53. Определите роль греко - католического духовенства в общественной жизни украинского западноукраинских земель в XIX в .

Адаптация греко - католической церкви

Проблема адаптации является чрезвычайно важным для тех социальных и этнических групп , которые не имеют собственного государства , а в данном случае - и церквей, не получают помощи со стороны государств , на территории которых они расположены . Исторически закарпатские русины ( закарпатцы ) были народом без собственного государства , а их Греко - Католическая церковь в южных районах Карпат вынуждена функционировать в условиях политических систем , в течение трех с половиной веков формально поддерживались Римско - Католической церковью в Венгерском королевстве и Словакии , протестантской церковью в Семигради или коммунистически атеистическим режимом в Советском Союзе и социалистической Чехословакии . Греко - Католическая церковь i ее вipнi вынуждены были приспосабливаться к реально существующей политической системы .

Самый термин " адаптация " указывает на то , что icнyе норма , от которой лицо пытается освободиться для того , чтобы приспособиться к иной нормы , соответствующей той политической и социальной среде , в которой он живет .

Создание украинского национального движения , а затем украинской нации в Галичине в ХIХ - первых десятилетиях ХХ в . было во многом заслугой деятельности представителей Церкви ( хотя среди греко - католического духовенства существовали и имели значительное влияние , особенно во второй трети XIX в . , также сторонники альтернативных украинской национальной идеи , в частности , москвофилы ) . К 60 гг XIX в . представители духовенства были безальтернативными проводниками украинского национального движения в Галичине, 90 гг XIX в . - Незаменимыми популяризаторами украинской национальной идеи среди крестьянства .

Только в конце XIX в . Украинская светская интеллигенция количественно и качественно стала способной в значительной степени самостоятельно , без поддержки Церкви , развивать украинское национальное движение на всех уровнях общественной жизни галицких украинского . В первой трети ХХ века и 20-30 гг частности , вклад Церкви в развитие национальной жизни галицких украинского в области культуры , образования не уступал другим украинским общественным организациям .

ГКЦ поддержала национально - освободительную борьбу украинского народа. Во времени украинский - польской войны 1918-19 гг греко - католическое духовенство благословляет воинов Украинской галицкой армии на вооруженную защиту своей Родины.

Церковь , по мере своего активного участия в украинском нациотворческое процессе , фактически сама была крайне важной составляющей украинского национального движения.

54Кирилло - Мефодиевского общества - украинская тайная политическая организация , Возникшая в Киеве в конце 1845 и опиралась на традиции украинского освободительного и автономистского движения

Была одним из проявлений подъема национального движения на украинских землях и активизации общеславянского движения под влиянием освободительных идей периода назревания общеевропейской революционного кризиса - « весны народов » .

Членами общества , Которые называл себя братчиками , стали воспитанники и сотрудники Киевского и Харьковского университетов . Ведущую роль среди них играли Костомаров , Т. Шевченко , Г.Андрузький , Белозерский , Н. Гулак , П. Кулиш

Программные положения братства были изложены в « Книге бытия украинского народа» и « Уставе Славянского братства св . Кирилла и Мефодия » , основным автором которых был Николай Костомаров , и в « Записке » , написанной Василием Белозерским . В основу документов легли идеи украинского национального возрождения и украинского панславизма , романтика общеславянского единства , автономизму и народовластия .

Кирилло- Мефодиевского братство ставило своей главной задачей построение будущего общества на принципах христианской морали , путем осуществления ряда реформ , создание демократической конфедерации славянских народов , возглавляемой Украины , на принципах равенства и суверенности , уничтожение царизма и отмены крепостного права и состояний , установление демократических прав и свобод для граждан ; уравнивание в правах всех славянских народов в их национального языка , культуры и образования.

Реальная деятельность членов общества сводилась к встречам на квартирах М. Гулака или Костомарова , где велись научные диспуты , обсуждались программные документы , а также к частным бесед с молодежью , интеллигентами , мелким чиновничеством . Однако , члены братства также вели и активную общественно -политическую деятельность : они распространяли идеи братства через распространение его программных документов , прокламаций , произведений Тараса Шевченко ; занимались научной работой и выступали с лекциями в учебных заведениях Киева , в которых проповедовали свои взгляды ; заботились о развитии народного образования , собирали средства на открытие народных школ , написание и издание новых книг .

