36 Поняття соц. Інституту, його види

Соціальний інститут – це стала форма організацій спільної діяльності людей; механізм, що забезпечує соц. порядок, стабільність сусп. Взаємозв’язки та взаємодії елементів соц. стр-ри організовуються та регулюються соц. інститутами. Функції: регулятивна (закр і відтвор сусп відносин у певній галузі), інтегр (згурт сусп), транслюючи (передача досвіду), комунік (розповс інф) Існують різні класифікації. Ян Щепанський виділив 5 типів: Економічні (вир-во, розподіл, обмін, споживання товарів та послуг) – ринок, банк Політичні (встановлення, підтримка та виконання влади ф поділу влади) – держава, суд, армія, політичні партії освіти (предача знань та цінностей) Релігійні (підтримка консенсусу та злагоди в сусп) сім’ї (регул процес біол. Відтвор населення, а також засвоєння культури в проц соціалізації)

 Соціальні інститути

Соціальні інститути - сукупність юридичних норм, що регулюють соціально – правові відносини (інститут наслідування, шлюбу тощо ).

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

- економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;

- політичні - зв’язані з встановленням виконання і підтримуванням влади;

- соціальні або суспільні;

- інститути стратифікації – визначають розміщення позицій та ресурсів;

- виховні і культурні – створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління (родинні інститути, сім’я, школа, наукові інститути);

- релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

- відтворення (інститути шлюбу, сім’ї ).

Складові елементи соціального інституту:

- своя мета, тобто має коло питань, які охоплює своєю діяльністю;

- певне коло функцій передбачених для розв’язання цих питань;

- наявність засобів і установ, за допомогою яких досягаються цілі інституту ( матеріальні, символічні або ідеальні);

- наявність певних санкцій як с стосовно осіб, що виконують інституціоналізовані функції, так і стосовно осіб, що є об’єктом стосовно цих санкцій.

В залежності від сфери дії функцій соціальні інститути ділять на :

- реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за різними критеріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;

- релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також санкції, що карають порушників (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв’язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т д)

- інтегративні – інститути пов’язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого.

Етапи утворення соціального інституту:

- виникнення потреби, виникнення якої вимагає сумісних організованих дій, регулювання спільних цілей;

- поява соціальних норм і правил в ході стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом проб і помилок;

- поява процедур пов’язаних з нормами і правилами;

- інституалізація норм і правил, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;

- встановлення системи санкцій для встановлення норм і правил, дефіренційованість їх застосування в окремих випадках;

- створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без виключення членів інституту.

 

37 Опитування як метод соціологічного дослідження

Соціологічна практика виробила цілий комплекс методів збору соціологічної інформації: опитування, інтерв’ю спостереження, експеримент, аналіз документів, експертна оцінка, тестування, ведення бесіди, тощо.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації , яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

Вимоги до опитування

-    опитування не повинно тривати більше 30 – 40хвилин у зв’язку з тим, що респондент втомлюється, і останні запитання зазвичай залишаються без повноцінних відповідей, за цей час опрацьовується 25 – 30 запитань;

-    важливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Тому більш складні за змістом (і розумінням) запитання повинні йти слідом за більш простими;

-    перше питання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим. Хай краще воно буде нейтральним;

-    важкі запитання доцільно вмістити в середині опитування, щоб респондент «включився» в тему;

-    запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім респондентам;

-    запитання повинні відповідати всім вимогам: спочатку мова має йти про встановлення того чи іншого факту, події, а потім вже про його оцінку.

