Ветеринарні:

• виявлення, облік несприятливих стосовно сибірки пунктів і планову імунізацію сільськогосподарських тварин у них;

• контроль за проведенням меліоративних й агротехнічних заходів, спрямованих на оздоровлення несприятливих територій і водойм;

• контроль за належним станом скотомогильників, пасовищ тощо;

• контроль за дотриманням ветеринарно-санітарних правил під час заготівлі, збереження, транспортування сировини тваринного походження;

• своєчасну діагностику сибірки у тварин, їх ізоляцію, лікування;

• знешкодження трупів полеглих тварин (спалювання, кремація);

• поточну і заключну дезінфекцію в осередку.

Медико-санітарні заходи:

• імунізація осіб із підвищеним ризиком зараження сибіркою;

• своєчасна діагностика сибірки у людей;

• обов'язкова госпіталізація й лікування хворих;

• епідеміологічне обстеження осередку;

• заключна дезінфекція у приміщенні, де перебувала хвора людина, ношені речі хворого, якими він користувався протягом 2-3 міс до захворювання обробляють камерним способом за пароформаліновим методом;

• екстрена профілактика осіб, які контактували з джерелом збудника (хворими тваринами чи їх сировиною);

• санітарно-просвітня робота серед населення.

Для специфічної профілактики проводять планову вакцинацію людей (в Україні з

1990 Р. Відмінено щеплення за умови високого рівня охоплення щепленням тварин).

Щепленням підлягають:

• особи, що працюють із живими культурами збудників сибірки, зараженими лабораторними тваринами, чи досліджують інфікований збудниками матеріал;

• зооветеринарні працівники й інші особи, професійно зайняті доглядом за худобою, забоєм, обробкою туш;

• особи, зайняті збиранням, збереженням, транспортуванням і первинним переробленням сировини тваринного походження.

Вакцинацію проводять сибірковою живою сухою вакциною "СТІ". Ампулу із сухою вакциною розкривають, шприцом у неї вводять 1 мл 30% розчину гліцерину (додається в коробку до вакцини), злегка струшують до рівномірної суспензії. На шкіру верхньої третини плеча (після попереднього оброблення шкіри спиртом або ефіром) наносять 2 краплі вакцини і роблять насічки через кожну краплю. Вакцину вводять дворазово з інтервалом 21 день. Ревакцинацію роблять щорічно з проміжком не більше 1 року (до сезонного підйому захворюваності".

Бруцельоз

Бруцельоз ( лат.: brucellosis) - гостра бактерійна хвороба з групи зоонозів, яка супроводжується ураженням опорно-рухової, нервової, серцево-судинної та сечостатевої системи організму і має схильність до хронічного перебігу.

Етіологія. Збудник належить до роду Brucella. Це дрібні не рухомі грамнегативні кокобактерії .Для людини патогенні 3 види бруцел:

• Br. melitensis (бруцели дрібної рогатої худоби)

• Br abortus (бруцели великої рогатої худоби)

• Br suis (бруцели свиней).

На живильних середовищах (печінковий, кров'яний або картопляний агар) бруцели ростуть повільно, характеризуються значною мінливістю.

Усі види бруцел досить стійкі у довкіллі: у молоці та молочних продуктах зберігаються від 10 діб до 1-2 місяців, шкірі та вовні – 2-4 міс., воді – до 5 міс., грунті – 3 міс. і більше. При температурі 60*С гинуть через 30 хв, при кип'ятінні - миттєво. Розчини дезактину в концентраціях, що використовуються для дезінфекції, вбивають їх протягом декількох хвилин.

Епідеміологія. Бруцельоз – типовий зооноз. Його осередки підтримуються за рахунок циркуляції збудника серед тварин. Людина заражається переважно від овець , інфікованих Br. melitensis, значно рідше - від великої рогатої худоби і свиней. Хворі тварини виділяють бруцели з калом, сечею і молоком, а під час пологів і абортів – у великій кількості з плодом, навколоплідною рідиною, плацентою, іншими виділеннями з матки і піхви. Більшість тварин згодом видужують, але багато з них продовжують виділяти бактерії. Від заражених тварин бруцели потрапляють на підстилку, корм, у грунт і воду.

Зараження людей відбувається переважно контактним і аліментарним шляхами, частіше під час догляду за тваринами або допомоги їм при окоті та отеленні. Основними факторами передачі інфекції є сире молоко, бринза, кумис, м'ясо, вовна, шкіра. Інфікування можливе при забої тварин і розробці туші, транспортуванні сировини та її обробці. У зв'язку з цим частіше хворіють чабани, доярки, зоотехніки, ветеринари, робітники м'ясокомбінатів і боєн, підприємств з переробки тваринницької сировини. Максимальна захворюваність людей (сезонність) припадає на другу половину зими і весну, співпадаючи з періодом отелення , окоту і опоросу тварин.