По мнению историка Симоненко Р.Г. , историческое значение Кирилло - Мефодиевского братства заключается в том , что оно было первой попыткой украинской интеллигенции прибегнуть к политической борьбе . Братство впервые разработало широкую политическую программу национально - освободительного движения , которая стала ориентиром для его преемников. Принципиально важным было и то , что Кирилл - Мефодиевского братство стало самостоятельным и самобытным политическим формированием, организационно не подчинялось , а идеологически не повторяли политических установок одной из общероссийских общественных течений . Это положительно повлияло на национальное сознание .

Украинский историк Орест Субтельный отметил , что Кирилло-Мефодиевского общества не только явило собой первую , хотя и неудачную , попытку интеллигенции перейти от культурнического к политическому этапу национального развития , но и привлекло внимание царского правительства. к потенциальной опасности растущего национального сознания украинского , ликвидация общества дала сигнал к наступлению антиукраинской политики и ознаменовала начало долгой непрерывной борьбы украинской интеллигенции с российским царизмом

55.Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст., що була провісником майбутніх реформ та модернізації, водночас сприяла пожвавленню національного руху . Повернувшись наприкінці 50-х рр. із заслання, провідники Кирило-Мефодіївського товариства оселилися на постійне мешкання в столиці Російської імперії — Санкт-Петербурзі. У 1859 р. створили у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа», навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух.

Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Так розпочався рух, який став одним із основних духовних та ідеологічних витоків відродження нашої держави. «Громади» другої половини XIX століття об'єднували кращих представників національної інтелігенції, громадських діячів, вчених, освітян, літераторів, студентської молоді тощо.

У 1878—1882 pp. M. Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху. В основі запропонованої ним альтернативи були:

•демократизм (парламентська влада, надання громадянам демократичних прав і свобод);

•федералізм

•європеїзм

•культурництво

•еволюційність

Отже, представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині XIX ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерно, що лейтмотивом програмних документів загальноросійських рухів була, як правило, боротьба за соціальне визволення. На противагу цьому український рух основний акцент робив, головним чином, на національне визволення.

Попри те що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні нечисленність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв´язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів.

56. Політика радянської урбанізації склалася ще у 1930-ті роки й базувалася на концепції соціалістичного розселення населення й створення нових підприємств з прилеглими містами –«соцміст», які повинні були забезпечити підприємства робочою силою, формування нової людини, стати «бастіонами» держави пролетарської диктатури у сільських районах, щоб забезпечити свою соціальну базу для здійснення форсованої індустріалізації та створення потужного ВПК.

Форсована індустріалізація, суцільна колективізація, голодомор 1932-1933 рр. та масові репресії посилили урбанізаційні процеси, які, як і міграційні, мали керований характер. В Україні будувалися нові міста, реконструювалися старі, зростала чисельність міського населення, в першу чергу за рахунок керованих міграцій сільського населення, що призводило до зростання робочого класу.

Найбільш чітко риси суспільної урбанізації виділені Ю.Я.Пивоваровим, а саме:

1) концентрація, інтенсифікація, диференціація і різноманітність міських видів діяльності, а в останній час і сільського господарства в приміських зонах великих центрів ряду країн;

2) поширення і поза центрами урбанізаційних ареалів міського способу життя з особливою структурою спілкування, культурою, системою ціннісних орієнтацій;

3) розвиток великих міських агломерацій, урбанізованих районів, зон внаслідок посилення взаємозв'язків у системах розселення;

4) ускладнення форм і систем урбанізованого розселення, перехід від лінійних - до вузлових, смугових і т.д.;

5) збільшення радіусів розселення в межах агломерацій і урбанізованих районів, пов'язаного з місцями прикладання праці, відпочинку та ін., які викликають територіальний ріст міських систем; відповідно відбувається збільшення площ високо-урбанізованих територій за рахунок розширення і появи нових вогнищ урбанізації.

