8.Естетика інтертекстуальності в літературі постмодернізму (на матеріалі творчості конкретного письменника).

У другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. література розвивається під знаком постмодернізму , стираються грані між високим мистецтвом і кітчем , переоцінюються традиції авангардизму і модернізму , прогрес визнається лише як неспростовна ілюзія , особливе значення надається іманентній текстовій структурі , текстові у тексті .

У постмодернізмі художній простір є мозаїкою цитат , зверненням до чужого слова , введенням у текст взятих з різних літературних творів ремінісценцій , гри та пародії на мотиви класичної літератури . Користуючись таким методом , постмодерністи намагаються відродити сюжет і по-новому зацікавити читача відродженням жанру роману. Постмодернізм прагне створити нові можливості в розвитку романної структури і формуванні універсальної , синтезованої художньої мови .

З постмодерністським цитатним мисленням пов'язане і таке поняття як інтертекстуальність ( за Ю. Крістевою , Р.Бартом , М.Бахтіним ) , яку ще визначають як транстекстуальність , метатекстуальність , архітекстуальність , паратекстуальність ( за Ж.Женнетом ) . Французька дослідниця Ю.Крістева , що вводить цей термін у літературознавчий обіг , зазначала : «Будь-який текст будується як мозаїка цитацій , будь-який текст є продуктом всотування і трансформації якогось іншого тексту»

Отже , інтертекст у мистецтві постмодернізму є основним способом побудови тексту і полягає в тому , що текст будується з цитат інших текстів . Лінгвістичні механізми інтертекстуальності полягають у відтворенні в тексті елементів ранніх текстів через цитування , алюзії , ремінісценції , прийом «текст у тексті» , повторювання образів ( «вічні образи» ) , пародіювання , наслідування і т.д.

На прикладі «Коханка французького лейтенанта»

Автор використав в романі інтертекстуальність, алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох, адже дію свого роману він відносить на сто років назад у вікторіанську Англію. Дж. Фаулз використовує структуру класичного вікторіанського роману і будує першу частину книги на стилізації манери письма реалістів XIX ст. - Діккенса, Теккерея, Троллопа, Гарді та інших. Відтворюючи з їх допомогою вікторіанську "картину світу", Фаулз в той же час заперечує її істинність; цитуючи "текст" вікторіанської культури, він у той же час протиставляє йому "тексти" культури сучасної ". Принцип «транскрипції-гри» (М. Кундера) стає для Дж. Фаулза способом зв'язування двох епох. Також за допомогою використання ігрового стилю, автор розробляє три можливі фінали роману на розсуд і вибір читача.

Дж. Фаулз вводить у текст "я" автора - його оповідач безпосередньо звертається до читача, що є однією з рис постмодернізму, та коментує описувані події з точки зору сучасних знань. Постмодерною особливістю роману є також іронічно розкриті різні часові пласти (просторово часові зсуви). Домінантною в інтертекстуальному дискурсі роману є цитатність, яка засвідчує експліцитний зв’язок «Коханки французького лейтенанта» з іншими текстами. У постмодерністському тексті часто знакову роль міжтекстових зв’язків відіграють епіграфи. У романі «Коханка французького лейтенанта» саме епіграфи значною мірою демонструють вікторіанську літературу.

Отже, в романі Дж. Фаулза «Коханка французького лейтенанта» чітко прослідковується поетика постмодернізму, адже автор використовує в романі: інтертекстуальність, іронічність, пародійність, ігровий стиль, цитати, епіграфи, просторово часові зсуви, а також присутній образ автора .