4. Працездатне населення в працездатному віці академік с.Г. Струмилін назвав “трудовими ресурсами”.

Нині нижня межа працездатного віку становить 16 років, а верхня – 55 для жінок і 60 років для чоловіків. Крім працездатного населення, до трудових ресурсів належать працюючі підлітки і пенсіонери.

У країнах ринкової економіки термін “трудові ресурси” не вживається, а викорис-товується поняття “економічно активне населення”.

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення. Вона залежить, насамперед, від його віково-статевої структури, меж працездатного віку; пільг для передчасного виходу на пенсію, чисельності Збройних Сил.

Виходячи з аналізу демографічної ситуації, у перспективі необхідно очікувати зменшення приросту трудових ресурсів і переорієнтовуватися на впровадження трудозберігаючих технологій, підвищення продуктивності праці.

Чисельність, якість та зайнятість трудових ресурсів – основні показники, які характеризують трудоресурсну ситуацію в країні.

У даних умовах велике значення має поліпшення якісного складу працюючих. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.

Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб до 40 років з високим рівнем освіти. Останній показник – кількість людей з вищою і середньою освітою (у нашій країні досяг 90%) – увійшов до числа 3-х основних критеріїв, прийнятих ООН для визначення рівня “людського розвитку країни”. Необхідно зазначити, що за цим показником у 1992 р. Україна займала 42 місце в світі.

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України в народному господарстві досить високий. Про це свідчить рівень освіти працівників: питома вага фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою становить 28,7%. Практично всі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високорозвиненим країнам світу.

Загальна кількість трудових ресурсів України становить близько 30 млн. чол. (1996р.), з них зайнято в народному господарстві 23 млн. чол. (у 1991 – 25 млн.).

Зайнятість населення – це рівень забезпечення працездатного населення робочими місцями та участь його у суспільно корисній праці. Зайнятість трудових ресурсів відображає рівень використання трудового потенціалу працездатного населення.

Офіційно зареєстровано безробітних (до яких відносять громадян працездатного віку, що не мають роботи відповідно до їх кваліфікації) 1 млн. 300 тис. чол., у стані прихованого безробіття (працюють неповний робочий день, тиждень, сезонно, у відпустках без утримання) – близько 6 млн. чол.

Однією з важливих характеристик зайнятості є розподіл працюючих між сферами господарства, тобто структура зайнятих. В Україні вона не дуже прогресивна: у невиробничій сфері зайнято лише 27-28% працездатного населення, решта – у виробничій, тобто більше 70%.

Структура зайнятих значно диференціюється за регіонами України. Так, у Донбасі і промисловому Придніпров’ї відповідно до структури їх господарства вища частка зайнятих у промисловості, в Західному регіоні – в сільському господарстві, в приморських областях – у невиробничій сфері (порівняно з їх показниками по Україні). Неоднаковий і регіональний рівень забезпеченості трудовими ресурсами. Максимальний він у західних областях.

В умовах переходу до ринкової економіки раціональне використання трудових ресурсів, обмеження швидкого зростання безробіття – одна з важливих соціальних проблем. Для цього потрібен механізм економічно-ефективного використання трудових ресурсів. Він дасть можливість розв’язати галузеві та регіональні проблеми раціонального їх використання (“старіння” трудових ресурсів, безробіття, нерівномірне розосередження по території).

Розв’язання проблеми прямо пов’язано з:

– структурно-технологічною перебудовою господарства України;

– скороченням трудоємних галузей і витрат живої праці;

– формуванням у регіонах ринків праці;

– розвитком приватного сектора, малого бізнесу, біржової інфраструктури для створення нових робочих місць;

– підвищенням якості (рівня) життя.