57. Причини проведення реформ

Скасувавши кріпосне право, російський царизм відкрив шлях буржуазним перетворенням в імперії. Тому після селянської реформи 1861 р. царському уряду довелося провести реформи. їхнім завданням було пристосування старого самодержавно-поліцейського ладу до вимог капіталістичного розвитку. Протягом 60-70-х років XIX ст. було проведено земську, міську, судову, військову, фінансову, шкільну й цензурну реформи,

Реформи адміністративно-політичного управління. Земська реформа 1864 р.

Відповідно до земської реформи по всій імперії створювалися земства — виборні органи місцевого самоврядування, які діяли під контролем урядової адміністрації. Земські установи були запроваджені в шести губерніях України, за винятком правобережних. Земства будували й утримували дрібні та всі повітові лікарні, де населення отримувало безплатну, за окремими винятками, медичну допомогу. На них було покладено й турботу про освіту сільського населення. Спочатку це були початкові школи, а з часом — середні та професійні, насамперед сільськогосподарські. Вони вирощували нові сільськогосподарські культури, давали напрокат новітні машини й знаряддя, допомагали вирощували племінну худобу, продавати продукти рільництва, сприяли розвитку кустарних промислів, займалися меліорацією, лісівництвом, будівництвом шляхів, організацією поштового зв'язку

Зміцнівши, земства стали поступово перетворюватися на засіб демократизації суспільства.

Реформа міського самоврядування

У 1870 р. була проведена реформа міського самоврядування. Відповідно до нового закону міські думи теж перетворювалися на органи міського самоврядування. Членів міських дум обирали всі платники податків. Щоправда, виборча система передбачала такий високий майновий ценз, який забезпечував перевагу в думах гласним від середньої та великої буржуазії. І все-таки нові думи стали помітним кроком демократизації міського життя. Адже старі міські думи, які діяли з часів Катерини II, забезпечували право міського самоврядування лише для дворянства. Міська дума обирала на своїх зборах міського голову та міську управу, яка й була постійним виконавчим органом міського управління. Як і земства, міські думи вирішували міські господарські справи й повністю підпорядковувалися губернаторам та міністру внутрішніх справ. Вони дбали про міський благоустрій, промисли, торгівлю, комунальне господарство, школи, лікарні, транспорт.

Військова реформа

У ході військової реформи 1874 р. було ліквідовано рекрутські набори. Натомість запроваджено загальну військову повинність для всіх чоловіків, які досягли 20 років. Строк служби встановлювався відповідними термінами: 6 років для сухопутних військ і 7 років для флоту.

Фінансова реформа

Усе управління грошовими прибутками й витратами з 1862 р. було зосереджене в міністерстві фінансів. Було також установлено гласність бюджету. Інформація про його прибутки й видатки стала регулярно публікуватися в пресі. Загалом реформи 60-70-х років XIX ст. засвідчили, що Російська імперія, а з нею й Україна стали на буржуазно-демократичний шлях розвитку.

Треба наголосити, що знатне походження, покровительство властей, хабарі давали можливість обходити закони. Губернатори і чиновництво постійно втручалися в роботу органів місцевого самоврядування. Та, незважаючи на це, реформи 60-70-х років мали надзвичайно велике значення для українського населення. Нові закони закріпили його громадянські права. Вони розширили можливості простого люду брати активну участь у підприємницькій і торговельній діяльностях, сприяли зміцненню економіки України.

Судова реформа 1864 р.

Реформа створювала для людини можливості захистити свою гідність, здоров'я та майно в суперечці з представником будь-якої верстви тогочасного суспільства. У судовій реформі найпослідовніше втілювалися в життя демократичні принципи буржуазного суспільства. Від часу її проведення суд став діяти за основними принципами права. Якщо раніше в Російській імперії він був становий, то тепер почав діяти безстановий суд, у якому судові справи всіх громадян розглядали ті самі судові установи. Суд перестав бути закритим. Тепер він ставав публічним, «гласним». Судовий процес відбувався гласно, і кожен громадянин, представник преси міг прийти до зали суду. у суді стали брати участь дві сторони: обвинувачення й захист. Суд проголошувався незалежним від утручання державної адміністрації.

