- •Тема 3: Валютні системи та курси валют.
- •Основні елементи національних і світових валютних систем.
- •Основні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи такі:
- •Зміст основних принципів Ямайської валютної системи такий:
- •3/Європейська валютна система.
- •4. Світовий грошовий товар приймається кожною країною в якості еквівалента вивезеного із неї багатства і обслуговує міжнародні відносини.
- •Класифікація валют.
- •Статус резервної валюти має низку переваг:
- •Класифікація конвертованості валют.
- •6. Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.
- •4. Наступний елемент валютної системи характеризує ступінь конвертованості валют, які поділяються на:
- •8. Валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій:
- •2. Вплив змін відсоткових ставок на валютний курс.
- •3. Вплив платіжного балансу на валютний курс.
- •9. Регулювання величини валютного курсу.
- •Міжнародна торгівля золотом. Ринки золота.
- •Організаційна структура і види ринків золота.
- •Діяльність проходить так:
- •Золоті резерви країн та організації.
9. Регулювання величини валютного курсу.
Існує ринкове і державне регулювання величини валютного курсу. Ринкове засноване на конкуренції, дії законів вартості; а також попиту і пропозиції, здійснюється стихійно.
Державне регулювання - валютною політикою:
валютні інтервенції;
дисконтна політика;
протекціоністкі методи, міри - це валютні обмеження.
Кожна держава враховує важливість міжнародних валютних відносин у світогосподарських зв"язках, здійснює їх регулювання.
З цією метою проводиться валютна політика. Валютна політика-це сукупність засобів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними і стратигічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом механізму державного регулювання економіки.
Валютна політика здійснюється органами управління - центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Відіграє подвійну роль: як засіб координації міждержавних дій з метою спільних пошуків шляхів виходу з кризових ситуацій, послаблення протиріч, створення сприятливих валових умов для міжнародних економічних відносин; як засіб посилення порції країни в боротьбі за ринки збуту, джерела енергії і сировини, сфери прикладання капіталів, тощо.
Основними інструментами проведення валютної політики служать:
Маневрування дисконтною ставкою Центрального банку (дисконтна політика) з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткострокових капіталів;
Валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти;
Зміна валютного курсу шляхом девальвації чи ревальвації;
Зміна валютних обмежень і диверсифікація валютних ресурсів;
Підписання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі, тощо.
Дисконтна політика (облікова) одна із форм кредитної політики централдьних (національних) банків, що спрямована на регулювання економіки країн шляхом підвищення чи зниження процентних (дисконтних) ставок з метою впливу на попит та пропозицію позичкового капіталу, темп інфляції, а також на стан платіжного балансу і валютних курсів. Підвищення офіц.процентн.ставки спрямоване на скорочення видачі центральним банкам кредитів комерцінийм банкам кредитна реєстрація) а тим самим на скрочення грошової маси в обігу, стимулювання притоку іноземних капіталів для покращення платіжного балансу кр., збереження валютних резервів та підтримки курсу валюти. Навпаки, зниження офіційної процентної ставки заохочує видачу кредитів (кредитну експансію).
Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі – продажу державними органами іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу націнальної валюти цент.бан продає а для зниження - скупляє іноземну валюту.
Девізна політика сьогодні здійснюється переважно у формі валютної інтервенції тобто втручання Національного банку в операції та валового ринку для того. щоб впливати на курс національної валюти. За шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.
Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золото-валютних резервів або за рахунок міжбанківського кредиту по системі «Своп».
Диверсифікація валютних резервів – політика держав, банків, монополій, яка направлена на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту валютних втрат. Звично ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких валют, відображаючи позиції окремих валют на світових валютних ринках.
Валютні обмеження – обмеження, що вводяться державою на операції з валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Валютне обмеження є не тільки об»єкт національного але і міжнародного регулювання через МВФ. З валютними обмеженнями пов»язані регулювання ступеню оборотності валюти.
Режим валютних паритетів і валютних курсів є об»єктом національного і міждержавного регулювання. У відповідності з Брест.В валютною угодою країни офіційно зафіксували у МВФ курси національних валют на основі ринкового курсу по відношенню до $ і у відповідності з офіційною ціною золота встановили золотий вміст валют.
Держави – члени Фонду зобов»язані не допускати відхилення курсів своїх валют на ринку більш + 1% від паритету (за євр. угодою + 0,75% для країн Західної Європи).
Юридичною основою валютної політики оформляється валютним законодавством - сукупністю правових норм, які регулюють порядок проведення операцій з валютними ціностями в країні і за її межами, а також валютні угоди - двосторонні і багатосторонні - між державами з валютних проблем.
Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання, діяльність держави, що спрямована на регламентованість міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютними ціностями; держави за допомогою валютного регулювання прагнуть поставити під контроль валютні опервції, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, ввіз, вивіз та переказ валюти за кордон; тим самим підтримати рівновагу платіжного балансу та стійкість валюти. У багатьох країнах встановлені ліміти вивозу валюти за кордон, введена спеціальна система дозволів на надання кредитів іноземним юридичним особам і таке інше. Валютне регулювання переважно нормативне, тобто таке, що здійснюється головним чином шляхом складання міжнародних валютних угод та видання нормативних актів.
Валютна політика визначає підготовку, прийняття реальних рішень з валютних проблем. В силу приватної власності на засоби виробництва управляти міжнародними валютними відносинами не може бути реалізованим на строго центральних принципах і включає декілька рівнів:
приватні підприємства, в першу чергу національні і міжнародні монополії, які мають великі валютні ресурси і активно беруть участь у валютних відносинах (вони і мають здатність застабілізувати валютні угоди проводячи великі спекулятивні валютні операції).
Валютна спекуляція - діяльність банків та фірм, розрахована на одержання прибутку від зміни курсів валют на валютних ринках; навмисне прийняття валютного ризику. (Наприклад, відмова торгової фірми від хеджирування (страхування ціни і прибутку у випадку неспівпадання їх вимог і обов"язків в іноземній валюті).
Здійснюється або шляхом валютних операцій, що приводять до виникнення відкритої позиції, або шляхом навмисного непроведення валютних операцій, які страхують валютний ризик. Валютна спекуляція може приводити до виграшу або збитку і навіть до банкрутства фірм і банків. Заходами стримання валютної спекуляції є встановлення національним банком лімітів комерційним банкам для відкритої валютної позиції в цілому, або для окремих валют.
Валютне регулювання здійснюється:
національні держави (мін. фінансів, центральний банк, органи валютного контролю);
на міждержавному рівні органом, який розробляє і здійснює валютне регулювання є МВФ.
З середини 30-х років новою організаційною формою міждержавного регулювання в тому числі валютно-кредитного стали регулярні наради з актуальних проблем економіки і політики на вищому рівні з обмеженою кількістю учасників.
Подібна зустріч "в верхах" була проведена в листопаді 1975р. в м. Рамбуйі (Франція) за участю 6 вед. держав; в грудні 1975р. відбулася паризька нарада з міжнародно-економічного співробітництва; з 1976р. практикуються щорічні наради "сімки" (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада).
Міжнародні економічні наради "в верхах" складають елемент системи взаємодії промислово розвинених країн, що склалася на початку 20-х років в усіх сферах - від економіки до ідеології.
Коло питань, що вирішуються включає:
Стан світової економіки, в тому числі валютно-кредитні відносини, зовнішньої торгівлі, протекціонізм, відносини між різними групами країн.
