Тема 12 філософська концепція людини

ПИТАННЯ:

1. Самореалізація особи.

2. Роль особистості в історії.

ЛІТЕРАТУРА:

Л- 3 стор. 473-486

Методичні рекомендації і поради щодо самостійного опрацювання матеріалу:

Відомо, що інтерес до осо­бистості людини, особливо до розвитку її індиві-дуальних здібностей значно загострю­ється в кризові або переломні моменти історії, а саме такий момент і переживає нині Ук­раїна, як зрештою й інші краї­ни пострадянського простору. Питання типу „Хто є творцем історії?”, „Яка роль конкретної особистості в історії? ”, „Чи творить історію народ чи він є нездатним до цього, а лише особистості, еліта?” і т.д. і т.п. вже давно хвилюють багатьох філософів, істо-риків, та і людей взагалі. Особистість – система соціально значущих рис, що характеризує людину як члена суспільства. Визначається певною системою суспільних відносин, куль-турою, обумовлена також і біологічними особливостями. Особистість володіє цілою низкою моральних якостей (позитивних і негативних), що носять соціально значущий характер. Ця система динамічна, рухлива, але водночас і доволі стійка. І відіграє важливу роль у історії людства. Існує дуже багато різноманітних поглядів на роль постаті в історії.

Студенти повинні знати:

- зміст проблеми відчуження та самореалізації особистості в суспільстві та шляхи вирішення цих проблем.

Студенти повинні вміти:

- неупереджено, науково, логічно аналізувати та оцінювати явища суспільного життя і виявляти роль особистості в історичному розвитку.

Питання самоконтролю.

1. Що ми розуміємо під поняттям «особа»?

2. Які можливі шляхи реалізації особистості?

3. Хто є творцем історії?

4. Яку роль відіграють видатні особистості в історії?

Форми контролю.

- Поточний контроль. Перевірка конспектів. Усна співбесіда.

- Підсумковий контроль. Усна співбесіда на семінарському занятті. Підготовка і обговорення мультимедійних презентацій та доповідей. Питання контролюється на екзамені з дисципліни "Основи фылософських знань".

Самореалізація особи. Роль особистості в історії.

Роль особистості в історії надзвичайно велика, зокрема видатної особистості. Вона може впливати на перебіг історичних подій, зумовити їх прискорення чи уповільнення. Видатні особистості, як правило, згуртовують навколо себе народ, запалюють його передо­вими ідеями, організують як суспільно-творчу силу.

В соціально-політичній сфері роль особистості виявляється найбільш зримо. Класова боротьба, міждержавні зіткнення, національні стосунки, революційні події формують потребу в організації мас під єдиними гаслами, прапорами, ідеями. Цю функцію бере на себе політична партія чи громадський рух, які із своїх рядів висувають талановитих організаторів, керівників. Завдя­ки власним якостям вони виділяються з маси, посідають місце, де отримують можливості визначати завдання, приймати рішення, активно діяти й вести за собою маси.

Роль особистості досить відчутна в матеріальній (економічній) сфері життєдіяльності. Матеріальні блага створює народ. Особистість же організовує цей процес, ідеологічно забезпечує його, згуртовує маси. Відсутність економічно видатної особистості позначилась на економіці нашої країни нинішніми кризовими явищами, хаосом перехідного періоду до ринкових відносин.

Не менш важливу роль відіграє особистість у сфері культури - духовного життя суспільства. Особливо відчутна роль видатної особистості. Обдарованість та талант - досить рідкісний дар. Він не вміщується в межах загальноприйнятого, а відкриває нові горизон­ти, часто суперечить традиціям, започатковує нові форми та способи духовно-культурного творення. Разом з тим талант і його рідна сестра — геніальність зростають на плодовитому грунті' народної творчості, беруть свої витоки з глибин народної культури. Вони уособлюють народність, органічно поєднуються з нею, відтворюють її в індивідуальній творчості, розвивають, продовжу­ють, захищають від суперечливих зовнішніх впливів. Яскравим прикладом цьому є творчість поета, художника, філософа та громадсько-політичного діяча України ТГ.Шевченка. Його твори - глибоко народні, їх витоки - в народних думах та прагненнях, почуттях та стражданнях. Т.Шевченко відродив національну самосвідомість українського народу, зберіг і дав життєвий подих пригніченій царатом національній мові. За висловом О.Вишні, Т.Шевченко врятував націю. Багато його творів вважаються наро­дними. «Кобзар» Т.Шевченка є в домі майже кожного українця.

Роль особи в історії надзвичайно велика, проте у визначенні її значення потрібно бути обережним, бо перебільшення її призводи­ли до викривленого розуміння історичного процесу в теорії й до значних деформацій життя на практиці. Наслідки культу особи Й.Сталіна, який було сформовано на абсолютизації ролі особис­тості в історії, людству вже відомі. Загроза культу - ахіллесова п'ята видатної особистості. Культ вбиває особистість. Велич особистості лає народ, який піднімає її до рівня вождя і йде за нею через терни по крутих сходинках суспільного прогресу.

Всі соціальне значущі дії в суспільстві здійснювались народом під проводом видатних особистостей. Тому соціальна філософія відмежовується від дилеми «народ чи особистість? », не поділяє тези про «вирішальну роль народних мас в історії», а розглядає питання в іншій площині: і народ, і особистість (рядова, історична, видатна) є справжніми творцями історії, її суб'єктом, єдиною й неподільною рушійною силою суспільно-історичного прогресу. Народ складається з особистостей. Особистості виходять з народу повертаються в народ. То ж чи є потреба підкреслювати його визначальну роль над особистістю? Єдність народу — необхідна умова історичної величі особистості, його розкол на протилежні групи (класи, верстви), що борються між собою, зебезпечує їй лише тимчасове визнання. Вождь-переможець одної частини народу не може стати одвічним символом видатної особистості нації.

Визнання досягається лише тоді, коли особистість стає виразни­ком інтересів більш широкого масштабу - нації в цілому, народу, людства. Гарантом безсмертя видатної особистості є загально­людські пріоритети соціальної справедливості, добра, милосердя, гуманізму. В їх ствердженні, захисті, втіленні в життя особистість здобуває загальне визнання, входить в історію, опоетизовується народною пам'яттю й живе доти, доки існує народ.