2.1 Завдання дослідження

1. Вивчити та проаналізувати сучасну наукову літературу за темою фізичної реабілітації жінок з нейроциркуляторною дистонією.

2. Визначити у молодих жінок з нейроциркуляторною дистонією рівень фізичного стану за морфофункціональними показниками, толерантність до фізичного навантаження, стійкість до гіпоксії та функціональний стан вегетативної нервової системи.

3. Розробити на основі отриманої інформації та застосувати комплексну програму фізичної реабілітації для молодих жінок, хворих на нейроциркуляторну дистонію, й порівняти результати фізичної реабілітації жінок, здійсненою за традиційною та розробленою програмами.

2.2 Методи дослідження

Для виконання нашої дипломної роботи ми використовували наступні методи:

1. Вивчення літературних джерел, аналіз і узагальнення літературних даних.

2. Клінічні методи дослідження: анамнез життя, анамнез хвороби, зовнішній огляд.

3. Параклінічні методи дослідження: функціональна проба серцево-судинної системи (проба Руф'є), дослідження функціонального стану вегетативної нервової системи (ортостатична проба, кліностатична проба, коефіцієнт Хільденбранта), дослідження функціонального стану дихальної системи (індекс Кердо, проба Штанге, проба Генчі, проба Серкіна), морфофункціональні показники (методика Г.Л. Апанасенка).

2.3 Організація дослідження

Метою нашого дослідження було науково обґрунтувати та розробити комплексну програму фізичної реабілітації для молодих жінок, хворих на нейроциркуляторну дистонію.

Нами було обстежено 20 жінок віком від 18 до 21 років, які раніше не займалися спортом та регулярними фізичними тренуваннями. Обстеження проводилось на базі 3-4 курсу в лабораторії оздоровчих технологій ЗНТУ.

Усі обстежені жінки були розподілені на основну та контрольну групи, які були придатні до порівняння за морфофункціональними показниками. До основної групи увійшло 10 жінок, яким було запропоновано комплексну програму фізичної реабілітації, а до контрольної – 10 жінок, які лікувалися за традиційною методикою.

Для жінок основної групи ми запропонували в структурі програми ЛФК наступні частини: підготовчу, основну та заключну (відновну). Нами були запропоновані дихальні вправи статичного та динамічного характеру, ритмічні вправи на відновлення ослаблених фізіологічних функцій організму, порушених функцій органів і систем, також вправи з невеликим навантаженням (фітболом, еспандером), а на завершення ми включали дозовану ходьбу з паузами для виконання дихальних вправ і вправ на розслаблення м’язів (додаток 1, 2). Частота занять – 3 рази на тиждень по 45 хвилин.

Повторне обстеження жінок обох груп проводили через 6 місяців.

Лікарсько-педагогічні спостереження є практичною формою об'єднання фізіології й медицини з педагогікою й психологією. Дослідження й спостереження проводяться в дійсній, природній обстановці занять фізичною культурою, в стані великої й максимальної активності. Це надає можливість найбільш адекватно й вірогідно вивчити з позицій сучасної фізіології й функціональної діагностики рівень фізичного розвитку, робостоспроможність організму й загальний обсяг його функціональних резервів. Лікарсько-педагогічні спостереження закріплюють творчу співдружність у роботі лікаря й педагога, тобто принципи теоретичної єдності в їх діяльності підкріплюються практичним об'єднанням методів, зусиль і результатів в оздоровленні нації [37].

Аналіз побудови й проведення занять з ЛФК полегшується, якщо проводиться їх протоколювання. Для цього може бути рекомендована наступна форма (додаток 3).

Для загальної характеристики та оцінки фізичних навантажень на занятті з ЛФК застосовують визначення фізіологічної кривої й щільності заняття.

Фізіологічна крива – це графічне зображення наростання й падіння якого-небудь показника (ЧСС, частоти дихальних рухів, АТ і т.п.), що досить точно характеризує рівень напруг організму як протягом всього заняття, так і в окремих його частинах. Фізіологічна крива характеризує послідовність застосування в ній фізичних навантажень. Конфігурація фізіологічної кривої являє собою ламану лінію, яка повинна бути наближеною до оптимальної, тобто плавно підніматися до свого загального найбільшого рівня в основній частині заняття й знижуватися у заключній частині. Залежно від педагогічних цілей і окремих завдань уроку характер розподілу й наростання фізичних навантажень у фізіологічній кривій може змінюватися, однак, загальний тип розподілу фізичних навантажень зберігає свою закономірність. Як правило, фізіологічну криву будують з урахуванням ЧСС.

