Основні об’єкти Windows:

Папка – контейнер для програм і файлів, де відображаються відомості про розмір, час останнього поновлення кожного файлу і т.д. та позначається за допомогою значка, що має вигляд канцелярської папки.

Піктограма (іконка, значок) – невеликий малюнок, відображуваний на екрані для подання об’єкта, над яким користувач може виконувати певні дії. Кожен значок супроводжується позначкою з іменем об’єкта, який він представляє. Деякі значки є стандартними: диск, папка, корзина тощо.

Ярлик – це посилання на деякий об’єкт, який захований десь у файловій системі. Фізично це файл з розширенням .lnk, в якому записано шлях до об’єкта та деякі параметри. Наприклад, якщо це ярлик для документа, то там знаходяться параметри відкриття цього документа; а якщо для файлу програми, то параметри запуску даної програми.

Кнопка – екранний символ, який виконує визначену команду; елементи графічного інтерфейсу комп’ютерних програм, є метафорою кнопки в техніці і, відповідно, зображується схоже з нею, виконує аналогічні функції. При натисканні на неї відбувається програмно пов’язане з натисканням дія (наприклад, закриття вікна)

Меню – екранний символ, який надає визначений список команд, які можна виконати над об’єктом.

Вікно – прямокутна частина екрана, що відображає інформацію, яка пов’язана з конкретною програмою або окремими компонентами однієї програми.

Системні папки:

Мій комп’ютер – це додаток, який дає доступ до всіх дисководів та інших пристроїв вашого комп’ютера, наприклад, до принтерів.

Мої документи – папка, призначена для збереження документів користувача.

Корзина – це спеціальна папка, яка відкриває доступ до роботи з видаленими файлами та папками. Коли під час роботи в Windows ви видаляєте об’єкт, він не знищується, а потрапляє спочатку в кошик, що дає шанс відновити випадково знищений об’єкт. Кошик потрібно уважно очищати, оскільки після його очищення об’єкти відновити вже не можна.

Мережне оточення – спеціальна папка що містить значки комп’ю­терів, під’єднаних до вашої машини та інструменти для роботи з мережею.

Віртуальний диск (virtual disk) – дисковий пристрій, що для ОС є звичайним фізичним дисководом з образами дисків, які заміняють реальні апаратні дискові пристрої за допомогою ПЗ, називаного дисковим імітатором. Віртуальний диск може імітувати будь-який тип фізичного диска, наприклад, жорсткий диск, флоппі-диск, CD/DVD або мережний ресурс. Імітований диск звичайно створюється або в ОЗП для швидкого доступу, або на жорсткому диску. Деякі ОС (Lіnux, Mac OS X) мають убудовану підтримку віртуальних дисків, тоді як в інших (Mіcrosoft Wіndows) необхідне додаткове ПЗ.

Файл – це сукупність даних або створений користувачем документ, який має певне ім'я. Розрізняють програмні файли та файли даних.

Ім’я файлу (англ. file name) — ім’я, яке присвоюється наборові вхідних чи вихідних даних, поданих у вигляді файла.

Шлях до файлу – це послідовність, яка складається з імені каталогів (розділених символом «\»), починаючи від кореневого і закінчуючи тим, в якому знаходиться файл.

Повне ім’я файлу – складається з імені диску, шляху до файлу та імені файлу.

Розширення імені файлу (англ. filename extension, або просто розширення файлу) — послідовність символів, що додаються до назви файлу і призначені для ідентифікації типу (формату)файлу. Це один з розповсюджених способів, за допомогою яких користувач або програмне забезпечення комп'ютера може визначити тип даних, що зберігаються у файлі.

Каталог – засіб логічної організації групування файлів на диску, що відображає файли та каталоги наступного рівня ієрархії.

Каталог кореневий – це головний каталог кожного диску.

Ім’я кореневої папки співпадає з іменем диску. Позначається, наприклад, D:\, C:\, H:\ і т. д. Усі інші каталоги є його підкаталогами різних рівнів. Каталог, з файлами якого працюють в даний момент, називається активним або поточним.

Жорсткий диск поділяється на розділи, які називаються логічними дисками, що іменуються літерами з послідовності C, D, E, F і т.д. А і В – імена дискет, С – зарезервована для жорсткого системного диску. Після імені логічного диска обов'язково ставиться двокрапка і «слеш», що означає вхід до кореневого каталогу. Імена каталогів записуємо великими літерами, а імена файлів – малими (велика тільки перша літера імені).

Процес подальшого форматування ділить загальну кількість секторів на чотири частини, створюючі безперервні сегменти. Ці сегменти (в порядку розташування на диску) називаються: а) завантажувальний запис (boot record); б) таблиця розміщення файлів (file allocation table, FAT); в) каталог (directory) і г) простір даних. Мінімальною одиницею ділення простору даних є кластер (блок), який об’єднує декілька секторів (2, 4, 8 або більше) в одному кластері.

Дерево каталогів – це графічне представлення ієрархічної структури каталогів, підкаталогів та файлів на диску.

Буфер обміну Windows – спеціальна ділянка пам'яті, до якої можуть звертатися всі додатки, записуючи в нього й зчитуючи з нього дані.