2.Особливості переходу від модернізму й авангардизму до постмодернізму (на матеріалі творчості конкретного письменника).

Як і у випадку з іншими епохами, немає жодних точних дат, які могли б позначити розквіт і занепад популярності постмодернізму. 1941-й рік, в якому померли ірландський письменник Джеймс Джойс і англійська письменниця Вірджінія Вулф інколи вказується як приблизний кордон початку постмодернізму. Постмодернізм — це реакція на модернізм (і результати його епохи), що послідувала після Другої світової війни з її неповагою до прав людини, тільки що затверджених Женевською конвенцією, після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі, жахів концтаборів і холокоста, бомбардувань Дрездена і Токіо. Його можна вважати також реакцією на інші післявоєнні події: початок Холодної війни, рух за цивільні права в США, колоніалізм поста, появу персонального комп'ютера (киберпанк і гіпертекстова література). Початок літературного постмодернізму можна спробувати позначити через значні публікації і події в літературі. Деякі дослідники називають серед таких вихід «Канібала» Джона Хоукса, першого виконання спектаклю «В очікуванні Годо» , перша публікація «Крику» або «Голого сніданку». Точкою відліку можуть служити і події літературної критики: лекція Жака Дерріди «Структура, знак і гра» в 1966 р. або есе «Розчленовування Орфея» Іхаба Хассана в 1971.У другій половині ХХ століття реалізм еволюціонує в неореалізм, характерний практично для всіх видів і жанрів мистецтва. У живописі – творчість П.Пікассо, Ф.Леже, А.Фуферона, А.Цицинато, в кінематографі – Л.Віськонті, А.Вайда, А.Куросава, в літературі – Ж.Амаду, А.Міллер, Г.Маркес, Е.Хемнігуей. Хвиля неореаліста в художній культурі спиралася на традиції пошуку цивільних ідеалів, високу естетику класичного мистецтва, відстоювала ідею неповторності і цінності людського життя.

У естетиці і художній практиці видозмінюються і такі напрями як модернізм, завершуючим етапом розвитку якого з'явився авангардизм у формі оп-арту (оптичне мистецтво, представлене орнаментально-геометричними композиціями), просторового і земляного мистецтва, поп-арту. Поп-арт сьогодні з'являється як перехід від модернізму до постмодернізму. Популярне мистецтво створює методом комбінування різних, частенько вирваних з власного культурного середовища, елементів різні композиції і конструкції. Своє естетичне обгрунтування мистецтво, орієнтоване на розвагу, на масову культуру, отримало у філософії постмодернізму. Постмодернізм заснований на ідеях гри, парадоксальності, комбінування елементів, віддзеркалення дійсності як її спростування. Його принципи – концептуальність, іронія, пародія, вторинність, безособовість, цитатность. Ж.Ф.Ліотар (1924), Ролан Барт (1915 – 1980), У.Еко (1932) розглядають будь-який витвір мистецтва як певний текст, що побудований і розвивається поза всякими законами жанру і композиції, а що є якимсь колажем висловів, цитат, алюзій і метафор. Відроджуючи романтичний принцип іронії, прибічники постмодернізму зводять її в абсолют, скидаючи все і всякі цінності, проголошуючи ідею «смерті автора» (неважливо, що хотів виразити автор, кожен глядач або читач має право побачити те, що хочеться йому).