Т

Карл Каутський

ворчий розвиток марксизму відбувся у працях Карла Каутського (1854 – 1938 рр.). У своїх ранніх творах німецький вчений ретельно розглядав економічні категорії Маркса, вважаючи, що вони забезпечили органічне поєднання природничих і гуманітарних наук у вивченні суспільства. Вагомий внесок в історичну науку Каутський зробив своїми дослідженнями «Походження християнства» і «Етика і матеріалістичне розуміння історії». Каутський першим серед марксистів заявив про те, що трактування теорії Маркса й Енгельса, особливо її історико-соціологічної частини може бути прямо протилежним. Підтвердженням його спостереження стала російська революція 1917 р. Упродовж 1927-29 рр. Каутський написав 2-томну працю «Матеріалістичне розуміння історії». У цій роботі німецький вчений ґрунтовно переосмислив деякі базові категорії марксизму – класи і класова боротьба, нація і національна свідомість, революція й еволюція. Залишаючись на позиціях марксизму, Каутський погоджується з головною ідеєю Маркса – «соціалізм – це поступове і неухильне звільнення людини у суспільстві». Звільнення людини, на думку мислителя, є невідворотним, оскільки воно відповідає усім можливим ідеалам людського духу.

Оригінальною є інтерпретація Каутським перспективи історичного часу, співвідношення між минулим, сучасним і майбутнім. Для нього сучасне – це неподоланна межа між сферою необхідності (минулим) і сферою свободи (майбутнім). Кожна свідома людина живе у двох вимірах – у минулому, де вже все відбулось і нічого змінити не можна і у майбутньому, де є відкрите поле для застосування людської волі. Ідея соціального прогресу, як втілення загального прагнення людини до визволення, діє невідворотно і спрямовує людство до реалізації соціальних ідеалів.

К аутський був одним із небагатьох марксистів, які визнавали, що природне середовище суттєво впливає на суспільне життя, змушуючи людей пристосовуватися до його змін. Воля до життя кожної людини відіграє головну роль у цьому пристосуванні, що призводить до перетворення як природних, так і соціальних умов життя включно з економічними.

Т

Едуард Бернштейн

ворчо розвинув деякі аспекти марксизму Едуард Бернштейн (1850 – 1932 рр.). На його думку, матеріалістичне розуміння історії зовсім не означає обов’язкового формулювання кінцевої мети історії – встановлення комуністичного суспільства. Для Бернштейна комунізм – це лише ідея, а не конкретна система соціального устрою. Оскільки люди по різному сприймають довколишній світ і суспільство, то зводити уявлення про майбутній ідеальний суспільний лад до однієї якоїсь концепції є неправильним. Об’єднуючими загальнолюдськими ідеями можуть стати гуманізм і демократія. А на основі цих ідей проводити криваві і нещадні революційні зміни неможливо. Удосконалювати суспільне життя можна шляхом тривалих, послідовних і системних реформ.

У

Плеханов

царській Росії радикалізований рух демократичного народництва став сприятливим ґрунтом для поширення марксистської ідеї пролетарської революції. Першим поширювачем ідей Маркса і Енгельса в царській Росії був Георгій Валентинович Плеханов. У своїх працях «До питання про розвиток моністичного погляду на історію», «Про матеріалістичне розуміння історії» російський мислитель спробував позбавити марксистську теорію деякої п рямолінійності у тлумаченні історичного процесу. Він наголошував на діалектичному взаємозв’язку між економікою та ідеологією. Історичний процес, за Плехановим, визначається не тільки об’єктивними причинами, але й обставинами суб’єктивного характеру. Удосконалюючи марксистський підхід до історії, російський марксист доводив, що історичний розвиток зумовлюється групами причин, які можна систематизувати в три рівні. До першого рівня причин, що визначають історичний процес, він відніс розвиток продуктивних сил. На другому рівні діють причини, що виражають специфіку конкретної історичної епохи і конкретної спільноти. До третього рівня причин, що впливають на історичний процес, Плеханов відніс причини випадкового характеру і такі, що залежать від особистісних якостей історичних діячів.