При оцінці щільності необхідно враховувати, що вона неоднорідна й ділиться на загальну та моторну.

Моторна щільність заняття є виражене у відсотках відношення часу, безпосередньо витраченого на виконання фізичних вправ, до загальної тривалості уроку. Моторна щільність заняття характеризує насиченість його активною фізичною роботою.

Загальна щільність заняття є виражене у відсотках відношення педагогічно виправданих (раціональних) витрат часу до загальної тривалості уроку. Таким чином, загальна щільність містить у собі не тільки час, витрачений на виконання фізичних вправ, тобто моторну щільність, але й на пояснення, показ викладача й на організаційні питання.

Чим більше моторна щільність уроку, тим більше фізіологічний вплив фізичних навантажень на організм. Моторна щільність заняття вважається оптимальною, якщо вона досягає 60-70%. Якщо моторна щільність заняття вище 70%, то її доцільно вважати високою. Різке зростання моторної щільності не буде мати позитивних результатів. Це пов’язано з можливим негативним впливом надмірних фізичних навантажень на організм та з недостатньою педагогічною стороною заняття. Якщо моторна щільність нижче 60%, то оздоровчий ефект заняття ставиться під сумнів, тому що учні не отримують оптимального фізичного навантаження [38].

Визначення фізіологічної кривої заняття й щільності дають об’єктивні дані, які необхідні для аналізу застосованих навантажень і методів фізичної підготовки (додаток 4).

Для підвищення об’єктивності оцінки впливу фізичних навантажень на організм людини, слід ураховувати зовнішні ознаки втоми (додаток 5).

На підставі даних, які отримані під час лікарсько-педагогічних спостережень, можна регулювати й удосконалювати процес з ЛФК, що значно підвищує оздоровчо-гігієнічний ефект занять.

В ході нашого дослідження ми використовували наступні методи:

1. Вивчали літературні джерела, аналізували та узагальнювали літературні дані.

2. Використовували клінічні методи дослідження: збирали анамнез життя, анамнез хвороби та проводили зовнішній огляд.

При зборі анамнезу життя ми ураховували дані про життя пацієнток, які мали б відношення до виникнення хвороби (побутові умови, бюджет на одного члена родини, характер харчування, поєднання навчання з роботою, шкідливі звички - паління, вживання алкоголю, наркотиків), відомості про перенесені захворювання, травми та операції, спадкоємні схильності до окремих захворювань. Обов'язково виявляли які-небудь алергічні прояви (сверблячка, сип і т.п.) при вживанні певних харчових продуктів, контакті з пилком рослин, вовною тварин, парфумерними виробами, застосуванні або введенні яких-небудь медикаментозних засобів.

При зборі анамнезу хвороби ми збирали відомості про початок захворювання, його можливі внутрішні і зовнішні причини (переохолодження, фізична або психічна перенапруга, перенесена інфекція, порушення харчування, режиму дня й ін.), характер перебігу, проведені раніше обстеження й лікування, ефективність останніх, мотиви дійсного звертання до лікаря.

Також ми проводили загальний огляд, який дозволив визначити:

- конституціональний тип;

- малі аномалії розвитку;

- візуальні ознаки порушень функціонального стану опорно-рухового апарату;

^{- зовнішні ознаки окремих захворювань і патологічних станів (}кольори шкірних покривів особи, ознаки порушення носового подиху, особливості очей, стан губ і язика) [39].

3. Використовували параклінічні методи дослідження.

Під час проведення проби Руф'є ми підраховували тільки частоту пульсу. Проводячи пробу, у досліджуваної, яка перебувала у положенні лежачи на спині протягом 5 хв., визна­чали число пульсацій за 15 с. Потім протягом 45 с досліджувана виконувала 30 присідань за 45 с. Після цього вона верталась в положення лежачі на спині і ми знову під­раховували її пульс за перші 15 с, а потім - за останні 15 с 1-ї хвилини періоду відновлення. Індекс Руф'є ми розраховували за наступною формулою 2.1:

[4 (Р1 + Р2 + Р3) - 200] : 10 (2.1)

де Р1 – перше визначення пульсу;

Р2 – друге визначення пульсу;

Р3 – третє визначення пульсу.

