Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Вступ до ФО.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
340 Кб
Скачать
☆

5. Особливості діяльності підприємств різних галузей економіки та їх вплив на організацію обліку.

Особливості обліку в торгівлі.

Торгівля – це господарська діяльність, пов'язана з реаліза­цією товарів. Товар - це продукт праці, вироблений для обміну чи прода­жу, який має споживчу та мінову вартість.

Торгова діяльність – це "ініціативна самостійна діяльність юридичних осіб і громадян із здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку... Торгова діяльність може здійснюватись у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торгово-виробничій (громадське хар­чування) сфері".

Оптова торгівля може здійснюватись через оптові бази, то­варні склади, склади-холодильники, склади-магазини. Вона, як правило, є проміжною ланкою між виробником продукції і роздрібною торгівлею.

Роздрібна торгівля здійснюється через магазини (продовольчі, непродовольчі, спеціалізовані, універмаги, універсами, торгові комплекси тощо), дрібно-роздрібну мережу (палатки, кіоски, ятки, павільйони, торгові автомати), пересувну мережу (автома-газини, авторозвозки, лавки-автопричепи, візки, розноски, сто­лики). В роздрібній торгівлі товари реалізуються, як правило, кінцевому споживачеві — населенню.

Дохід торгівлі формується за рахунок встановленої націнки на товари.

Ціна товару складається:

  • в оптовій торгівлі — з оптової ціни промислового підпри­ємства (як сформована із собівартості та прибутку підприєм­ства) та оптово-збутової націнки;

  • в роздрібній торгівлі — з ціни оптової торгівлі (або під­приємства) і торгової націнки.

Непрямі податки (ПДВ, акцизний збір) розраховуються по­над визначену ціну реалізації на всіх етапах реалізації товарів. У в роздрібній торгівлі націнка встановлюється з урахуванням ПДВ. Розмір націнки торгові підприємства визначають само­стійно, виходячи зі стану ринку.

Розрахунки з покупцями в оптовій торгівлі здебільшого здійснюють в безготівковій формі, в роздрібній — виручка над­ходить готівкою в каси торгового підприємства.

Згідно із Законом [2] підприємства торгівлі та громадського харчування повинні здійснювати розрахунки із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (РРО).

Реєстратор розрахункових операцій — це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовано фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових опе­рацій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або кількості проданих товарів (наданих послуг). До РРО відносять: електронний контрольно-касовий апарат (ЕККА), електронний контрольно-касовий реє­стратор, комп'ютерно-касову систему, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

РРО повинні бути зареєстровані та опломбовані у встановле­ному порядку. Дозволяється застосовувати тільки ті РРО, які включені до Державного реєстру. Постановою Кабінету Мі­ністрів України № 199 від 18.02.2002 р. затверджено вимоги до реалізації фіскальних функцій РРО.

У разі виходу РРО з ладу або відключення електроенергії (не більш як 72 год.) розрахункові операції здійснюються з використанням книги обліку розрахункових операцій та роз­рахункової книжки.

Статтею 17 Закону [2] передбачено штрафні санкції за неви­користання РРО.

Згідно зі ст. 10 Закону постановою [5] Кабінету Міністрів Ук­раїни затверджено перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено не використовувати РРО, а вести розрахункові книжки та книги обліку розрахункових операцій. Зокрема, без РРО можуть здійснюватись пересувна торгівля, роздрібна тор­гівля на ринках (крім кіосків, магазинів тощо), торгівля газетами, журналами на підприємствах поштового зв'язку, якщо обсяг їх в асортименті перевищує 50 %, продаж транспортних квитків у кіосках і салонах транспортних засобів, продаж страв безалко­гольних напоїв у буфетах вищих навчальних закладів тощо.

Особливості галузі зумовлюють особливості обліку в ній:

  1. У торгівлі немає витрат, пов'язаних з виробництвом про­дукції, але є витрати, пов'язані зі зберіганням та реалізацією товарів. Ці витрати називаються витратами обігу і обліковують­ся на рахунках 93 "Витрати на збут" і 92 "Адміністративні ви­трати".