58. Характерною особливістю реформ у Російській імперії було виділення двох головних форм землеволодіння: приватної та общинної. На відміну від Росії, де понад 95% селян перебувало в общині, в Україні общинні володіння були рідкістю. Понад 80% селян Правобережжя й близько 70% Лівобережжя вели одноосібне господарство. Внаслідок цього більшість українських селянських сімей отримувала індивідуальне право на землю й несла особисту відповідальність за сплату за неї боргу. Це сприяло зміцненню прив'язаності селянства до приватної власності, що й відрізняло українських селян від російських. Безумовно, реформа не могла не торкнутися селян удільних і державних селян.

Законом 1863 р. удільні переводилися до розряду селян-власників, отримавши право на викуп землі. До них були застосовані ті ж принципи влаштування, що й до кріпосних. Таких в Україні налічувалось понад 40% від усього селянства і поділялися вони щонайбільше на ЗО різних груп. Реформа 1861 р., і зокрема закон 1866 р. звільнили державних селян швидше й на більш вигідних умовах, ніж кріпаків. Разом із свободою в більшості українських губерній державні селяни одержали наділи майже вдвоє більші від середнього, а платежі визначалися для них порівняно менші. Розподіл наділів був нерівномірний. Наприклад, на Харківщині він коливався в межах від 0,5 до 5 десятин, у Херсонській губернії - від 2,2 до 24,3 десятини. Частина державних селян була обезземелена.

У цілому селяни були невдоволені реформою і способом її проведення. Обурення селянства викликало те, що основні масиви землі залишилися в руках поміщиків, а колишні кріпаки були змушені ще два роки після оголошення Маніфесту виконувати феодальні повинності й платити великий викуп за наділи.

59. Як ми пересвідчилися, індустріалізація, урбанізація і модернізація значно змінили традиційну класову структуру України. У 1970 р. із загальної кількості робочої сили в 16 млн близько двох третин класифікувалися як промислові робітники. За одне покоління робітники перетворилися з виразної меншості на переважаючу більшість робочої сили України. Пролетаріат не лише швидко зростав, а й ставав більш українським з точки зору його етнічного складу. Росіяни вже не становлять непропорційно велику частину рядових робітників.

На Україні також дуже зросла, особливо за останні десятиліття, кількість фахівців із вищою освітою. Між 1960 і 1970 рр. їхнє число подвоїлося з 700 тис. до 1,4 млн. Але тут росіяни зберегли свою велику присутність, складаючи в цій соціальній групі понад третину. Таким чином, у той час як освітній бум у Радянському Союзі підніс число спеціалістів вищої кваліфікації на Україні до рівня західноєвропейських країн і навіть перевищив його, для українців як нації він виявився не таким плідним, як можна було сподіватися. Українці, на яких припадало 74 % населення республіки, складали лише 60 % загального числа вузівських студентів.

Які ж причини недостатньої репрезентованості українців у вищій освіті та серед культурної й технічної інтелігенції? Деякі західні фахівці стверджують, що значна частина української молоді й надалі дістає початкову й середню освіту на селі, де школи часто гіршої якості, й тому порівняно з росіянами, що виростали в містах, опиняється у невигідному становищі в ході конкуренції за місця в інститутах та університетах. Додаткову перешкоду для багатьох українців створює також недосконале володіння російською мовою. Нарешті, через політику уряду, спрямовану на те, щоб залучати українських фахівців до роботи поза межами республіки ,українська інтелігенція тут чисельно менша, ніж могла б бути. Відповідно меншим є й число її дітей, які дістають вищу освіту. Тим часом діти української інтелігенції, котрі навчаються поза межами республіки, часто зазнають русифікації.