Найґрунтовніше вчення Маркса набуло переробки в творах Володимира Ілліча Леніна (1870 – 1924 рр.), який став не тільки теоретиком марксистського вчення, але й здійснив реалізацію марксистських ідей на практиці. Нове бачення марксизму Ленін виразив у своїх працях «Розвиток капіталізму в Росії», «Матеріалізм і емпіріокритицизм», «Історичні долі вчення Карла Маркса», «Держава і революція» та ін. Передусім, у марксизмі Леніна зацікавили ідеї вирішального значення людської практики, яка спрямована на революційну перебудову суспільства на раціональних засадах. Для Леніна історичний процес – це закономірний рух до нового ідеального суспільного устрою – соціалізму. Поява марксизму, на думку Леніна, значно прискорила цей процес, оскільки у марксизмові відбулось остаточне усвідомлення робітничим класом своєї місії і, таким чином, завершився період стихійності у визвольному русі.

Л

Ленін

енін, на відміну від західних марксистів, підкреслював активну роль ідеологічної надбудови стосовно економічного базису. Для нього соціально-класовий чинник історичного процесу був значно важливішим від економічного. На його думку, свідомість людини механічно залежить від її соціально-класової приналежності. Звідси, й постійне прагнення Леніна та його послідовників бачити за кожної думкою чи ідеєю соціально-класовий зміст. Класова боротьба у вченні Леніна набула всеохоплюючого чинника історичного процесу. Отож, у нього всі форми суспільної свідомості відразу ж набували чіткої оцінки: якщо це ідеї належать провідному класові, то вони автоматично набувають оцінки як «прогресивні», якщо ж погляди та переконання належать класам нереволюційним, то вони відразу ж списувались у розряд «реакційних». Класова боротьба, за Леніним, триває не тільки в політичній сфері, але й в економічній, ідеологічній сферах і навіть у мистецтві. Історія як наука, згідно з вченням Леніна, відносилась до сфери ідеології і також потребувала застосування класового підходу. Кожен історик, вважав російський революціонер, належить до певного класу і, в залежності від цього, проводить свої дослідження. Ленін вперше в європейській інтелектуальній традиції увів поняття «партійності» історика, класового характеру його світогляду. Якщо який-небудь фахівець-історик пробував критикувати погляди Леніна чи його прибічників, відразу ж у відповідь замість наукової полеміки застосовувався простий принцип: той, хто критикує марксистів-ленінців, виражає погляди відсталого і реакційного класу буржуазії.

Переважна частина вчення Леніна присвячена питанням політичної боротьби пролетаріату та його керівної і спрямовуючої сили – революційної партії. Події історії використовувалися російським теоретиком тільки для того, щоб довести правильність запропонованих революційних схем.

Після утвердження влади більшовиків у Росії історична наука потрапляє до комплексу наук, які покликані формувати марксистсько-ленінську свідомість майбутніх будівників комунізму. Панівна комуністична партія поставила завдання перед істориками «переписати» всесвітню історію з точки зору марксизму-ленінізму, з позицій робітничого класу.

На початку 30-х рр. ХХ ст. у СРСР утверджується тоталітарний режим. Всі історичні дослідження були втиснуті в рамки унікальної методології, яку запропонував Йосип Віссаріонович Сталін у своїх працях «Проблеми ленінізму» і «Короткий курс історії ВКП (б)». Історичний матеріалізм в інтерпретації Сталіна набув вигляду вульгарно-соціологічної догми. Спроба історика вийти за межі цієї схеми жорстоко каралася. Історична наука в СРСР опинилася за «залізною завісою». Але і в таких несприятливих умовах радянським історикам вдалося в рамках марксистсько-ленінської соціологічної схеми досягти помітних успіхів у менш «небезпечних» галузях історії: історії стародавнього світу, історії середніх віків, історії Нового часу.

Отже, марксистська історична соціологія поповнила перелік способів осмислення і вивчення минулого. Однак сприйняття марксизму як єдино вірної теорії спричинило виникнення догматичної і тоталітарної версії інтерпретації всесвітньої історії.