  2. Торгові підприємства закупають товари за купівельними цінами, а продають дорожче — за цінами продажу. В оптовій торгівлі облік придбаних товарів ведеться за купівельними ціна­ми або за продажними. В роздрібній торгівлі товари облікову­ють за купівельними цінами або за цінами продажу [П(С)БО 9], якщо інші методи оцінки використовувати недоцільно. До прийняття національних стандартів облік за цінами продажу був єдиним дозволеним у роздрібній торгівлі. Це зумовлено великою номенклатурою товарів і продажем їх у невеликій кількості. Вираховувати купівельну і продажну ціну кожних реалізованих 300 г товару недоцільно і трудомістко. Тому при обліку за цінами продажу на підприємствах роздрібної торгівлі при придбанні товарів на них відразу встановлюється торгова націнка (кредит рахунку 285 "Торгова націнка") і далі визна­чається обсяг реалізації тільки за цінами продажу. В кінці міся­ця розраховується середня величина торгових націнок в про­дажній вартості реалізованих товарів і, відповідно, купівельна вартість реалізованих товарів.

3. Фінансовий результат від реалізації товарів у торгівлі визначають як різницю між цінами продажу без ПДВ (доходом від реалізації) та купівельними цінами (собівартістю) реалізо­ваних товарів і витратами обігу. Ціни продажу, відповідно, мають встановлюватися в такому розмірі, щоб окупити витра­ти обігу і забезпечити певний рівень прибутку.

Специфічні рахунки для обліку в торгівлі:

28 "Товари" (з відповідними субрахунками); 902 "Собівартість реалізованих товарів"; 702 "Дохід від реалізації товарів";

92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут" — для обліку витрат обігу.

С хема обліку надходження та реалізації товарів і витрат обігу в торгівлі:

Схема обліку в торгівлі в цілому не дуже відрізняється від схеми обліку на промислових підприємствах. Основна від­мінність полягає у відсутності рахунку 23 "Виробництво", немає витрат на виробництво і списання їх на рахунок 26 "Готова про­дукція".

У роздрібній торгівлі схема обліку дещо відрізнятиметься від наведеної, ці питання розглянуто в параграфі 5 цього розділу.

Оподаткування і податковий облік у торгівлі здійснюються згідно із законодавством.

Особливості:

  • клас професійного ризику виробництва для сплати збору на страхування від нещасних випадків на виробництві в роздріб­ній торгівлі (і в торгівлі автомобілями) — 5, в оптовій торгівлі — 23;

  • в торгові підприємства, створені після набуття чинності декретом Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20.05.93 р. № 56, сплачують збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

  • підприємства, які здійснюють торгівлю лікеро-горілча­ними виробами, сплачують збір на розвиток садівництва, ви­ноградарства і хмелярства в розмірі 1 % від суми виручки від реалізації.

Щодо основних ділянок бухгалтерського обліку, то облік сут­тєво не відрізняється від обліку в промисловості:

  • облік грошових коштів ведеться згідно з постановами правління НБУ (див. розділ 2, параграф 1); особливістю є обов'язковість застосування РРО при розрахунках готівкою і можливість здавання виручки до банку торговим підприєм­ствам, які здійснюють торгівлю вночі, вранці наступного дня;

  • облік оплати праці, фінансова звітність, облік розрахун­кових операцій, облік капіталу, необоротних активів тощо сут­тєво не відрізняється від інших галузей;

торгові підприємства витрачають досить значні кошти на рекламу, зокрема, на рекламування товарів у вітринах; ці пи­тання розглянуто в розділі

Особливості обліку в будівництві.

Будівництво — це спорудження нового об'єкта, рекон­струкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів, виконання монтажних робіт (секція Р за КВЕД).

Об'єкт будівництва — сукупність будівель і споруд або ок­ремі будівлі і споруди, будівництво яких здійснюється за єди­ним проектом.

Підгалузі будівництва:

  • житлове;

  • промислове;

  • транспортне;

  • сільськогосподарське;

  • культурно-побутове та ін.

Будівництво здійснює підрядник (будівельно-монтажна орга­нізація) на кошти замовника.

Підрядник — юридична особа, яка укладає будівельний кон­тракт, виконує передбачені будівельним контрактом роботи і передає їх замовникові.

Замовник — учасник контракту, який визначає умови складання контракту, приймає закінчені роботи і здійснює розрахунки за них з підрядником.

Взаємовідносини між ними регулюються договорами на весь термін будівництва.