62.Процесс становления и консолидации украинской нации на этнической основе Значительно усилился и ускорился после ликвидации феодально - крепостнических отношений на всей территории Украины . Определяющую роль в этом процессе играла большая часть украинских земель , известная под названием Приднепровской Украине. Именно она , объективно сформирована на базе древних великих историко - географических регионов , составляла компактную целостность , без которой не могло существовать ни украинская народность , ни Украинское нация . С развитием капитализма все большее значение приобретали Украинская интеллигенция , которая в то время НЕ была однородной . Наибольшая часть национально сознательной украинской интеллигенции жили и работала вне крупных городов . Непосредственно и повседневно контактируя с широкими народными массами , она прилагало много усилий для распространения массовой украинского национального сознания , чем делала Существенный вклад в процесс становления украинской нации.

Миллионы крестьян , получив свободу после отмены барщины на западноукраинских землях и крепостничества на Приднепровской Украине , могла уже вполне распоряжаться своей собственной судьбой . Это , а также улучшение медицинского обслуживания сельского населения Земский врачами создавал условия для естественного прироста населения . По счет иммиграции в Украину : стихийное , вызванное потребностями в рабочей силе для растущих капиталистических предприятий , количество УКРАИНСКАЯ среди народонаселения на территории Украины уменьшилось на протяжении XIX в . с 90 % до 80 %

63.В конце 50 - х годов в Киеве оформилась украинская Община , членами которой были преимущественно студенты Киевского университета им. св . Владимира. В составе Общества были и бывшие кирилло - мефодиевцы и хлопоманы. Всего Киевская община насчитывала около трехсот участников . Постепенно сеть общин охватили другие города Украины : Чернигов , Полтаву , Харьков , Одессу . Громадовцы понимали , что невежество масс была значительным препятствием в становлении национального самосознания , поэтому их практическая деятельность сводилась преимущественно к культурно - образовательных мероприятий . В среде громадовской молодежи родилась идея создания воскресных школ , которую поддержала вся демократически настроенная украинская интеллигенция . Сеть воскресных школ призвана была противостоять Не только русификации , но и польского влияния на школьное на Правобережье УкраиниВосены 1859 года в Киеве была образована первая Воскресная школа в Украине. С 362- х воскресных школ , Которые работали в Российской империи более сотни приходилось на украинском губернии . По восемь месяцев 1861 в двадцати пяти городах разошлось двенадцать тысяч брошюр - " метеликивГромадивцы Так и не разработали четкой , выразительной политической программы. Одни призвали ограничиться Лишь культурнической работой и подчиниться царизма . Культурный подход опирался на романтический идеализм . Костомаров начал тенденцию к аполитичного просвещения

65У своих поисках западные украинский не были едины. Такие же проблемы возникли и перед другими подавленными славянскими народами - чехами , сербами , болгарами . Все они направили свои взоры к России . Так , на западноукраинских . землях усилилось течение сторонников Москвы - москвофилов , или, как их еще называли , русофилов . Течение особенно окрепла в конце 60 - х годов XIX в . после распространения на большинство духовенства , которое имело огромное влияние на общественную жизнь. Русофильство стало формой противопоставления ополячиванию, средством самоутверждения украинской духовности . Украинские русофилы принадлежали к той части представителей украинского движения , которая отчаялась в возможности собственными силами добиться политических или даже культурных целей. Они видели тщетность попыток поднять активность народа и , желая заручиться поддержкой России , отмечали тождества украинском и русских , близости их культуры . Однако незнание русского языка , игнорирования украинской приводило к распространению общения на польском языке , хотя для престижности русофилы печатались на малопонятной церковнославянском языке . Русофилы оказали значительное влияние на украинские издания, им принадлежала крупнейшая газета " Слово " , ряд украинских заведений. 1870 они основали политическую организацию - Русскую Раду , которую пытались превратить в единственного представителя всех украинском в Галиции . Для народников жгучим был вопрос языка и литературы , их знания характерно украинскую нацию от других . В отличие от русофилов , народники не искавшие поддержки вовне . Они организовали тайные кружки , выдавали журналы , разрабатывали украинский грамматику и словари , основали театр , культурно образовательную организацию " Русская беседа " . 1868 возникло общество " Просвита" , которое занималось изучением и образованием народа.

