40. Свідомість і самосвідомість

Свідоміш має бути програмою, що управляє пт!!гЬК0ІфД™Н'СТЮ’ 8 Також Внутрішнім ЖИТТЯМ

людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним

146

характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.

Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця і спілкування “змушують” предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла.

Свідомості властива об’єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об’єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби.

Для свідомості характерний нерозривний зв’язок із мовою. Мова виконує важливі функції: 1) збереження знань (акумулятивна функція); 2) зв’язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція); 3) засіб вираження думки, знань (експресивна функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне – їх проекти.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб’єкта такого ставлення. Активне ставлення до дійсності – характерна риса свідомості як специфічної форми відображення.

Активність як невід’ємна риса свідомості тісно пов’язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й об’єктивне відображення дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, & творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображені ня того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізнаним об’єктивним законам цієї реяльності.

І

147

Дійсності.Активністььпе^д.сн0сти а „ аналіз Н(ше

СИ-ТпмТгГ тобто ЛЮДИНИ, виділення суб'єктом самого свідомості, то актиВної позиції ВІДНОСНО світу.

себеяк носія певної^ в самосвідомості. 0тЖЄі СаУо

це виділення себе, ставлення до себе, О^юваїня СВОЇХ можливостей, ЯКІ Є необхідною гкладовою будь-якої свідомості.

формування самосвідомості має певні ступені™

АОРМИ Перший ступінь Т самопочуття. Самопочут. тя-пе елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від

того що відбувається у зовнішньому СВІТІ. Якби цього

не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб’єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї.

Усвідомлення себе як такого, що належить до тієї чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості.

Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого на “Я” інших людей і разом із тим у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом “Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Самооцінка і самоконтроль можливі лише за наявності такого “дзеркала”, як колектив інших людей. У цьому “дзеркалі” людина бачить саму себе, і з його до

148

помогою вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості.

Об’єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію.

рефлексія – це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб’єкта.

Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно переробляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто.

Людина аналізує себе в світі певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього ідеалу. Вона немовби прагне “обґрунтувати” себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина “розуміє” себе, адекватно “подає” себе, можуть визначити оточуючі її люди.