Будівельний контракт — договір про будівництво.

Форма контракту, порядок його укладання регулюються Положенням [2].

Замовник виконує такі функції:

  • здійснює фінансування будівництва;

  • визначає умови укладання підрядного контракту;

  • здійснює контроль за ходом будівництва;

  • приймає закінчені об'єкти;

  • здійснює розрахунки з підрядниками тощо.

Замовник може здійснювати будівництво господарським, підрядним або змішаним способом.

Традиційна форма генпідрядних відносин полягає в наступ­ному:

Замовник вирішує організаційні питання відведення земель­ної ділянки, отримання дозволу на будівництво, здійснює підго­товку до укладання будівельного контракту тощо. Для виконан­ня проектно-пошукових робіт замовник залучає спеціалізовану проектну організацію. Виконання будівельних робіт доручає під­ряднику.

Генеральний підрядник: виконує загальні будівельні роботи власними силами; виконання спеціальних робіт доручає суб­підрядникам.

Будівництво об'єктів здійснюється згідно із затвердженою документацією.

Підрядник здійснює будівництво згідно із законодавчо вста­новленими нормами: ДБН, СНІП, ГОСТ, ДСТУ.

Оподаткування у будівництві здійснюється згідно із законо­давством. Особливості:

  • згідно з пунктами 5.1.20 Закону про ПДВ до 2004 р. звіль­нялись від оподаткування операції з продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання;

  • визначення фінансового результату з метою оподаткуван­ня податком на прибуток здійснюється особливим чином як за довгостроковими договорами. Згідно з п. 7.10 Закону про прибу­ток, під терміном "довгостроковий договір" розуміють будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, які будуть включені до основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а та­кож на створення нематеріальних актів, пов'язаних з таким виготовленням чи будівництвом за умови, що такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу. Особливості визначення доходів і витрат за довгостроковими будівельними контрактами будуть розглянуті далі;

  • не включаються в дохід генпідрядника суми, отримані для перерахування субпідрядникам, вони обліковуються як тран­зитні платежі;

— клас професійного ризику виробництва для сплати збору на страхування від нещасних випадків — 52.

Особливості будівництва і обліку в ньому настільки значні, що це призвело до прийняття єдиного галузевого стандарту — П(С)БО 18 "Будівельні контракти":

  1. Тривалість виробничих циклів зумовлює велику частку незавершеного виробництва і особливі умови розрахунків із за­мовниками — оплата, як правило, здійснюється за виконані етапи робіт, вартість яких визначається згідно з П(С)БО 18; бу­дівельні організації нерідко вимушені залучати позикові кош­ти у зв'язку з повільним оборотом власних коштів.

  2. Об'єкти будівництва непорушні, немає переміщення об'єктів до покупця, але мають місце витрати на переміщення будівельних машин і механізмів до об'єкта будівництва, на спорудження тимчасових (нетитульних) споруд.

  3. Будівельні організації, як правило, до початку робіт зна­ють конкретного замовника, з яким укладають договір, від яко­го отримують кошти на будівництво і який приймає об'єкт на місці після закінчення будівництва. Це зумовило необхідність обліку витрат і доходів у розрізі будівельних контрактів; особ­ливості такого обліку розкрито в П(С)БО 18.

  4. Будівельні ділянки розкидані на великій території, пере­бувають на значній відстані від керівництва, їх місце постійно змінюється, що послаблює контроль за виконанням робіт, збе­ріганням матеріалів.

  5. Наявність допоміжних виробництв, різноманітність видів робіт (монтажні, штукатурні, оздоблювальні, санітарно-техніч­ні, електротехнічні тощо) та їх різна трудомісткість ускладню­ють первинний та аналітичний облік.

  6. Об'єкти будівництва знаходяться просто неба, кліматичні умови призводять до матеріальних втрат внаслідок дії дощу, морозу, снігу, вітру.

Специфічні рахунки для обліку в будівництві:

703 "Дохід від реалізації робіт і послуг";

903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг";

113 "Тимчасові (нетитульні) споруди";

  1. "Незавершені будівельні контракти";

  2. "Проміжні рахунки".

Проміжні рахунки — рахунки за виконані роботи за буді­вельним контрактом, передані замовнику для оплати.

