1. Наукові основи бухгалтерського обліку розрахунків з оплати праці і соціального страхування

Праця працюючих є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеному матеріальному та духовному базі висловлюється у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці.

Урахування праці та заробітної плати займає одне з центральних місць в системі обліку на підприємстві. Заробітна плата є основним джереом доходів робітників фірм, підприємств.

На думку Н.В. Чабанової, кожен громадянин має право на працю, яке реалiзує укладенням трудового договору на одному чи кiлькох пiдприємствах, в установах або органiзацiях, якщо iншого не передбачено законодавством, колективним договором або згодою сторiн.

Облiк працi та заробiтної плати є одним iз найважливiших у всiй системi облiку на пiдприємствi. Найголовнiшi його завдання:

— у встановленi строки здiйснювати розрахунки з персо­налом пiдприємства з оплати працi (нарахування зарплати та iнших виплат, сум утримання i видачi на руки);

— своєчасно i правильно вiдносити на собiвартiсть продукцiї (робiт, послуг) суми нарахованої заробiтної плати та вiдрахувань органам соцiального страхування, Пенсiйному фонду;

— збирати i групувати показники з працi та заробiтної плати для складання необхiдної звiтностi, а також для розрахункiв з органами соцiального страхування, соцiального страхування на випадок безробiття, Пенсiйним фондом,[43. с. 424].

Органiзацiя оплати працi на пiдприємствах визначається дiючими формами оплати працi (погодинної та вiдрядної), а також законодавством про працю.

Завдання бухгалтера пiдприємства полягає в тому, щоб:

а) своєчасно затребувати всi необхiднi документи для на­рахування заробiтної плати;

б) правильно виконати розрахунки;

в) включити нараховану суму до складу валових витрат пiдприємства;

г) своєчасно здiйснити виплату.

Бухгалтер при цьому є виконавцем, а всi органiзацiйнi пи­тания застосування форм оплати працi, рацiонального використання робочого часу вирiшує керiвництво пiдприємства та його служби.

С. В. Матвієць стверджує, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до чинного законодавства заробітна плата виплачується працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, [29. с. 23-24].

На думку М. Ф.Огійчука, заробiтна плата — винагорода за виконану роботу вiдповiдно до встановлених норм працi (норми часу, виробiтку, обслуговування, посадовi обов'язки). Бона встановлюється у виглядi тарифних ставок (окладiв) i вiдрядних розцiнок для робiтникiв та посадових окладiв для службовцiв, [35. с. 467].

За тлумаченням Г. В. Нашкерської розмiр заробiтної плати вiдповiдальних працiвникiв державних та комунальних пiдприємств передбачається в укладеному контрактi, [33. с. 320].

Розмiр оплати працi працiвникiв недержавних пiдприємств визначається власником. Порядок її нарахування та виплати на пiдприємствах всiх форм власностi передба­чається колективним договором. Заробiток працiвникiв залежить вiд складностi та умов виконання роботи, якостi її виконання працiвником, результатiв господарської дiяльностi пiдприємствата обраних власниками принципiв матерiального заохочення. Державою регламентується мiнiмальний рiвень заробiтної плати працiвникiв пiдприємств усiх форм власностi, [33. с. 320].

Л. Мильянкова зазначає, що аналіз практики формування основної заробітної плати у сферах виробничої діяльності показує, що в останніх, використовуючи надані їм права, установлюють відповідні тарифи на оплату праці виходячи в основному зі своїх економічних можливостей, що призводить до розташування розмірів заробітної плати й порушення таких принципів, як рівна оплата праці за рівну працю та справедливість в оплаті праці. Державний тариф – мінімум оплати праці – використовують на підприємствах як орієнтир. Таке становище є одним з чинників необхідності та актуальності розроблення і впровадження єдиної тарифної сітки з оплати праці з диференціацією міжгалузевої, між професійної та міжпосадової системи ставок основної тарифної заробітної плати на Єдиному методологічному підході, в основу якого покладено насамперед складність праці. Інші складові оплати праці – умови, напруженість, значущість видів праці для підприємства – формуються на інших засадах, [31. с. 12-13].

На думку Г. В. Нашкерської основою органiзацiї оплати працi в Українi є тарифна система, яка включає:

- тарифнi сiтки;

- тарифнi ставки;

- схеми посадових окладiв;

- тарифно-квалiфiкацiйнi характеристики (довiдники).

Тарифна сiтка - схема тарифнихрозрядiв працiвникiв, яка будується, виходячи зi складностi робiт та необхiдного рiвня квалiфiкацiї працiвникiв.

Тарифна ставка визначає розмiр заробiтної плати робiтника певного розряду за одиницею часу (1 година, 1 день, 1 мiсяць).

Схеми посадових окяадiв визначають посади, якi можуть займати працiвники, та суми оплати за цими посадами (посадовi оклади).

На осиовi схем посадових окладiв складають штатний розпис пiдприємства, у якому передбачають перелiк посад працiвникiв та їх окладiв на певний перiод (рiк).

Штатний розпис та змiни до нього затверджуються нака­зом керiвника пiдприємства.

