Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПОСІБНИК з інфекційних хвороб.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Ііі. Трансмісивний

здійснюється з участю кровосисних членистоногих тому, що збудники кров'яних інфекцій локалізуються у закритій кровоносній та лімфатичній системах.

Специфічні переносники, в організмі яких збудник накопичується, а іноді й проходить певний цикл розвитку передає інфекцію під час кровососання (малярійний комар), з фекаліями (воші - висипний тиф), через гемолімфу (кліщі - енцефаліт). Крім того кліщі передають інфекцію трансоваріально своєму потомству і стають резервуаром тривалого зберігання інфекції у природі.

Для кров'яних інфекцій характерно: чітка сезонність, пов’язана з активністю членистоногих та природна осередковість (реєструються в певній місцевості).

ІV. Контактний механізм

властивий для інфекцій зовнішніх покривів і здійснюється:

а) прямим контактом (у тому числі статевим)- венеричні хвороби, сказ;

б) непрямим (контактно-побутовим) уможливлює перенесення стійких збудників. З джерела вони потрапляють на різноманітні предмети вжитку (білизну, одяг, дверні ручки, ванну, взуття тощо), де довго зберігаються. При корості, дерматомікозах.

Вертикальний – різновид контактного, забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту, а також під час пологів (вірусні гепатити В,С, ВІЛ)

Парентеральний шлях теж характерний для вірусних гепатитів В,С та ВІЛ – інфекції - передається під час парентеральних втручань, операцій, обстежень нестерильним медичним інструментарієм.

Сприйнятливість та імунітет

Третьою ланкою епідпроцесу є сприйнятливий організм, оскільки лише в ньому може розвинутись інфекційний процес у відповідь на вторгнення мікроорганіму

Сприйнятливість – це видова здатність організму реагувати на інфікування розвитком хвороби або носійства. Вона буває високою, яка відзначається особливостями збудників (патогенністю, адаптованістю до організму хазяїна, інфекційною дозою), а також залежить від організму хазяїна (стану імунітету). Тоді захворювання проявляються яскравими клінічними ознаками.

Разом з тим, людина має видову несприйнятливість, що передається за спадковістю.

Відповідно це – резистентність макроорганізму, тобто природна несприйнятливість. Вона базується на багатьох неспецифічних і специфічних факторах захисту.

Фактори неспецифічної резистентності: шкіра, слизові оболонки, миготливий епітелій, нормальна мікрофлора, лізоцим, шлунковий сік, фагоцитоз, гуморальні фактори (норм. антитіла, комплемент, лейкіни, інтерферон).

Специфічні фактори. Імунітет – властивість організму оберігати свою антигенну постійність впродовж життя.

ІМУНІТЕТ

Імунітет може бути природженим і набутим. Природжений імунітет у свою чергу буває видовим, завдяки якому люди не заражаються багатьма хворобами тварин, і материнським (пасивним), що зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, отриманих від імунної матері через плаценту або з грудним молоком. Саме цей імунітет оберігає дітей перших

3-6 міс життя від краснухи, кору та деяких інших інфекційних хвороб.

Після перенесеної інфекції виробляється природний (активний ) імунітет. Набутий природний імунітет після хвороби може бути стерильним (коли збудник видалений з організму цілком) і нестерильний (при зберіганні збудника в макроорганізмі) – туберкульоз, бруцельоз, сифіліс.

Штучний імунітет створюється організмом активно, у відповідь на введену вакцину, або виникає пасивно, після введення імунної сироватки чи імуноглобуліну, що містять антитіла до певного збудника.

На формування імунітету впливають:

  • індивідуальні особливості (у одних – імунітет формується, у інших – ні);

  • вік (у дітей, осіб старечого віку – знижений);

  • особливості харчування (нестача білків, вітамінів – знижує);

  • клімат (у південних р-нах формується активніше);

  • екологія (Чорнобильська аварія змінила реактивність людей).

Крім індивідуального, розрізняють колективний імунітет – імунний прошарок населення.

Колективний – несприйнятливість суспільства. Він створюється внаслідок перенесеної епідемії або масовій вакцинації і завдяки високого матеріального та культурного рівня. Вакцинацію можна вважати успішною, якщо після неї в колективі не менше 80% осіб набуває повноцінного імунітету. Тоді створюється достатній імунний прошарок населення (частка осіб, які несприйнятливі до певної інфекційної хвороби).