Завдяки планомірному оздоровленню господарств бруцельоз людей останнім часом в Україні не реєструється. Але не виключена можливість занесення хвороби з інших країн і активізації інфекції серед сільськогосподарських тварин.

Патогенез. Бруцели потрапляють в організм людини скрізь ушкоджену шкіру і слизові оболонки, не спричиняючи змін у місці проникнення. З током лімфи вони заносяться в найближчі лімфатичні вузли і фагоцитуються макрофагами, в яких розмножуються. Прорив бруцел у кров веде до генералізації інфекції і розвитку бактеріємії. Найбільше їх осідає в лімфатичних вузлах, селезінці та кістковому мозку, формуючи місцеві запальні вогнища. Патологічний процес супроводжуються алергічною перебудовою організму. Клінічні прояви бруцельозу залежать від інтенсивності алергійних реакцій. У подальшому формується імунітет, але він часто не стійкий і не стерильний. Бруцели можуть зберігатись протягом багатьох років, що зумовлює хронічний рецидивний перебіг хвороби.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває 1-4 тижні. Розрізняють субклінічну, клінічно виражені і резидуальну форми бруцельозу.

До субклінічної форми відносять випадки бруцельозу без зовнішніх проявів. Клінічно виражені форми ділять на гострий (триває 3 міс), підгострий (від 3-х до 6 міс.) і хронічний (більше півроку) бруцельоз. У поняття резидуального бруцельозу вкладається клініка його залишкових явищ і наслідків.

Гостра форма частіше починається з підвищення температури тіла. Хворі скаржаться на нездужання, біль голови, безсоння, помірні болі в попереку, м'язах і суглобах, мерзлякуватість. У перебігу хвороби спостерігаються декілька гарячкових хвиль, їх тривалість коливається від 3-5 днів до кількох тижнів. Рідше гарячка постійного типу. Підвищення температури тіла, як правило передує озноб; потім виникає відчуття жару, яке змінюється проливним потінням, що становить характерну тріаду симптомів. Особливістю лихоманки є те , що більшість хворих тривалий час зберігають задовільне самопочуття і працездатність. Лице спочатку червоне, згодом шкіра і слизові стають блідими, можуть з'явитись різні висипання. У більшості хворих збільшені підщелепні, шийні, пахвинні та пахові лімфатичні вузли. Пульс частий, артеріальний тиск крові знижений, серцеві тони ослаблені. Язик з нальотом. Печінка і селезінка побільшені. Часто приєднуються запальні зміни статевих органів. У загальному аналізі крові відзначають анемію, лейкопенію, і збільшення ШОЕ.

Підгострий бруцельоз також супроводжується хвилеподібною гарячкою з ознобом і потами, однак частіше вони виражені слабше, ніж при гострий формі. У клінічній картині домінують запалення м'яких тканин (міозит, фіброзит, артрит), кісток і суглобів (періостит, артрит, спондиліт). Вони супроводжуються вираженим болем, який посилюється на зміну погоди. Часто уражаються різні відділи нервової системи, може розвинутися менінгіт або енцефаломієліт. Привертають увагу психічні розлади: депресія, плаксивість, відчуття страху чи ейфорія, груба поведінка.

Хронічний бруцельоз характеризується рецидивним перебігом, різноманітністю і мінливістю клінічних проявів. Домінують багатовогнищеві ураження опорно-рухової, нервової, сечостатевої систем і внутрішніх органів. Хворих турбують болі, які виникають у великих суглобах і мають летючий характер, іноді супроводжуються почервонінням шкіри і припухлістю, накопиченням випоту в суглобовій порожнині. У м'яких тканинах біля суглобів пальпуються множинні болючі вузлики (фіброзити) розміром від просяного зерна до горошини. Печінка великих розмірів, щільної консистенції, що вказує на розвиток гепатиту. У 2/3 хворих виявляють спленомегалію. Часто розвивається ішіорадикуліт, який супроводжується сильним болем. У жінок бувають викидні.

У багатьох реконвалесцентів тривало зберігаються залишкові явища (резидуальний бруцельоз). Вони частіше мають функціональний характер ізводяться до скарг на ломоту і біль у кінцівках, попереково-крижовій ділянці, у різноманітних групах м'язів, які підсилюються при рухах, переохолодженні, зміні погоди. Можуть зберігатися деформація і контрактура крупних суглобів, зміни в хребті, фіброзити, гепато- і спленомегалія.