Оцінку функціональних резервів серця проводили за такими критеріями отриманих знань індексу: атлетичне серце – індекс менше 0,1; дуже добре – 0,1-5,0; добре – 5,1-10,0; серцева недостатність – індекс більше 10.

Також ми використовували дослідження функціонального стану вегетативної нервової системи:

а) ортостатичну пробу ми проводили після перебування досліджуваної в положенні лежачи протягом не менше ніж 5 хв. Потім вона повільно (за 2-3 с) підводилась. ЧСС (за даними пульсу, який підраховують протягом 15 с) ми вимірювали тричі: в стані спокою перед підйомом, відразу після переходу у вертикальне положення і через 3 хв. стояння. Нормаль­ною реакцією на пробу ми вважали збільшення частоти пульсу на 10-16 ударів за 1 хв. відразу після підйому та стабілізацію цього показника на рівні, під­вищеному на 6-10 ударів через 3 хв. стояння. Сильніша реакція засвід­чувала підвищену реактивність симпатичної частини вегетативної нервової системи, що притаманне недостатньо тренованим особам; слабша реакція спостерігалася у разі зниженої реактивності симпатичної частини, підвищеного тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток стану тренованості;

б) кліностатичну пробу ми проводили у зворотному порядку: 5 хв. спокійного стояння, вимірювання ЧСС, повільний перехід у положення лежачи, знову вимірювання ЧСС і, нарешті, після 3 хв. перебування у спокої останнє вимірювання ЧСС. Нормальною реакцією ми вважали зниження ЧСС за 1 хв. на 8-14 ударів відразу після переходу в положення лежачи і зменшення цієї реакції до 6-8 ударів через 3 хв. Більше зниження пульсу свідчило про підвищену реактивність парасимпатичної частини вегетативної нер­вової системи, менше - про знижену реактивність [40];

в) вегетативний тонус ми оцінювали за коефіцієнтом Хільденбранта (КХ), для чого у стані спокою підраховували частоту серцевих скорочень і частоту дихання. Значення коефіцієнта Хільденбранта розраховували за наступною формулою 2.2:

КХ = ЧСС : ЧД (2.2)

де КХ - коефіцієнт Хільденбранта, ум. од.; ЧСС - частота серцевих скорочень, уд./хв; ЧД - частота дихання, дих./хв.

В нормі, при нормальних міжсистемних відносинах, значення КХ вважали 2,8-2,9 ум. од. Відхилення від цих показників свідчило про неузгодження у вегетативній регуляції різних вісцелярних систем.

Окрім вищеперерахованих ми проводили дослідження функціонального стану дихальної системи:

а) індекс Кердо (вегетативний індекс) ми розраховували за формулою 2.3:

ВІ = Д : П (2.3)

де Д - мінімальний тиск мм рт.ст., а П – пульс, уд./хв.

У здорових людей цей індекс близький до одиниці. При порушенні нервової регуляції серцево-судинної системи він ставав більшим або меншим одиниці (симпатикотонія і парасимпатикотонія);

б) також ми використовували пробу Штанге, яка полягає в наступному: досліджувана у положенні сидячи робила глибокий вдих і видих, знову вдих (приблизно 80% від максимального), закривала рот та одночасно затискала пальцями ніс, затримувала дихання (секундомір включали наприкінці вдиху). Здорові нетреновані люди здатні затримувати дихання на 40-55 секунд, фізкультурники - на 60-90 секунд і більше. Чим краще підготовлений фізкультурник, тим довше він може затримувати дихання. При стомленні, перетренованості час затримки дихання знижувався;

в) проведена нами проба Генчі полягала в затримці дихання після видиху. Здорові нетреновані люди здатні затримувати дихання 25-30 секунд, а добре підготовлені фізкультурники - 40-60 секунд і довше;

г) пробу Серкіна ми проводили в три фази. Спочатку визначали час затримки дихання на вдиху в положенні сидячи, потім досліджувана робила 20 присідань протягом 30 секунд і повторювала затримку дихання, після чого стоячи відпочивала 1 хвилину й знову повторювала затримку дихання на вдиху в положенні сидячи (тобто повторюється перша фаза проби).

