усвідомлення відображається в правилах, нормах, принципах, які визначають характер поведінки людей, їх вчинки тощо. Подібне стосується й інших форм суспільної свідомості. Але перед людиною виникає потреба усвідомити не лише ставлення по різних сторін світу, а насамперед і до світу як пев-

16

ної цілісності та до самої себе. Таке усвідомлення знаходить своє відображення саме в філософії.

Термін “філософія” (гр. “філео” – любов і “софія” – мудрість) – буквально тлумачиться як любов до мудрості. Але цей буквальний переклад далеко не вичерпує зміст філософії. Тут йде мова про здатність людини осяг-4 нути сутність світобудови, осягнути власну сутність,' піднятися до усвідомлення сенсу свого життя. Усвідомлення сутності світу і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя в єдності і є розумінням мудрості.

Протягом всієї своєї історії філософія ставила і прагнула дати відповіді на важливі питання щодо людини. Чи є вона творцем своєї власної долі? Чи здатна вона стати володарем тих сил, у боротьбі з якими їй доводиться забезпечувати своє існування? Чи спроможна вона пізнати саму себе, проникнути в таємниці своєї душі? Чи може вона досягнути щастя і в чому воно полягає?

З ускладненням взаємозв’язків людини з умовами свого буття, а також відносин між самими людьми, виникла потреба у специфічному способі бачення, розуміння, аналізу, оцінки явищ, що визначає характер ставлення до них, характер вчинків та дій. Іншими словами, виникає потреба у світогляді, формування якого зумовило потребу в узагальненому погляді на світ і саму людину.

Отже, предметом філософії є відношення "людина – світ”. Але, хоч філософія і виникла у далеку давнину, це не означає що відношення “людина – світ” вперше відображається саме в ній. Історично першими формами світогляду були міфологія та релігія. Світоглядне сприйняття дійсності залежить від певної системи конкретно-історичних умов. Тому виникнення міфології та релігії зумовлене дуже низьким рівнем розвитку людини.

Для з’ясування специфіки філософії необхідно визначити: що, як і чому саме так відображається в філософії, а також її соціальне призначення, тобто які функції вона виконує.

У практично-перетворювальній діяльності перед людиною постає питання: що за своєю природою є світ, в якому вона живе; що лежить в його основі?

17

У процесі практичної діяльності, в боротьбі ЗІ Стихією в людини історично формується уявлення про те, що світ існує незалежно від бажань та волі людини, ЩО люди мають рахуватися з фактом об’єктивного існування світу. Людина постійно змушена узгоджу, вати свої цілі з об’єктивними, природними процесами. Вона переконується, що світ ніким не створено, він існує поза і незалежно від волі та бажань людей, що в його основі лежить матеріальне начало, що сама людина – продукт і частка цього світу.

Але, разом із тим, у трудовій і практичній діяльності, займаючись землеробством, виробництвом знарядь праці та засобів задоволення своїх життєвих потреб, підкорюючи собі сили природи, людина проймалася вірою в могутність свого розуму, ставлячи певні цілі практичної діяльності та домагаючись їх досягнення. Основою такого підходу було те, що саме трудовий процес починається з постановки мети і формування ідеального образу предмета, який прагне створити людина.

Перебільшення ролі свідомої, цілеспрямованої діяльності в практичному освоєнні дійсності веде до висновку, що в основі світу лежить духовне начало.

Ці два протилежні висновки визначали суть основного питання філософії як питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття.

Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософи матеріалізму та ідеалізму.

Матеріалізм виходить з того, що світ за

ИПОЛОЮ МЯТРПІЯ KLumi ш',.  

СВОЄЮ

них сил. Людина – 18

матеріалізмом існує сам по собі, ціни, ні від будь-яких надприродчастка природи, її свідомість по\роджена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний.

Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії.

Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивний та суб’єктивний.

Об’єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування.

Суб’єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб’єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості, “комплекси”, “зібрання” наших відчуттів і сприйняттів, породження органів чуття.

Крім цих основних способів вирішення основного питання філософії є ще дуалізм, який визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи.

До сфери основного питання філософії належить і питання про здатність і можливість людини пізнати навколишній світ, про межі пізнання, про його природу та істинність. Матеріалізм стверджує, що людина здатна пізнати світ, що наші знання відповідають матеріальним об’єктам, тримають в собі їх обра

зи, можуть бути і є істинними знаннями.

Об’єктивний ідеалізм також ствердно відповідає на питання про пізнання світу, але вирішує його на ідеалістичній основі, виходячи з абсолютної тотожності розуму і дійсності.

Філософський напрямок, що заперечує пізнаванність світу, називається агностицизмом (від гр. а – заперечення і gnosis – знання; недоступний пізнанню). Це, як правило, суб’єктивний ідеалізм. Згідно з агностицизмом людина не може мати вірогідних (до-

19

стовірних) знань, оскільки реальніш світ для неї – всього лише світ її почуттів, які внаслідок обмеженості та індивідуальних особливостей людських органів чуття, спотворюють дійсність, не можуть дати вірогідного знання про неї.

Найважливішими у філософії є питання про загальну структуру світу та стан, в якому він перебуває. Це питання знаходить своє вирішення у двох основних концепціях – діалектичній та метафізичній.

Діалектика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є єдиним цілим, де все взаємопов’язано і взаємозумовлено, а з погляду стану вів знаходиться в русі, в розвитку.

Метафізика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є сукупністю не пов’язаних між собою взаємопереходами предметів, явищ та процесів. Стосовно стану світу метафізика визнає рух і розвиток лише в певних межах – як зменшення і збільшення, як повторення.

Проблема загальної структури світу, що включає в себе і людину, і стан, в якому вона перебуває, є відносно самостійним питанням. Воно може вирішуватися в принципі однаково при різних підходах до основного питання філософії. Тобто матеріалізм, так само як і ідеалізм, може бути метафізичним і діалектичним.