Специфічними первинними документами в будівництві [4] є журнал обліку виконаних робіт (форма № КБ-6), Акт прийман­ня виконаних підрядних робіт за формою № КБ-2в (додаток Е), Довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрати, форма № КБ-3 (додаток Є).

Акт за формою № КБ-2в складається для визначення вар­тості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розра­хунків за них на основі журналу КБ-6. Акт складається щомі­сячно при виконанні будівельною організацією робіт із залу­ченням бюджетних коштів або коштів підприємств державної форми власності. Довідка КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення роз­рахунків за них з підприємствами, незалежно від форми влас­ності цих підприємств та джерел фінансування підрядних робіт. У разі складання акта КБ-2в у довідці вартість виконаних підрядних робіт за період з початку року визначається як сума вартості робіт згідно з актами за попередні періоди.

Облік грошових коштів, оплати праці, основних засобів тощо ведеться, як і в інших галузях.

Методи нарахування амортизації основних засобів будівельні організації обирають, як правило, різні для різних груп основ­них засобів; частіше прямолінійний і, для деяких видів буді­вельних машин, виробничий.

Є певні особливості в обліку будівельних матеріалів, найбіль­ші особливості -— в обліку доходів, витрат, розрахунків із за­мовниками.

Особливості обліку в сільському господарстві.

Сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) — це вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування й при­значена для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі (секція А за КВЕД).

Сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), риболовне й рибальське господарство) — це юри­дична особа, основним видом діяльності якої є вирощування й переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалі­зації якої становить не менше ніж 75 % загальної суми вируч­ки.

Особливості обліку, пов'язані головним чином з обліком за­собів виробництва, витрат і готової продукції:

1) Головним засобом виробництва в сільському господарстві є земля; вона не зношується, амортизація на неї не нараховуєть­ся ні в бухгалтерському, ні в податковому обліку.

Земельні ділянки мають різну продуктивність, яку можна підвищувати при розумному використанні.

Земельні ділянки територіально знаходяться в різних місцях, тому виробництво здійснюється на великих площах з переміщен­ням сільськогосподарських машин і механізмів.

2) Специфічними засобами виробництва є живі організми — тварини і рослини, вирощування яких залежить від природ­ них і біологічних факторів і триває часто кілька років.

Бухгалтерський облік повинен забезпечити облік змін у них — приплід, приріст живої маси тощо, що потребує специфіч­них методів і прийомів.

  1. Вплив природних умов зумовлює сезонність сільськогос­подарського виробництва, тому витрати на виробництво тут ви­значаються один раз на рік, на відміну від інших видів діяль­ності.

  2. Тривалість виробничих циклів визначає необхідність роз­межування витрат за виробничими циклами, які не збігаються з календарним роком — витрати попередніх років під врожай поточного року, витрати поточного року під урожай майбутніх років та ін.

  3. Облік витрат ведеться за видами культур, за видами і віко­вими групами тварин, за виробничими підрозділами тощо.

  4. Від однієї сільськогосподарської культури або одного виду худоби отримують кілька видів продукції, що потребує відпо­відного розмежування витрат.

  5. Готова продукція в багатьох підгалузях сільського госпо­дарства, особливо в рослинництві, отримується одноразово в період дозрівання рослин, що висуває жорсткі вимоги до орга­нізації обліку виходу продукції, її збереження, переробки та реалізації.

  6. Значна частина сільськогосподарської продукції викори­стовується для власних потреб — корми, насіння тощо, що потребує чіткого відображення в обліку руху продукції на всіх стадіях внутрішньогосподарського обороту.

9) Вплив природних умов спричиняє те, що вихід готової продукції прямо не залежить від витрат на її виробництво.

Специфічні рахунки для обліку в сільському господарстві:

  1. "Робоча і продуктивна худоба";

  2. "Багаторічні насадження";

155 "Капітальні інвестиції на "Формування основного стада"; 208 "Матеріали сільськогосподарського призначення" (на­сіння, корми, отрутохімікати тощо);

21 "Тварини на вирощуванні та відгодівлі"; 23 "Виробництво", субрахунки:

  1. "Витрати рослинництва";

  2. "Витрати тваринництва";

  3. "Витрати підсобних промислових виробництв";

  4. "Витрати допоміжних виробництв";

27 "Продукція сільськогосподарського виробництва".