Істотне скорочення часу виконання проби вказує на погіршення функції дихання, а також кровообігу й нервової системи. При регулярних і правильно побудованих заняттях фізичними вправами час затримки дихання повинен збільшуватися.

Проби із затримкою дихання мають ряд протипоказань, наприклад - схильність до запаморочень, тому їх потрібно проводити з обережністю.

Варто зауважити, що результат у пробах із затримкою дихання в чималому ступені залежить від вольових зусиль людини, а також чутливості його центральної нервової системи до змін напруги вуглекислоти в крові. Інформативність подібних тестів може бути підвищена, якщо фіксувати не тільки час затримки дихання, але й ступінь частішання дихання після виконання проби. У добре підготовлених осіб не повинне частішати дихання, оскільки виниклий кисневий борг у них погашається за рахунок поглиблення, а не частішання дихання [41].

Крім вище зазначеного нами була застосована методика Г.Л. Апанасенка оцінки фізичного стану. Вона містить ряд морфофункціональних показників: життєву ємність легенів (ЖЄЛ), ЧСС, АТ, масу тіла, зріст тіла, динамометрію кисті. Також ми ураховували час відновлення ЧСС після виконання функціональної проби (20 глибоких присідань за 30 с). На підставі отриманих даних розраховували наступні індекси: масо-зрістовий, життєвий, силовий та індекс Робінсона.

Життєву ємність легенів ми виміряли за допомогою спірометра. Досліджувана стоячи робила повний вдих, затискала ніс і, обхопивши губами мундштук приладу, робила рівномірний, максимально глибокий видих, намагаючись триматися при цьому прямо, не сутулячись. Ми проводили 2-3 виміри, і фіксували найбільший результат з точністю в межах 100.

Щоб оцінити отримані дані, величину ЖЄЛ ми порівнювали з так званою належною величиною ЖЄЛ, яку розраховували за формулою 2.4:

ЖЄЛ для жінок = 40 · зріст (см) +10 · вага (кг) – 3800 (2.4)

У здорових нетренованих жінок ЖЄЛ становить 2,5-3,5 літри. Величина цього показника залежить також від загального стану здоров'я, тривалості й спрямованості занять фізичними вправами.

Повищення фактичної величини ЖЄЛ щодо належної вказує на високий функціональний стан легенів. Зниження ЖЄЛ більш ніж на 15% може вказувати на патологію легенів.

Частота серцевих скорочень в нормі у дорослої нетренованої людини коливається в межах 60-89 ударів за хвилину. У положенні лежачи пульс у середньому на 10 ударів менше, ніж стоячи. Пульс ми вимірювали завжди в тому самому положенні (лежачи, сидячи або стоячи).

Градація частоти серцевих скорочень в осіб дорослого віку виглядає таким чином:

• 60-80 уд./хв - нормальна ЧСС;

• 80-100 уд./хв - прискорена ЧСС;

• 100 уд./хв - тахікардія;

• 59-50 уд./хв - уповільнена ЧСС;

• < 50 уд./хв - брадикардія.

Артеріальний тиск ми вимірювали тонометром. Процедура виміру АТ полягала в наступному. На плече вище ліктьового згину на 3-4 сантиметри ми накладали гумову манжетку й закріплювали її. Потім за допомогою гумової груші в неї накачували повітря. При цьому на променевій артерії (в області зап'ястя) контролювали пульс, після його зникнення тиск у манжетці підвищували ще на 20-30 мм рт.ст. Потім на ліктьову артерію (в області ліктьового згину, ближче до внутрішнього краю його) установлювали фонендоскоп, щоб чути поштовхи пульсу. При випусканні повітря з манжетки в ній повільно знижувався тиск, і в той момент, коли кров розкривала усе ще стиснену манжеткою плечову артерію, з´являвся перший пульсовий тон. При цьому ми помічали рівень тиску по шкалі сфігмоманометра, це була величина максимального, систолічного АТ. Продовжували поступово знижувати тиск у манжетці доти, поки не зникнуть пульсові тони. Знову помічають рівень тиску, це був мінімальний, диастолічний АТ.

Динамометрію кисті ми проводили за допомогою кистьового динамометра. Спочатку досліджувана брала кистю правої руки кистьовий динамометр та відводила від тулуба до одержання з ним прямого кута. Другу руку опускала вниз уздовж тулуба. Стискала з максимальною силою пальці правої кисті три рази, роблячи інтервали в кілька хвилин і щораз фіксуючи положення стрілки. Найбільше відхилення стрілки динамометра було показником максимальної сили м'язів кисті.

