- •Пояснювальна записка
- •Тема 1. Вступ. Філософія як специфічний тип знання.
- •Філософія в системі культурі
- •Тема 3 філософія європейського середньовіччя та епохи відродження
- •Гуманістичний характер епохи відродження
- •Тема 4. Філософія нового часу (XVII – XVIII ст.).
- •1 Питання:
- •2 Питання:
- •3 Питання:
- •Новий філософський ідеал у філософії просвітництва.
- •Особливості та досягнення німецької класичної філософії
- •Тема 5 філософія у хіх - хх ст
- •Проблема знання та мови у філософії
- •Тема 6 філософська думка в україні
- •«Культурне відродження» 20-х та філософське відродження 60-х рр.. Ххст
- •Шістдесятники України
- •Початок 60-х рр..
- •Кінець «відлиги»
- •Тема 7 проблема буття у філософії
- •Людська діяльність, як особливий спосіб саморуху об’єктивної і суб’єктивної реальності.
- •Тема 8 духовний вимір людського
- •Суспільна свідомість і її форми
- •Тема 9 основи філософського вчення про розвиток
- •Антиподи діалектики: софістика, метафізика.
- •Тема 10 основний зміст пізнавальної діяльності
- •Методологія. Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності.
- •Методологія наукового пізнання
- •Тема 11 філософський аналіз суспільства
- •Роль і місце насильства в історії
- •Тема 12 філософська концепція людини
- •1. Самореалізація особи.
- •2. Роль особистості в історії.
- •Самореалізація особи. Роль особистості в історії.
- •Тема 13 цінності в житті людини і суспільства
- •1. Глобальні проблеми людства
- •2. Стратегія людства в планетарному масштабі
- •Глобальні проблеми людства. Стратегія людства в планетарному масштабі.
- •Рецензія на комплекс самостійного вивчення з дисципліни «Основи філософських знань»
Шістдесятники України
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Микола Холодний, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, спові-дували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаман-ні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали грома-дянського суспільства та служіння народові.
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на неоконформіст-ську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націо-налізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидент-ства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.
Початок 60-х рр..
Першими речниками шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й національного поневолення України, Василь Симоненко. Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновський, Микола Холодний, Г. Кириченко, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Іван Сокульський Б. Мамайсур та інші. На початку близько до шістдесятників стояв Віталій Коротич. До шістдесятників відносять також поета Івана Коваленка, хоча за віком він був старшим за більшість із них.
У прозі найвизначнішими шістдесятниками були Валерій Шевчук, Григір Тютюнник, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Я. Ступак; у критиці — Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Бойчак; у публіцистиці — Степан Кожум'яка. До найвизначніших шістдесятників слід додати таких як майстер політичного памфлету Валентин Мороз ("Репортаж із заповідника імені Берія", "Бумеранг", "Бастіон українського опору", "Серед снігів", "Дедал і Тантал", "Лист до Євдокії Лось", класична гумореска, оплачена п"ятнадцятьма роками каторги, "Я бачив Магомета"). Михайла Осадчого (його табірна повість "Більмо" вийшла 5-ма мовами), Василя Рубана ("По той бік добра").
З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літера-турі. Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпо-тентцію («Ода чесному боягузові» Івана Драча). Коли поети лідери шістдесят-ництва після перших арештів у 1965р. відійшли у тінь, у "внутрішню еміра-цію", М.Холодний не припиняв до свого арешту у 1972р.("Крик з могили", 1961р., "Сьогодні у церкві коні ночують і воду п"ють.",1961р., "Дядько має заводи й фабрики...",1963р., "Собаки в місті мають паспорти...",1964р., "Вми-рають поети",1965р., "Монолог Франка",1966р., "Товаришам із тюрми",1966р., "Перед автопортретом Параджанова",1968р., "П"ять бажань патріота або інтер-націоналізм навиворіт",1970р.) Зі свого боку, дехто зі старших письменників (Павло Тичина, Платон Воронько, М. Шеремет, М. Чабанівський) вороже поставився до експерименту й новаторства шістдесятників. Для поезії шістдесятників характеристичне було оновлення заштампованої соцреалістичною догматикою поетики, інтелектуалізм, замилування в ускладненій метафорі й синтаксі, урізноманітнення ритміки тощо; у прозі — звільнене від соцреалістичного фальшу реалістичне зображення дійсності, часто з дотепним гумором (оповідання Григорія Тютюнника), а то й у гостро сатиричному плані («Катастрофа», «Маслини» Володимира Дрозда), витончені мотивації поведінки героїв, зацікавлення історичною тематикою (Валерій Шевчук).
