16. Основні напрямки боротьби з інфляцією.

В економічній теорії є досить аргументована думка про те, що інфляційна хвороба в принципі невиліковна. Для того, щоб економіка мала неінфляційний характер потрібне дотримання ряду умов:

1. Постійна рівновага державного бюджету.

2. ЦБ повинен відмовитись від проведення короткострокового макроекономічного регулювання, яке стимулює інфляцію (наприклад, обслуговування державного боргу).

3. Існує державна монополія (центральний емісійний банк) на випуск грошей..

4. Для того, щоб зберегти економіку від інфляції, держава повинна утримуватись від активного втручання у розподіл доходів.

5. Психологія населення повинна бути позбавлена всіх ознак інфляційних очікувань.

Довготривала політика (антиінфляційна стратегія) включає такі основні компоненти:

1. Гасіння інфляційних очікувань, перш за цінових: а) всебічне зміцнення механізмів ринкової системи; б) існування уряду, який непохитно притримується курсу на поступове викоренення некерованої інфляції і користується довір'ям більшості населення.

2. Невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є довгострокова грошова політика. Інструменти організації режиму грошових обмежень, які є у розпорядженні ЦБ: а) ставка міжбанківського кредиту (облікова ставка). б) норма обов'язкових резервів. в) операції з державними борговими зобов'язаннями на ринку цінних паперів.

3. Стратегічним завданням антиінфляційного регулювання є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації.

4. Ефективна антиінфляційна стратегія повинна бути побудована так, щоб звести до мінімуму вплив на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів.

Короткострокова політика (антиінфляційна тактика) направлена на тимчасове зниження темпів інфляції.

Певний вплив на темпи інфляції справляє зменшення поточного попиту при незмінній пропозиції. Це може бути досягнуто за рахунок підвищення відсоткових ставок за вкладами.

17. Необхідність державного втручання в економіку.

Відомий американський учений у галузі економіки державного сектору Дж.Е.Стігліц називає шість обставин, пов'язаних із відмовами ринку, які обгрунтовують діяльність уряду:

1. Неефективність конкуренції.. Для того, щоб ринок виконував «невидимою рукою» ефективний розподіл ресурсів, необхідно існування конкуренції. Монополія, яка утворюється самим процесом конкурентної боротьби, може отримувати максимально високий прибуток завдяки обмеженню обсягів виробництва.

2. Небхідність виробляти товари суспільного споживання. Тепер розглянемо другий випадок порушення функціонування ринку, який пов'язаний з існуванням суспільних благ і послуг. Всі блага, які ми споживаємо, умовно можна поділити на приватні та суспільні. Приватні блага – це блага індивідуального споживання

3. Неповні ринки. Неповні ринки – це такі ринки, які не забезпечуються належною кількістю товарів і послуг, навіть якщо ціна пропозиції менша за ціну, яку споживач готовий запропонувати.

4. Недостовірність інформації. Асиметричність інформації означає, що існують відмінності в інформації, якою володіють сторони при здійсненні ринкової угоди. Роль держави полягає в тому, що вона може зобов'язати надавати визначену законодавством інформацію щодо якісних характеристик тих товарів і послуг, які пропонуються на приватних ринках.

5. Безробіття, інфляція і дисбаланс. Ринок не гарантує стійкого поступального зростання економіки в національному масштабі.

Окрім згаданих, існують ще деякі причини, що обумовлюють необхідність втручання держави в економіку. У суспільстві повинно існувати правове функціонування ринкового механізму. На державу покладається завдання захисту прав виробників і споживачів, діючих на ринку.

Особлива роль покладена на державу у сфері соціальної політики, направленої на більш справедливий розподіл доходів у суспільстві. Ринкова економіка відтворює суттєву нерівність у суспільстві.

18. ЦІЛІ І ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

У всіх економічних системах держава регулює економіку. Державне регулювання економіки (ДРЕ) в умовах ринкового господарства являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюються державними установами і суспільними організаціями з метою стабілізації існуючої соціально-економічної системи.У сучасних умовах ДРЕ є складовою частиною процесу відтворення.

Для вироблення оптимальної економічної політики держава повинна враховувати:

• кінцеві цілі макроекономічної політики;

• конкретні цільові показники;

• інструменти макроекономічної політики.

Держава має виконувати такі головні економічні функції:

1. законодавче забезпечення функціонування ринкової та бюджетної систем;

2. захист конкурентного середовища;

3. перерозподіл національного доходу та багатства;

4. контроль рівня зайнятості та інфляції;

5. стимулювання економічного зростання.

По відношенню один до одного цілі макроекономічної політики можуть бути:

• взаємовиключаючими: у короткостроковому періоді - це зниження податків і збільшення соціальних виплат;

• взаємодоповнюючими: зростання ВВП і помірні темпи інфляції;

• нейтральними: зростання рівня зайнятості й відповідно зниження рівня безробіття до певних меж не чинить вплив на ставки заробітної плати і, отже, не провокує інфляцію.

Пряме втручання держави в економіку здійснюється за допомогою інструментів адміністративного характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання.

Методи непрямого регулювання – це методи, які регламентують діяльність суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного еокномічного середовища, яке спонукає їх діяти в потрібному державі напряму.

Для проведення цих різноманітних заходів держава використовує головним чином фіскальну і кредитно-грошову політику. Вищою формою державного регулювання економіки є економічне програмування.