Частота дихання залежить від віку, стану здоров'я, рівня тренованості, величини виконуваного фізичного навантаження. Доросла людина робить у хвилину 14-18 дихань. У фізкультурника і спортсмена частота дихання в спокої знижується. Так, у спортсменів вона коливається в межах 10-16 у хвилину. При фізичному навантаженні частота дихання збільшується тим більше, чим вище її потужність, і може досягати 60 і більше в хвилину. Для підрахунку частоти дихання потрібно покласти долоню так, щоб вона захоплювала нижню частину грудної клітини й верхню частину живота, дихати рівномірно.

Масо-зрістовий індекс ми розраховували за співвідношенням маси тіла до зрісту (кг/м).

Життєвий індекс ми визначали зі співвідношення ЖЄЛ (мл) до ваги (кг). У нормі для жінок він дорівнює 50 мл/кг ваги. Якщо цей показник у жінок був менш 50 мл/кг, то це могло б свідчити про недостатність ЖЄЛ або надлишок ваги тіла.

Силовий індекс розраховували за співвідношенням показників динамометрії до маси тіла, помноженої на 100 (%).

Індекс Робінсона – «подвійний добуток» (ПД), говорить про регулювання діяльності серцево-судинної системи і характеризує соматичну роботу серця. Щоб вирахувати індекс, користувалися формулою 2.5:

_{ПД=ЧСС (уд/хв)×АТсист : 100 (2.5)}

_{Вимірюється в умовних одиницях (ум. од.) [42].}

Таблиця комплексної оцінки рівня здоров'я представлена у додатку 6.

Отримані результати були оброблені на IBM-PC пакетом прикладних і статистичних програм “Microsoft Excel 2003” та “Statistica 6.0”. Розраховували середнє (M) та її стандартну помилку (m). Достовірність різниці (p) оцінювали за критерієм Стьюдента (t).

РОЗДІЛ 3 РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Ми спостерігали 20 молодих жінок 18-21 років, які хворіють на нейроциркуляторну дистонію за гіпотонічним типом. Ці жінки були розподілені на основну та контрольну групи по 10 жінок в кожній. Жінкам основної групи пропонувались заняття ЛФК, лікувальний масаж, фітотерапія та лікування адаптогенами. Жінки займалися в період 6 місяців до проведення повторного дослідження. Періодично створювалися збори по правильності виконання наданих рекомендацій та подальшого етапу тренувань.

Морфофункціональні показники жінок основної та контрольної груп при первинному дослідженні не мали статистично достовірної різниці, тобто обидві групи були придатні до порівняння, або репрезентативними (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1 Вихідні морфофункціональні показники фізичного стану молодих жінок основної та контрольної груп (M ± m, %)

Показники	Основна група (n=10)	Контрольна група (n=10)	Статистичні показники
			t	p
Маса тіла/Зріст, кг/м	31,88±0,66	32,54±0,77	0,65	>0,05
ЖЄЛ/Маса тіла, мл/кг	52±3,85	53,9±1,62	0,45	>0,05
Динамометрія×100/Маса тіла, %	39,8±1,87	41,5±2,01	0,62	>0,05
ЧСС×АТсист./100, ум. од.	71,5±3,29	78,3±1,09	1,96	>0,05
Час відновлення пульсу після 20 присідань за 30̋, с	178±3,25	182±2,16	1,03	>0,05
Сума балів	5,65±0,65	6,3±0,54	0,77	>0,05

При повторному дослідженні контрольної та основної груп нами були отримані наступні дані (таблиці 3.2, 3.3, 3.4).

