Принципи ведення бою одного проти багатьох.

Якщо оточили нападники без зброї або з холодною зброєю то треба не зволікати а вириватися з кругу. Далі за обставинами: або втікати, або використовувати зброю. При оточенні нападників з вогнепальною зброєю. Навпаки не виходячи з оточення можна спровокувати їх до пострілів друг в друга (різко впавши додолу). Але краще в такі ситуації себе не ставити. Використовуйте тіло одного з нападників як щит, кидайте його під ноги іншим, використовуйте психологічні хитрощі, використовуйте все що попало під руку в якості зброї. Якщо з собою є пістолет з гумовими кулями травмуючої дії, то це час для його використання. Як закінчаться патрони використовуйте його як кастет.

Поняття сили (енергії) в рукопашному бою.

Тіло людини матеріальне і підкоряється законам фізики. Тому перш ніж шукати міфічну внутрішню енергетику, треба навчитися використовувати всюдисущі закони фізики (найчастіше механіки). Наприклад, для сильного удару рукою потрібен великий імпульс, який складається з маси (що вкладається в удар) помноженої на прискорення цієї маси. Іншими словами, при постійній масі тіла бійця, сила удару залежить від того як швидко ця маса дістане до цілі. Руйнівний ефект удару залежить також від площі контакту поверхні що наносить удар (наприклад кісточки кулака). Згадаємо формулу: тиск дорівнює силі помноженій на площу. Але чому так важко поставити сильний удар? Тому що тіло людини складається з багатьох суглобів. І потрібно багато зусиль і часу (при умові, що рухи виконуються вірно) для того щоб навчитися розганяти всі частини тіла разом на початку виконання удару, і зупинити їх теж разом в кінці удару. При цьому в момент контакту треба напрягти імпульсом все тіло. Щоб воно було як кам’яний моноліт. Обіпертися опорною ступнею в землю. Щоб через „скам’яніле” тіло імпульс віддачі удару увійшов у землю. Тоді за законами фізики: при зіткненні двох тіл обидва получають прискорення (розлітаються в протилежні сторони). Земля, як величезна планета, з місця не зрушить. Тому прийдеться відлетіти тому тілу, яке отримало удар, або зламається рука, що виконувала цей удар. Але рука напевне зламається якщо бити в тіла непомірно важчі і твердіші за тіло людини (наприклад в стіну будинку). Є таке правило, щоб не отримати травму, б’ють твердим в м’яке (кісточками кулака по м’язах щелепи, в живіт і т.ін. М’яким б’ють по твердому (основою долоні або нижньою м’язистою частиною кулака по черепу або грудну клітину).

Поняття духу в рукопашному бою.

Мається на увазі бойовий дух. Кажуть в здоровому тілі – здоровий дух. Тіло може виглядати дуже вражаюче, наприклад культурист, але його володар може в житті жодного разу нікого не перемагав. Буває так, що боєць з непоказною зовнішністю перемагає на вигляд більш сильнішого. В спортивних поєдинках тренерам відомий феномен - поєдинок програють ще до початку самого поєдинку. Тобто на бій треба іти готовим не тільки фізично, а й внутрішнє. Заняття рукопашним боєм загартовують бойовий дух бійця. А перевіряється він у поєдинках. У бою, не на життя а на смерть, завжди перемагає сплав міцного духу і належної підготовки бійця. Тільки одним духом не перемогти. Супротивник може бути теж відмінним бійцем. Іноді молоді спортсмени ставлять таке питання: Хто переможе при рівних фізичній підготовці та бойовому дусі? Відповідь проста. Переможе той хто правий. Мається на увазі коли бій іде за праве діло.

Зло ніколи остаточно не перемагало і не переможе. Коли боєць це знає – він непереможний. Цьому багато прикладів в історії людства.

Інтуїція бійця.

Людина сприймає навколишнє середовище і події в ньому через своє біополе все й одразу (тобто миттєво і в повному обсязі). Це виходить на рівні підсвідомості – тобто інтуїтивно. І лише одиниці вміють цю інформацію виводити на рівень свідомості в достатньому обсязі. Наприклад, відомий всьому світу Моріхей Уесіба (засновник Айкідо), козаки - характерники та інші мали здатність передчувати сценарій подій та дії супротивників. Докладіть до цього дару відмінну техніку рукопашного бою і ви отримаєте бійця, якого неможливо не те що вбити а навіть хоч трошки йому зашкодити. Так Уесіба створив свій стиль айкідо. Тому не маючи такого дару, всі інші послідовники Уесіби просто займаються прийомами збоку схожими на айкідо. Через це їх б’ють на вулиці. А якщо боєць здатен через своє біополе впливати на біополе супротивника, то отримаєте безконтактний стиль ”рукопашного бою ”. В лапках рукопашний бій використано тому що в прямому сенсі рукоприкладства не відбулось, та мета бою досягнута – супротивника переможено (він під контролем та не здатен чинити опір).

Звідси виходить послідовність розвитку бійця рукопашника. Спочатку займаються звичайним (фізичним) рукопашним боєм. Потім доводять свою майстерність до рівня інтуїтивного бою. Та вершина майстерності - це безконтактний рукопашний бій.

Очевидно, що неможливо навчитися захищатися від чогось чого не розумієш. Ось чому тренер дає учням удар а потім захист від удару. Не можна навчитися захисту від того чого ти не уявляєш в достатньо повній мірі. Тобто удар треба вміти самому виконувати досконало, уявляти наслідки такого удару для себе. І тільки через усвідомлення цього можна вивчити дієвий захист від такого удару. В цьому є філософський підхід в рукопашному бою. Бо рукопашний бій – це цілісна система знань, яка має (в тому числі) філософію.

Тут зумісно згадати відому притчу про гору. На вершині тієї високої та крутої гори біліє снігова вершина. То є область майстерності людських знань та мистетств. Вчений досягає вершини з одного боку гори, поет з іншого, майстер бойових мистецтв зі свого боку. Та всі вони будуть на вершині. Там всі – майстри (митці). Щоб сюди потрапити кожен з них затратив потрібні зусилля та час. Якщо ти став майстром в одному мистетстві, то зможеш досягти майстерності і в іншому. Але вершина тієї гори крута та слизька. Тому, той хто зупиняється на досягнутому і перестає рухатись в гору – одразу починає сковзати донизу. Це можна виразити по іншому. Якщо постійно та регулярно не займатися своєю справою (рукопашним боєм) то наступає неминуча деградація (втрата можливостей). Це обумовлено фізіологією людини.

Якщо замислитись над вказаною вище притчею, то стане зрозуміло, що в системі освіти потрібно вивчати також і рукопашний бій. Як вагому складову системи виживання людини. Це розуміли в минулому в багатьох країнах світу. Молоді аристократи (наприклад самураї в Японії) поряд з різними науками обов’язково вивчали фехтування, верхову їзду, стрільбу, бойові мистецтва. Можна бути дуже розумним математиком, прочитати багато книжок, мати великі гроші, майно, та при цьому бути вбитим „тупим” бомжем. Тільки через те, що йому хочеться випити, а у інтелектуала є в кишені трохи грошей. Виходить, що без рукопашного бою знання людини не повні, або недостатні для сучасного життя. І це розуміють деякі ректори деяких Українських Вузів (зокрема Київський МАУП).