3. Адаптація студента

Адаптація — процес і результат взаємодії індивіда і навколишнього середовища, що забезпечує оптимальне його пристосування до життя і діяльності. Адаптація компенсує недостатньсть звичної поведінки в нових умовах. Якщо адаптація не настає, виникають додаткові труднощі в спілкуванні, опануванні предмета діяльності аж до порушення її регулювання.

Адаптація пов'язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Адаптація — це зміна самого себе відповідно до нових вимог.

Період адаптації першокурсника пов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів.

О. Г. Мороз розрізняв такі форми адаптації студентів-першокурсників:

1.Адаптація формальна — яка стосується пристосування до умов навчального закладу.

2.Адаптація соціально-психологічна як процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом. Деякі студенти відчувають утруднення входження в новий студентський колектив, труднощі становлення дружніх стосунків або спілкування. Якщо ж група стає референтною, студент стверджується в ній, починає виконувати певну соціальну роль. Іноді виникають також проблеми спілкування студента з викладачами.

3. Дидактична адаптація, яка пов'язана з готовністю студента опанувати різноманітними новими організаційними формами навчання у вищій школі. У ВНЗ значно збільшується обсяг самостійної навчальної роботи, з'являються нові форми організації навчання. Усе це може породжувати своєрідний негативний ефект, що має назву «дидактичного бар'єру» між викладачем і студентами, подолання якого стає одним із важливих завдань управління процесом навчання. Саме нездатність подолати дидактичний бар'єр часто є гальмівним моментом, що ускладнює адаптацію студентів. На адаптацію студентів впливають також їхні ціннісні орієнтації, мотиваційна спрямованість, рівень особистісної тривожності, типологічні особливості темпераменту. Науковці виокремлюють певні якості готовності до навчання у вищій школі:

• уміння вчитися самостійно;

• здатність контролювати й оцінювати себе;

• самодисципліна;

• врахування індивідуальних особливостей власної пізнавальної діяльності тощо.

4.Особистісно-психологічна адаптація пов'язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції «студент» та опанування нової соціальної ролі «майбутнього фахівця». Період адаптації не всі проходять однаково. За результатами дослідження, 48% студентів важко перебудовуються до нових форм організації навчального процесу; 20% - гостро передивають відірваність від сім'ї; 12% студентів відчувають труднощі входження в новий колектив; 39% - не можуть охопити весь обсяг самостійної роботи.

Залежно від швидкості адаптації розрізняють такі типи адаптації студента:

1-ий тип адаптації характеризується легкістю пристосування до нових умов.

2-ий тип адаптації характеризується тим, що вона повільна, цілком залежить від середовища й соціального оточення студента.

3-ій тип адаптації характеризується тим, що він важко адаптується через свої індивідуальні особливості.

Для деструктивного стану студента в період адаптації характерним є:

• неспроможність відчувати самотність;

• знижена самоповага і самооцінка;

• недовіра до людей;

• труднощі у виборі партнера, товариша, друга;

• нереалістичні очікування.

Завданням викладача в адаптаційний період першокурсників є наданням їм допомоги у самовизначенні за соціальними цінностями, а не за тимчасовими результатами діяльності.

Якщо адаптація відбулася, ропочинається процес індивідуалізації пізнавальної діяльності і поведінки студента, з'являється настанова на розвиток індивідуальних якостей пізнавальних процесів, формується індивідуальний стиль розумової діяльності.

Інтеграція завершує процес професійного становлення: виникає спрямованність особистості на виконання професійної ролі. Це ознака автентичності особистості. Інтеграція студента означає, що він усвідомлює свої потреби і бере на себе відповідальність за іх реалізацію.

На етапі інтеграції у студента завершується професійне становлення. Усе це відбувається через професійну інтеграцію та професійну самопрезентацію. Унаслідок ціх процесів студент набуває соціально-психологічної зрілості.

За І. С. Коном, соціальна зрілість — стадія соціального розвитку особистості, яка характеризується здатністю до самостійних вчинків, активною соціальною позицією, прийняттям відповідальності за соціальні наслідкі своєї поведінки.

Отже, нова соціальна ситуація розвитку студента визначається зміною і закріпленням його соціального статусу, реалізацією його професійних намірів, розвитком його особистості як професіонала.