8. Збудник трихомонозу

Тріхомоноз (трихомоніаз) - венеричне захворювання, що виявляється комплексним запальним ураженням різних ділянок сечостатевої системи. Збудник - Trichomonas vaginalis, вперше його виділив А. Донні (1837). Трихомонади виділяють з піхви і сечівника жінок, сечівника і передміхурової залози чоловіків (людина-єдиний природний господар). p align="justify"> В організмі людини також мешкають трихомонади-комменсали. У порожнині рота - Т. tenax (Т. elongata), що виділяється з зубних каменів і каріозних дефектів зубів; в товстому кишечнику - Т. hominis, що виділяється при диспептичних розладах. Трихомоноз поширений повсюдно. До 25% жінок, провідних активне статеве життя, інфіковані трихомонада-ми. Ризик зараження корелює з частотою статевих контактів. Част...ота трихомонозу у чоловіків і жінок однакова. p align="justify"> Морфологія і культуральні властивості. Збудник має грушоподібної тіло 14-30 мкм завдовжки, витягнуте ядро, зміщене у передній кінець, і вакуолізірованную цитоплазму . На передньому кінці розташовані чотири джгутика і ундулірующая мембрана, яка доходила тільки до середини тіла. Крізь все тіло проходить осьова нитка - аксостіль, виступає на задньому кінці у вигляді шипика. Т. vaginalis можна культивувати на живильних середовищах, на клітинних культуpax та курячих ембріонах. Найбільш придатна середовище для культивування - печінкова cpeда з цистеїном, пептоном і мальтозою. Трихомонади воліють анаеробні умови, рН 5,5-6,0, температуру культивування 35-37 o С.

Патогенез і клінічні прояви. Потрапивши на слизову оболонку сечостатевих шляхів, Т. vaginalis викликає запальну реакцію. Клінічно характерні свербіж, печіння, дизуричні розлади, болі при статевих актах. Виразність симптомів варіює протягом тижнів і місяців. Приблизно в 75% випадків В«свіжогоВ» трихомонозу спостерігають серозно-гнійні виділення. У жінок Т. vaginal викликає гострий або підгострий вагініт. У чоловіків звичайні поразки сечівника і передміхурової залози, іноді епідидиміт. Хронизация процесу майже в 100% випадків призводить до розвитку хронічного простатиту.

Мікробіологічна діагностика. Найбільш поширений метод-мікроскопія нативних або забарвлених метиленовим синім або за Романовським-Гімзою мазків з сечовипускального каналу, піхви і соку передміхурової залози. Певні труднощі становить ідентифікація нерухомих паразитів, що знаходяться всередині епітеліальних клітин. Один з основних ознак внутрішньоклітинних форм-ромбовидное ядро ​​(В«кісточка сливиВ»). Негативні результат мікроскопії не слід розглядати як остаточні, обстеження необхідно повторити через 2-3 тижнів. Для оптимізації діагностики бажано провести посів виділень або секрету передміхурової залози на поживні середовища.

Лікування. Препарат вибору - метронідазол. Препарат призначають всередину, внутрішньовенно або внутрівагінально. Ефективність хіміотерапії досягає 95%. Основна умова ефективного лікування - одночасне лікування обох партнерів.