Тарифно-квапiфiкацiйнi характеристики мiстять перелiки основних робiт галузi, виходячи з квалiфiкацiї (розрядiв) робiтникiв. Використання тарифної системи дозволяє здiйснювати диференцiацiю заробiтної плати залежно вiд складностi виконуваних робiт, квалiфiкацiї працiвникiв.

Розмiр заробiтної плати також залежить вiд розмiру отримуваних пiдприємством доходiв, його фiнансового стану та вiд ряду iнших показників, [33. с. 321].

Н. Ільєнко наголошує, що заходи щодо підвищення частини витрат на оплату праці, яких потрібно вживати на різних рівнях управління, матимуть певні специфічні особливості. Так, багато заходів, які мають здійснюватись на державному рівні, потребують прийняття рішень владних структур щодо змін у методичних підходах до формування собівартості реалізації продукції та операційних витрат у чинних стандартах бухгалтерського обліку та у формах статистичної звітності. Тобто такі заходи потребують певних кардинальних рішень на державному рівні та узгодження з відповідними міністерствами і прийняття за ними відповідних кардинальних рішень, [27, с. 12].

На думку В.М. Лича, кожне підприємство повинно визначити з урахуванням специфічних особливостей комплекс заходів щодо зниження загального обсягу витрат та підвищення в них частини витрат на оплату праці. При цьому доцільно враховувати особливості виробничо-технологічного процесу, фондоозброєності, специфіки забезпечення сировиною, матеріалами, паливно-енергетичними ресурсами, збуту готової продукції, робіт та послуг.

Здійснення заходів з підвищення питомої ваги витрат на оплату праці в собівартості продукції не потребує змін у чинних законодавчо-правових та нормативно-методичних документах, а має застосовуватись на пошуку і практичному залученні внутрішніх резервів зростання частини витрат на оплату праці в загальній сумі витрат та на зниженні загального обсягу витрат, [28, с. 52-53].

А. В. Носиков стверджує, що у фінансово-економічній літературі нерідко порівнюється питома вага витрат на оплату праці у загальних витратах вітчизняної економіки та економіки зарубіжних країн. З цього приводу варто зазначити, що існують істотні розбіжності в структурі операційних витрат та витрат на оплату праці в нашій країні та в зарубіжних країнах, що впливає й на питому вагу витрат на оплату праці в загальних витратах, [34.с. 61-63].

Існують 2 форми оплати праці - погодинна і відрядна. При погодинній заробіток залежить від кількості відпрацьованого часу і тарифної ставки (зарплата за одиницю часу); при відрядній - від кількості виробленої продукції і розцінок .

За працями М. Ф.Огійчука застосовують 2 системи погодинної форми оплати праці — проста погодинна і погодинно-преміальна, при якій робітники крім основного заробітку отримують ще й премії.

Відрядна форма оплати праці має такі системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна і акордна, [35.с. 465]. За О. В. Лишиленком техніка підрахунку заробітної плати складається з трьох етапів: нарахування, утримання із заробітної плати та визначення зарплати до видачі на руки. При погодинній заробітній платі сума нарахованої зарплати визначається як добуток відпрацьованих нормо-годин на тарифну ставку. При відрядній сума нарахованої зарплати визначається множенням встановленої розцінки за одиницю виробітку на кількість виробів (якщо це пряма відрядна), визначається норма виробітку (якщо це відрядно-преміальна), [32. с.260].

На думку Н. В. Чебанова утримання із заробітної плати відображається у правій частині розрахункової відомості. До них відноситься прибутковий податок, який обчислюється виходячи з ставок прибуткового податку з доходів громадян; суми по виконавчих листах, по виконавчих написах нотаріальних контор; суми з осіб, що відбувають виправні роботи; профспілкові внески; одержаний аванс за звітний місяць; своєчасно не повернуті підзвітні суми; грошові нарахування, штрафи та інші відрахування відповідно до чинного законодавства України; відрахування до Пенсійного фонду.

Різниця між нарахованою сумою заробітної плати і утриманнями складає суму до видачі на руки для кожного робітника. Видача зарплати проводиться по платіжних відомостях у встановлені на підприємстві дні місяця на протязі 3-х днів, рахуючи отримання грошей в банку. По закінченню цього строку касир перевіряє, підсумовує видану зарплату, а проти тих, що не отримали її проставляє штамп «депоновано». На депоновані суми касир складає реєстр невиданої зарплати, які здаються в банк на розрахунковий рахунок, [40.с.441].

Отже, оплата праці – це заробіток, розрахований, як правило, в грошовому виражені, який за трудовими договорами власник чи уповноважений ним орган виплачує за виконану роботу чи надані послуги.

Праця працюючих є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту.

Основою ефективної діяльності будь-якого суб'єкта господарювання виступає чітко налагоджена система урахування і контролю. Незалежно від форми власності фірмі необхідний бухгалтерський облік як основа, що підтверджує юридичну і фінансову обґрунтованість дій фірми, її взаємодії з органами державного керування і правопорядку і дотримання встановлених норм і правил.