Знаменательное событие произошло 1873 во Львове. При поддержке состоятельных Елизаветы Скоропадской - Милорадович и Василия Симиренко здесь было создано Литературное общество им . Т.Г.Шевченко. Позже оно получило название научного общества и превратилось в неофициальную украинскую академию наук .

66. Наряду с забастовки , Которые к тому времени уже стали почти повседневным явлением , все чаще происходили крестьянские веча , политические митинги и демонстрации . В этот период в Галичине произошло 211 забастовок , почти столько же , как за 35 предыдущих лет. В акциях приняло участие более 40 тыс. . забастовщиков . Только в течение первой половины 1906 года в крае произошло 2323 митинги и 171 демонстрация , главный смысл которых заключался в ликвидации антинародной избирательное системы .

Под давлением массового революционного движения на всей территории Австро - Венгрии , в частности на западноукраинских землях , правительство вынуждено было предоставить большинству взрослых граждан (кроме женщин и военнослужащих ) право избира депутатов рейхстага . Однако новый Избирательный закон Так и не устранили дискриминации украинского на выборах. Как и ранее , в парламенте и местных сеймах руководили австрийские , венгерские , польские и румынские земельные магнаты , промышленники и чиновники. Поэтому трудовой народ Галичины , Буковины и Закарпатья НЕ прекратил своей борьбы за радикальную реформу избирательное системы .

68.Революция 1905-1907 pp . в России позволила Грушевского развернуть деятельность и на Приднепровской Украине. В Киеве было организован Украинское научное общество , перенесен некоторые издания из Галичины , налажена распространение трудов носилок . Однако Послереволюционная реакция заставила свернуть роботуГрушевським была задумана и начала осуществляться идея создания Многотомное фундаментальной работы , которая бы обобщила огромную эпоху в развитии украинской национальной истории. Уже само идея представит историю Украины от древнейших времен до современности НЕ как " Украинская Клочки в русской истории " , а как сплошной исторический процесс имел бессмертной значение . Грушевский издал перед революцией семь томов своего большого труда « История Украины - Руси " . Кроме того , он Опубликовал краткие исторические обзоры , Которые сыграли едва да не самую роль в подъеме украинской культуры и самосознания : " Очерк истории украинского народа " , выдержавший с 1904 по 1911 pp . три издания , и " Иллюстрированная история Украины ».

69. В противовес антинародной колонизаторской политике российского царизма в начале . XX в . развернулась массовая политическая борьба . В национально - освободительного движении возросла роль трудового населения . Продолжала культурную деятельность Украинская интеллигенция . Она пыталась легально , с разрешения царских властей развивать национальное образование и культуру , ее усилиями в 1903 г. торжественно открыли памятник И. Котляревскому в Полтаве. В том же году в Киеве почтилы композиторам . Лысенко по случаю 35 - летия его музыкальной деятельности . В 1904 г. отметили 35- летие литературной деятельности писателя Нечуя - Левицкого . В 1900 г. по инициативе группы харьковских активистов культурнического и студенческого движения: Д.Антоновича , П.Андриивського , М. Русова , Л . Мациевича , Б.Каминського и др. . была создана Революционная украинская партия (РУП ) . Фактически ее манифестом стала произнесенная Н.Михновским управления " Самостоятельная Украина" , где было отчетливо сформулирован идеалы украинской самостийности на радикалистская основе , для которых характерны бескомпромиссность , решительность , глубокое осознание трагической судьбе народа , лишенного своего исторического пути развития , государственных основ и стремление улучшить эту судьбу насущнымы политическими средствами .