Характеристика автотранспортних підприємств та особливості обліку в них

Автомобільний транспорт (АТ) — це матеріальна основа виробничого процесу автотранспортних підприємств, в якому переміщення вантажів є одночасно і виробничим процесом, і продукцією.

За КВЕД автомобільні перевезення відносяться до секції:

  • код 60.22.0 — пасажирські транспортні перевезення;

  • код 60.24.1 — діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Продукція автотранспорту вимірюється в тонно-кілометрах або пасажиро-кілометрах.

Виробничі процеси автотранспортних підприємств (АТП) значно відрізняються від будь-яких інших підприємств. Діяль­ність АТ не пов'язана з сировиною. Предметом його праці є ван­таж.

Функції А Т:

  • самостійне здійснення пасажирських і вантажних пере­везень;

  • сприяння роботі залізничного транспорту з вивезення вантажів зі станції;

  • заміна у містах і приміських зонах іншого виду транс­порту (рейкового, гужового).

Види господарських операцій в АТП:

  • експлуатаційні перевезення пасажирів і вантажів;

  • гаражне обслуговування і зберігання рухомого складу, технічне обслуговування і ремонт автомобілів, причепів та їх агрегатів;

  • транспортно-експедиційне обслуговування;

  • навантаження порожніх автомобілів;

  • перегін нових автомобілів із заводів;

  • утримання і експлуатація транспортних агрегатів станцій технічного обслуговування вантажних автостанцій.

Основні складові елементи транспортного процесу на всіх підприємствах незалежно від роду діяльності такі:

  • навантаження вантажів або посадка пасажирів на рухо­мий склад у пунктах відправлення;

  • переміщення вантажів і пасажирів дорогами між пунк­тами відправлення їх призначення;

  • розвантаження вантажів або висадка пасажирів у пунк­тах призначення;

  • технічне обслуговування транспортних засобів.

В АТП висуваються особливі вимоги до водіїв та автомобілів: обов'язкове проходження медичного огляду водіїв — не рідше ніж раз у 2 роки, а також щоденний огляд лікаря перед виїздом із гаража; автомобіль також щоденно перевіряється механіком перед виїздом, про що робиться відповідний запис у подорож­ньому листі автомобіля.

В АТП здійснюється нормування роботи водія згідно з Поло­женням та нормування витрачання палива та автомобіль­них шин залежно від пори року, кількості жителів у місті, по­воротів маршруту на дорозі, типу двигуна, маси автомобіля, наявності кондиціонера тощо згідно з нормами.

Вантажо- та пасажироперевезення підлягають обов'язково­му ліцензуванню відповідно до Закону.

Перевізники зобов'язані проводити обов'язкове страхуван­ня цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Це передбачено Законом України та Постановою Кабінету Міністрів України, де обумовлено, що об'єктом обов'язко­вого страхування цивільної відповідальності є цивільна відпо­відальність власників транспортних засобів за збиток, нанесе­ний третім особам унаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Ці витрати включають до складу валових витрат і собівартості перевезень.

Особливості обліку в АТП.

  1. На АТП мають місце такі виробничі процеси — процес постачання (купівля бензину, запчастин, контейнерів); про­цес реалізації послуг; відтворення технічного стану засобів праці.

  2. Витрати АТП визначаються за видами виробництв: основ­не, допоміжне, обслуговуюче.

  3. Калькуляційною одиницею є відповідні одиниці вимірю­вання окремих видів перевезень (робіт, послуг).

  4. Значну частину загальних витрат становлять витрати на паливно-мастильні матеріали (ПММ), ремонт, технічне обслу­говування (ТО), обов'язкове проходження технічного огляду в органах ДАІ. Такий огляд проводиться щорічно, за що справ­ляються певні платежі (транспортний збір, розмір якого зале­жить від літражу двигуна і типу транспортного засобу (ТЗ), збори за проходження технічного огляду та за отримання тало­на).

  5. Для нарахування амортизації рухомого складу в бухгал­терському обліку часто обирають виробничий метод.

6. АТП є платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів і збору за забруд­нення навколишнього середовища.

7. Водіям та технічному персоналу видається спеціальний одяг, згідно з наказом, який обліковується на рахунку МШП або МНМА (залежно від облікової політики підприємства).