Таблиця 3.2 Динаміка морфофункціональних показників фізичного стану молодих жінок основної та контрольної груп (M ± m, %)

Показники		Основна група (n=10)	Контрольна група (n=10)	Статистичні показники
				t	p
Основна група (n=10)	Маса тіла/Зріст, кг/м	31,88±0,66	31,88±0,66	0	>0,05
	ЖЄЛ/Маса тіла, мл/кг	52±3,85	52±3,85	0	>0,05
	Динамометрія×100/Маса тіла, %	39,8±1,87	58,6±2,71	55,71	<0,001
	ЧСС×АТсіст/100, ум.од.	71,5±3,29	80,7±2,4	2,26	<0,05
	Час відновлення пульсу після 20 присідань за 30˝, с	178±3,25	94±2,16	21,53	<0,001
	Сума балів	5,65±0,65	11,8±0,76	6,16	<0,001
Контрольна група (n=10)	Маса тіла/Зріст, кг/м	32,54±0,77	32,54±0,77	0	>0,05
	ЖЄЛ/Маса тіла, мл/кг	53,9±1,62	53,9±1,62	0	>0,05
	Динамометрія×100/Маса тіла, %	41,5±2,01	41,5±2,01	0	>0,05
	ЧСС×АТсіст/100, ум.од.	78,3±1,09	76,7±1,77	0,77	>0,05
	Час відновлення пульсу після 20 присідань за 30˝, с	182±2,16	174±3,25	2,05	>0,05
	Сума балів	6,3±0,54	7,4±0,43	1,59	>0,05

Таблиця 3.3 Динаміка показників вегетативного статусу та зовнішнього дихання молодих жінок основної групи (M ± m, %)

Показники	Основна група (n=10)	Основна група (n=10)	Статистичні показники
			t	p
Кліностатична проба (с)	7±0,87	10±0,65	2,77	<0,05
Ортостатична проба (с)	17±1,08	15±1,08	1,31	>0,05
КХ (ум. од)	5,2±0,52	3,02±0,08	4,15	<0,001
Індекс Кердо (ум. од)	0,9±0,03	1,1±0,03	4,48	<0,001
Проба Генче (с)	39,7±1,08	33±2,06	2,88	<0,01
Проба Штанге (с)	58,7±3,79	62±2,16	0,76	>0,05
Проба Серкіна (с)	46±1,62	46±1,62	0	>0,05
Проба Руф'є (ум. од.)	6,08±1,3	5,96±1,01	0,07	>0,05
ЖЄЛ (л)	2,90±0,02	2,9±0,02	0	>0,05
ЖЄЛ (%)	85,4±2,46	85,4±2,46	0	>0,05

Таблиця 3.4 Динаміка показників вегетативного статусу та зовнішнього дихання молодих жінок контрольної групи (M ± m, %)

Показники	Контрольна група (n=10)	Контрольна група (n=10)	Статистичні показники
			t	p
Кліностатична проба (с)	7±0,87	10±0,65	2,77	<0,05
Ортостатична проба (с)	17±1,08	15±1,08	1,31	>0,05
КХ (ум. од)	5,2±0,52	3,02±0,08	4,15	<0,001
Індекс Кердо (ум. од)	0,9±0,03	1,1±0,03	4,48	<0,001
Проба Генче (с)	39,7±1,08	33±2,06	2,88	<0,01
Проба Штанге (с)	58,7±3,79	62±2,16	0,76	>0,05
Проба Серкіна (с)	46±1,62	46±1,62	0	>0,05

Продовження таблиці 3.4

Проба Руф'є (ум. од.)	6,08±1,3	5,96±1,01	0,07	>0,05
ЖЄЛ (л)	2,90±0,02	2,9±0,02	0	>0,05
ЖЄЛ (%)	85,4±2,46	85,4±2,46	0	>0,05

При повторному дослідженні морфофункціональних показників за методикою Г.Л. Апанасенка та показників вегетативного статусу й системи зовнішнього дихання контрольної та основної груп нами були отримані наступні дані (таблиці 3.2, 3.3, 3.4).

Позитивну динаміку зі статистично достовірною різницею ми отримали переважно в основній групі за наступними показниками: силовий індекс (p<0,001), час відновлення пульсу після 20 присідань за 30 с (p<0,001), коефіцієнт Хільденбранта (p<0,001), індекс Кердо (p<0,001), проба Генче (p<0,01). Ці результати ми отримали завдяки дихальним вправам, вправам на фітболі, силовим та швидкістно-силовим вправам, сеансам лікувального масажу, фітотерапії та лікуванню адаптогенами. Все це: сприяло підвищенню загальної оцінки фізичного стану здоров’я, покращенню функціонального стану серцево-судинної, дихальної та вегетативної нервової систем.

У жінок контрольної групи також спостерігалась позитивна динаміка з боку де-яких показників (час відновлення пульсу після 20 присідань за 30 с, проба Штанге, проба Руф'є), проте, вона не була статистично достовірною.

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