Н

Ніколо Макіавеллі

айкращою формою правління, згідно з Макіавеллі, є змішане правління, за якого народ володів би деякими правами: виборів посадових осіб, контролю над правлінням і право суду. Аристократія, яка живе за рахунок визиску селян, є лише основою тиранії. Патриціат – міська верхівка зобов’язаний брати активну участь у державних справах, обіймати державні посади, а народ повинен його контролювати. Римська республіка часів античності – ось той ідеал гідного державного устрою, який захищав Макіавеллі.

Під «народом» Макіавеллі розумів передусім представників заможної частини флорентійської республіки – «popolo». Макіавеллі позитивно розглядає політичну боротьбу між різними партіями, які представляють інтереси різних верств суспільства. Однак, ця боротьба повинна не виходити за рамки загальних потреб державності. Держава – понад усе, понад індивідуальними потребами громадян, понад боротьбою партій.

Макіавеллі мріяв про єдність не тільки у політичному житті Флоренції, але й про єдність всієї Італії. На його думку, папський двір є головним чинником політичної роздробленості Італії. Якщо Чезаре Борджіа (ідеал державця в Макіавеллі) застосовує хитрість, підступність, жорстокість задля об’єднання Папської держави, а потім і всієї Італії, то така діяльність – це благо. Однак дійсно ідеальними для Макіавеллі державними діячами залишалися історичні особистості: Траян, Марк Аврелій, Солон, Лікург.

Як історик Макіавеллі виступає у своїй «Історії Флоренції». Перша книга трактату присвячена історії всієї Італії від початку нашестя варварів. Три наступні книги містять історію Флоренції до встановлення влади Медічі у 1434 р. Чотири наступні книги детально викладають перебіг подій у державі до 1492 р.

У цій роботі Макіавеллі пориває з середньовічною історіографічною традицією, яка розглядала історію через призму концепції «чотирьох імперій». На думку історика, Західна Римська імперія загинула в V ст. Потім починається абсолютно новий період. Про імперію Карла Великого Макіавеллі навіть не згадує. Флорентійський гуманіст високо оцінює тих варварських правителів, які об’єднували Італію, особливо короля ост-готів Теодоріха. Часті зміни правителів, які прийшли після Теодоріха негативно вплинули на державність. Християнство, на думку історика, на зорі середньовіччя принесло в суспільне життя Італії смуту через боротьбу різних течій. Крім цього, за Макіавеллі, на відміну від античного язичництва, яке прищеплювало громадянські доблесті, християнство здійснило розслаблюючий ефект на громадянські традиції, що зрештою і підірвало фундамент імперії.

Макіавеллі негативно ставиться у своїй роботі до папства, незважаючи на те, що написав її на прохання кардинала, а потім папи римського Климента VІІ. Ця неприязнь, як пояснює сам Макіавеллі, походить від того, що саме римські папи запросили в Італію франків. Закликавши варварів, папи римські сприяли консервації політичної роздробленості Італії.

Причина Хрестових походів, на думку Макіавеллі, криється в тому, що папа Урбан ІІ викликав ненависть до себе всередині Італії, тому змушений був виїхати до Франції до знаменитого потім Клермона. Для того, що підняти свій підупалий авторитет, Урбан ІІ розпочинає проповідь Хрестового походу до Єрусалиму. Наслідуючи античних істориків, Макіавеллі придумує промови історичним діячам, зокрема вождеві повстання чомпі.

У цьому історичному трактаті Макіавеллі ще не застосовує критику джерел. Частину матеріалу він взяв у іншого італійського історика – Флавіо Бьондо. Отже робота, Макіавеллі ще не є чистим історичним дослідженням. Тенденційність автора занадто очевидна. Але позитивним в даній роботі є те, що Макіавеллі спробував пояснити причини і перебіг боротьби різних партій у Флоренції, сформулювавши в примітивному вигляді ідею класової боротьби.

У праці «Життя Каструччо Кастракані з Лукко» Макіавеллі спробував дати позитивний образ освіченого державця – вождя «гібеллінів» з міста Лукко. Щоправда, реальний Каструччо був занадто далеким від образу Макіавеллі.

Новаторські політичні та історичні твори Макіавеллі здійснили величезний вплив на духовне життя Європи. Папа римський наказав включити його твори до «індексу» заборонених книг. 1559 р. за ініціативи папської курії опудало Ніколо Макіавеллі було привселюдно спалене, як єретика і безбожника. Але тверезий погляд флорентійського гуманіста на сферу політики і державницької діяльності імпонував багатьом впливовим європейцям. Зокрема, свої політичні успіхи знаменитий кардинал Рішельє пов’язував з доктриною Макіавеллі.

Молодший сучасник Макіавеллі і перший його критик Франческо Гвіччардіні (1483 – 1540 рр.) теж належав до провідних політиків Флоренції. Але на відміну від Макіавеллі він належав до іншого кола громадських діячів. Покоління діячів, які вийшли з торгово-лихварського середовища змінює покоління вихідців з середовища великих земельних власників. Лихварський капітал Італії періоду Ренесансу вкладався в землю. Родина Гвіччардіні належала до найбільших землевласників не тільки Флоренції, але й Італії. Тому погляди Франческо на політику й історію суттєво відрізнялися від макіавеллістських. Державою повинні управляти представники найбільш знатних і заможних верств, вважав Гвіччардіні, оскільки вони є найбільш освіченими і досвідченими. Історик мав на увазі саме ту лихварсько-латифундистську верству, до якої належав сам. Франческо Гвіччардіні обіймав впливові посади у флорентійській сеньйорії, при папському дворі і при дворі іспанського короля.