70. При забастовочной борьбы во многих городах Украины. Возникали Советы рабочих депутатов - непартийные объединения граждан , Которые были своеобразным органами рабочей власти. Рады устанавливал 8 - часовой рабочий день , определяли цены на продукты в заводских магазинах , организовывалы охрану населения от преступников . Царская власть жестоко подавляла крестьянские выступления . Рабочие Украины в годы революции провели массовые забастовки , на которых выдвигалы Не только экономические требования , но и политические ( « Долой царя» ) . В Харькове рабочие начали строить баррикады . Утром 18 ноября солдаты трех рот Саперное бригады численностью до 800 человек во главе с поручиком Борисом Жадановского вышли на улицы , чтоб объединиться с другими частями. Путь им преградилы Правительственные войска. Во время боя с обеих сторон погибли более 250 человек . Беспорядки среди саперов было подавлено . Всего в выступлениях солдат и матросов на территории Украины принимавшим участие 15 тыс. . военных . Вообще влияние было плохой

71. 17 октября 1905 , царь обещал народам Российской империи провести выборы в Государственную думу и предоставить широкие политические права гражданам краини.Нова аграрная политика самодержавия началась указом , изданным 9 ноября 1906 Однако 3 июня 1907 года в результате державного переворота вторую Думу был распущена . Это событие ознаменовало собой поражение революции и наступление реакции . Революционные события нашли отклик и в Западной Украине. Столыпинская аграрная реформа и ее последствия в Украине. Аграрный вопрос был основным социальным вопросом первой русской революции.Столыпинская реформа имела Наибольшее значение для крестьян Украины , потому что отвечала старым Традиционным формам землевладения . Так , в 40 губерниях России на 1 января 1916 из общины вышло около 24 % хозяев , а в Южной Украине эти данные составляли 34,2 % владельцев. В Правобережной Украине в настоящее время из общины вышло 50,7 % хозяев , в Левобережной - 13,8 %.

73. 1 Государственная Дума работала в Петербурге 27 апреля - 8 июля 1906 Выборы в Думу левые партии бойкотировалы . Получили победу кадеты . В выборах принимавшим участие Украинская радикально - демократическая партия , Украинская народная партия. Среди 102 депутатов от 9 украинских губерний насчитывалось 24 помещики , 42 крестьянина , 26 представителей городской интеллигенции , 8 рабочих , 1 священник . По партийного признаку 38 депутатов были кадетами и сочувствующих этой партии , 28 - трудовиками . Трудовая партия составляла НЕ политическую партию , а парламентскую фракцию , которая объединяла в основном беспартийных крестьянских членов Думы . Община требовала предоставить Украине в ее этнографический границах политическую автономию , ввести украинский язык в школах , судебных и административных органах . Относительно главного вопроса революции - аграрного - в общине не было единого мнения . Кадетские депутаты отстаивалы передаче части помещичьих земель крестьянам за выкуп , а крестьянские поддерживала трудовиков - конфискацию помещичьих земель и национализации всей земли . Для освещения своей деятельности в Думе община основали печатный орган - журнал " Украинский вестник " , в котором сотрудничал М. Грушевский , И. Франко , М. Туган - Барановский

II Дума начала работу 20 февраля 1907 и работала до 3 июня 1907 Украинская община нового состава насчитывала в Думе 47 членов . Она издавал журнал на украинском языке " Родная дело " . Платформа общины состояла на основе программных установок УСДРП : автономия Украины , амнистия политзаключенным , свобода слова , печати , собраний , передвижений , союзов и вероисповеданий , украинизация школы , судопроизводства и церкви . Относительно аграрного вопроса новая Думская община Также не имела единой позиции .

74. Широкие планы Украины разрабатывались в Германии как со стороны военных , так и со стороны промышленников и политиков. Так, один из самых влиятельных немецких промышленников Август Тиссен заявлял : " Россия должна отдать нам прибалтийские провинции ... , часть Польши и Донецкий бассейн с Одессой , Крымом и Приазовье ... " В 1897 г. немецкий публицист Пауль Рорбах писал : " Кто владеет Киевом , тот имеет ключ от России " . Особенно привлекательной Украина с ее сырьевыми и продовольственными запасами стала для Германии на завершающем этапе войны , когда собственные ресурсы были исчерпаны .