38 Соціальні утопії Т.Мора

Пошуки соціальних Ідеалів і найкращих форм державного устрою, здатних забезпечити досягнення загального добра і блага, відбувалися не лише на шляхах вирішення проблем індивідуалізму, свободи особистості і визнання приватної власності як атрибута індивідуальної свободи.  Паралельно з індивідуалістичними концепціями в XVI— XVII ст. зароджується розуміння значення суспільної власності та колективістських заеад у соціальному житті і висловлюється критика порядків, заснованих на особистому  70  інтересі, приватній власності і породжуваній ними соціальній несправедливості.  З'являються концепції утопічного соціалізму, в основі яких лежать комунітарні принципи організації суспільства, основоположниками яких були Т. Мор і Т. Кампанелла.  Томас Мор (1478—1535) —англійський письменник, політичний діяч і гуманіст, автор праці «Золота книга така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія», більш відомої під назвою «Утопія». За відмову визнати короля главою церкви він страчений, у 1935 р. канонізований і визнаний святим.  Джованні Доменіко Кампанелла (в чернецтві — Томма-зо) (1568—1639) — італійський філософ, утопічний комуніст. З 15 років — чернець монастиря ордену домініканців; за організацію повстання проти Іспанського поневолення Неаполітанського королівства засуджений на довічне заточення. 27 років провів у в'язниці, де піддавався жахливим тортурам. У неволі й написав свою знамениту книгу «Місто Сонця» (1602), видану в 1623 р., у якій виклав ідеї утопічного комунізму.  У своїх творах Т. Мор і Т. Кампанелла проповідують ідеї соціальної рівності, братерства і взаємодопомоги, можливих на основі суспільної власності.  Т. Мора — сина лондонського юриста і придворного короля та Т. Кампанеллу — сина бідного чоботаря об'єднує трагічність долі, переконаність у можливості створення щасливого людського життя завдяки спільній праці при наявності спільного майна, усунення приватної власності на засоби виробництва як основи всіх людських нещасть. Обидва— гуманісти, мрійники, вороги приватної власності, прихильники усуспільненого виробництва, де праця по чотири — шість годин на день є обов'язковою для кожного громадянина, розподіл відбувається згідно з розумно достатніми, але не надмірними потребами, а сама праця перетворюється в потребу.  Т. Мор переконаний, що «розподілити все порівну і по справедливості, а також щасливо керувати справами людськими можна не інакше, ніж цілком знищивши власність». Т. Кампанелла впевнений, що власність існує тому, що кожен має окреме житло, власну дружину і дітей, а з власності виникає себелюбство, обкрадання держави заради власного збагачення, що сприяє вихованню жадібності, зрадництва та лицемірства.  Соціальні утопії Мора і Кампанелли розділяє час, триваліший за століття. Вони різняться формою і логікою викладу, багатьма деталями, та дуже схожі між собою зміс-  71  том — у зображенні суспільного устрою, побудованого на загальнонародній власності, на основі якої здійснюються надії людей на рівність, справедливість, загальне щастя та братерство.  У Т. Мора і Т. Камианелли, як і у пізніших утопістів, не виникало сумніву, що цей справедливий устрій забезпечить усіх громадян умовами для нормального людського існування. Виборні посади, мудре колективне керівництво, виконання громадянами норм суспільного співжиття були додатковими гарантами в забезпеченні справедливості та добробуту. Ці утопії були революційним викликом індивідуалізмові, приватній власності, лицемірній релігії, жорстокій державі, яким протиставлялися колективізм, общинність, державна народна власність, істинна віра і справедлива держава.  Проте домінанта загального, колективного породжувала не менш складні проблеми, що залишалися поза увагою утопістів.  Приватна власність вимагала незалежності особистості, а остання пов'язана з проблемами свободи і вибору, які гарантували б держава чи суспільство.  Суспільна власність зумовлювала суверенність колективу, маси, суспільства, а проблема індивіда ставилась утопістами тільки у зв'язку з його обов'язками або ж правом обмеженого вибору.  В «Утопії» і «Місті Сонця» питання про свободу особистості не порушуються. Вони розглядаються лише в загальному плані визначених заздалегідь прав і обов'язків усіх членів держави. Життя на острові Утопія і в місті Сонця строго регламентовано. Жителі Утопії перебувають під постійним контролем, щоб ніхто не байдикував, а займався своїм ремеслом; людей годують бригадами, тут існує навіть ра'бська праця тощо. Ще більше регламентується життя в «Місті Сонця», де помешкання, спальні, ліжка — спільні, де строго контролюються шлюбні відносини, а їх суб'єкти підбираються начальниками, чоловіки й жінки носять майже однаковий одяг, ходять і працюють загонами і т. д. Все життя фактично проходить під контролем верховного правителя «Сонця» та його трьох співправителів — Пона (Міць), Сіна (Мудрість) і Мора (Любов). Вони не обираються за волею народу, а лише за угодою між собою. У їх розпорядженні — розгалужений чиновницький апарат посадових осіб.  Перші гуманістн-утопісти не відчували, що ідея народовладдя вступає в суперечність з незмінністю влади верховного жерця — Сонця і традиціями засновника острова Утопія— Утопа, який за допомогою свого геніального вчення  72  перетворив «дикий народ», що прийшов на острів, у найос-віченіший і створив такий спосіб життя, що перевершував усі інші. Т. Мор і Т. Кампанелла всупереч своїм демократичним переконанням підсвідомо закладали ідеологічні елементи культу особистості, відзначеної особливим талантом, розумом, доброчесністю і т. п.  Наївні і гуманні уявлення про життя утопічних комун, деталі побуту, праці, зображених Т. Мором та Т. Кампанел-лою, зворушували своїх читачів соціальними ідиліями майбутнього до того часу, доки споконвічні соціалістичні мрії не стали давати свої паростки і матеріалізуватися практично. У націонал-соціалістичній Німеччині практикували виведення породистого арійця. Грандіозні маніфестації та масові видовиська, комунальні кухні та гуртожитки, різноманітні табори — від піонерського до гітлерюгендівського і аж до концентраційного — ставали знаряддями колективістського виховання.  Читання творів утопістів сьогодні породжує не віру в світле майбутнє, а моторошну оцінку сьогодення і недавнього минулого, бо єдина уніформа більше асоціюється з уніфікованим одягом для хунвейбінів чи зеків, а образи Утопа чи Сонця — з геніальними вождями, вчителями і керманичами всіх часів і народів. Гуманісти-утопісти не могли спиратися на конкретний емпіричний матеріал. їхні праці належать до соціальної фантастики, і не їх вина, що фантастика минулого перетворюється в реалії нашого століття. Наведемо кілька таких прикладів.  Т. Мор, описуючи життя на острові Утопія, розповідає, Що там під час збирання врожаю сільські начальники повідомляли міські власті, скільки громадян ті мають прислати на сільгоспроботи. А описуючи міста утопійців, зауважує, що хто знає одне місто, той знає про всі: так вони схожі між собою. Кампанелла пише про чиновників так: «Посадові особи одержують більші і кращі порції, і із своїх порцій вони завжди виділяють що-небудь на стіл дітям...» Щось дуже схоже, але наполовину, з практикою реального соціалізму, де очікуваний «повний потік» благ так ніколи і не ринув, тоді як його недоліки реалізувались повною мірою, через край.