Лабораторна діагностика. Діагноз підтверджують такими методами:

• бактеріологічним. Роблять посіви крові, кісткового мозку, сечі, синовіальної рідини на печінковий або цукровий бульйон, картопляний агар. Бруцели ростуть повільно, культура з'являється пізно – через 20-30 діб;

• серологічним. Здебільшого використовують реакції аглютинації Райта, Хаддлсона, РЗК і РНГА, які починаючи з 2-го тижня захворювання, дають змогу виявити антитіла до бруцел;

• шкірною алергічною пробою Бюрне. Вона є високоспецифічною, стає позитивною через місяць від початку хвороби і залишається такою багато років. Техніка виконання

У внутрішню поверхню передпліччя внутрішньошкірно вводять 0,1 мл розчину бруцеліну (фільтрат бульйонної культури бруцел) і через 24 год вимірюють величину набряку, що утворився. При діаметрі набряку до 1 см пробу вважають сумнівною, від 1 до 3 см – слабо позитивною, від 3 до 6 см – позитивною, понад 6 см – різко позитивною.

• біологічним. Проводиться проба на білих мишах або гвінейських свинках, яких заражають внутрішньочеревно або підшкірно. Через 20-30 діб роблять розтин тварин і бактеріологічне дослідження органів.

Догляд і лікування. Хворі підлягають госпіталізації. У зв'язку з поганим настроєм, депресією, дратівливістю, схильністю перебільшувати тяжкість стану, хворі на бруцельоз потребують підвищеної уваги, опіки і терпимості з боку медичного персоналу. Необхідно розуміти, що психічні зрушення пов'язані з ураженням центральної нервової системи, відносяться до характерних проявів хвороби. Для такого пацієнта медична сестра повинна знайти додатковий час, щоб підбадьорити, сказати ласкаве слово, вселити надію на видужання.

У комплексній терапії хворих на гострий і підгострий бруцельоз важливе значення мають антибіотики. Використовують головним чином тетрациклін або гентаміцин у поєднанні зі стрептоміцином, рідше левоміцетин чи рифампіцин зі стрептоміцином.

Антибіотиками лікують протягом усього гарячкового періоду і наступних 10-12 днів нормальної температури. Вони сприяють ліквідації інтоксикації та бактеріємії. Враховуючи внутрішньоклітинне розмноження частин бруцел і ймовірність рецидивів, через 7-10 днів проводять повторний курс антибіотикотерапії, тривалість його 10 днів.

При повторних курсах лікування ліпше використовувати інші препарати, що дає можливість подіяти на стійки форми збудника і запобігати алергічній реакції організму. Препаратом вибору може бути бактрим (бісептол), який діє на внутрішньоклітинно розміщені бруцели.

У період рецидиву чи загострення хронічного бруцельозу також призначається антибіотикотерапія. Проте основним методом лікування хворих на хронічний бруцельоз є вакцинотерапія, яку здійснюють за певною схемою в умовах стаціонару. Для цього використовують лікувальну вбиту бруцельозну вакцину, частіше внутрішкірно.

Застереження! Вакцинотерапія часто супроводжується загостренням патологічного процесу у вигляді підвищення температури тіла, болю в суглобах і погіршення самопочуття.

Замість лікування вакцинами можна застосовувати бруцелін внутрішньошкірно або підшкірно, починаючи з 0,1 мл, у наростаючих дозах через кожні 2-3 дні протягом 2-3 міс. Бруцелін виявляє м'якшу дію на організм.

З метою десенсибілізації організму призначають глюкокортикоїди (преднізолон) та антигістамінні препарати (супрастин, димедрол), при функціональних розладах нервової системи – заспокійливі (седуксен, відвар коріння валеріани), при ураженні суглобів – бруфен, індометацин, вольтарен.

При хронічному і резидуальному бруцельозі широке застосування знайшли діатермія, солюкс, УВЧ, парафінові аплікації, електрофарез лікарських речовин. Крім ранкової гігієнічної гімнастики і дозованої ходьби, показані трудотерапія, лікувальна гімнастика, механотерапія. Через 3 міс. після ліквідації явищ рецидиву вдаються до курортного лікування з використанням сірководневих і родонових ванн (Одеський лиман).

Реконвалесценти підлягають диспансерному спостереженню не менше ніж 3 роки. Їх періодично обстежують і проводять протирецидивне лікування .

Профілактичні заходи. Профілактика здійснюється ветеринарною і медичною службами. Важливого значення надають охороні тваринницьких господарств від занесення бруцельозу, виявленню і оздоровленню (або забою) хворих тварин, дезінфекції приміщень і території, імунізації поголів'я.

Молоко від хворих тварин не вживають, бринзу можна споживати лише після 2 місяців зберігання. Шкіра підлягає тримісячному засолу. З метою індивідуального захисту тваринники та особи, які займаються переробкою сировини і продуктів, користуються спецодягом, гумовими рукавицями, після роботи дезінфікують руки.

У районах, де реєструють бруцельоз козячо-овечого типу, проводять щеплення населення за 1-2 міс. до початку окоту і масового забою худоби. Однак ефективність імунізації невелика.