9. Збудник лямбліозу

патогенний найпростіший токсоплазмоз трихомоноз

Лямбліоз (гіардіоз) - паразитарна інвазія, що протікає у вигляді латентного паразитоносійства і маніфестних форм, переважно у вигляді порушень функцій кишечника. Збудник-Giardia lamblia (Lamblia intestinalis); його вперше відкрив Д.Ф. Лямбль (1859) Лямблії поширені повсюдно, особливо в регіонах з низькою санітарною культурою і областях, де дотримання правил гігієни утруднено. Резервуар і джерело інфекції - людина, мавпи і свині; основний механізм зараження - фекально-оральний (через забруднені руки, іграшки, їжу і воду). Інвазовані лямбліями особи виділяють з випорожненнями до 18 млрд цист на добу. p align="justify"> Морфологія. Трофозоїти лямблій мають грушоподібної форми; довжина 9-21 мкм, ширина 5-15 мкм, товщина 2-4 мкм. Мікроорганізми мають два ядра, що додають паразитові (у поєднанні з Парабазальні тілом) вид В«особи з гримасують ротомВ», особливо добре видним на забарвлених препаратах. Мікроорганізми пересуваються за допомогою чотирьох пар джгутиків, розташованих зверху, знизу, ззаду і на бічних поверхнях. Рух характерне-гіардіі постійно перевертаються боком за рахунок обертового руху навколо осі тіла, іноді рух нагадує політ падаючого аркуша. У верхнепереднем відділі є прісасивательний диск, оточений фибриллами, для прикріплення до кишковому епітелію. Їжу гіардіі всмоктують всією поверхнею тіла, а розмножуються поздовжнім поділом. При попаданні в товстий кишечник відбувається їх дегідратація, в результаті чого вони трансформуються в нерухомі, овальні цисти довжиною 10-14 мкм. Оболонка гіардіі товста, часто як би отслоена від самої цисти. Ця ознака допомагає відрізняти їх від цист інших найпростіших. Зрілі цисти містять чотири ядра, прісасивательний диск, чотири парабазальних тіла, особливо добре видимих ​​при забарвленні розчином Люголя.

Життєвий цикл. Трофозоїти живуть у верхніх відділах тонкої кишки, де за допомогою прісасивательнимі диска прикріплюються до епітелію кишкових ворсинок. У жовчних протоках вони швидко гинуть під дією жовчі. Часте їх виявлення при дуоденальному зондуванні пов'язано з попаданням гіардій з дванадцятипалої кишки. Вегетативні форми з випорожненнями н...е виділяється, але при діареї їх можна виявити в свіжих калових масах. Потрапляючи в несприятливі умови нижніх відділів кишечника, вони утворюють цисти, які виділяються з випорожненнями.

Патогенез уражень. Вірогідність розвитку патологічних проявів залежить від вірулентності збудника, інфекційної дози, утворення соляної кислоти в шлунку та імунного статусу індивідуума. Попадання близько десяти цист в організм викликає захворювання. В організмі людини лямблії розмножуються у величезних кількостях (понад 1 млн паразитів на 1 см 2 слизової оболонки), порушуючи пристінкові травлення і рухову активність тонкої кишки. Проходить погіршення всмоктування жирів, вуглеводів, вітамінів С і В, 2 . Механізми участі паразита в порушеннях всмоктування до кінця не вивчені; можливо, що скупчення великих кількостей гіардій на епітелію ШКТ призводить до руйнування кишкових мікроворсинок.

Клінічні прояви. Для лямбліозу характерний синдром мальабсорбції (порушення всмоктування), що виявляється діареєю, метеоризмом, болями в животі (іноді в правому підребер'ї), втомою, набряками, апатією, зниженням маси тіла, зниженим апетитом, блідістю, схильністю до кровотеч, парестезіями і м'язовими посмикуваннями.

Мікробіологічна діагностика. Мікробіологічна діагностика заснована на виявленні цист, а при діареї - і трофозоітов у випорожненнях. Мікроскопують нативні препарати або препарати, забарвлені розчином Люголя. При хронічному гіардіозе необхідно проводити щотижневі контрольні обстеження. Гіардій можна культивувати на штучних середовищах або виявляти їх Аг (РІФ), але на практиці ці методи не застосовують, оскільки існують більш прості способи діагностики.

Лікування. Препарати вибору - метронідазол і фуразолідон. Ефективність метронідазолу становить 70-95%. Ефективність фуразолидона нижча, але його можна призначати у вигляді рідкої суспензії дітям.