Ііі . Висновки

Мова преси – жанровий різновид публіцистичного стилю, що використовується в засобах масової інформації та виконує інформативну функцію. Мова преси орієнтується на загальнолітературні норми. В ній виробляються певні соціальні та мовні стереотипи. Існують мовні кліше як специфічні форми швидкої подачі й сприйняття інформації. Інформативна функція мови преси зумовлює використання різноманітних жанрів у газеті, журналі. Одна з характерних ознак мови преси – експресивність висловлення як засіб досягнення максимального впливу на читача. Мова преси віддзеркалює і стан української літературної мови, і загальний стан національної культури, що зумовлює різні підходи до її вивчення. Предметом нашої уваги є інформаційний газетний стиль.

Важливе місце в системі газетної комунікації посідає заголовок, призначення якого – бути скомпресованим репрезентантом змісту опублікованих інформативних та аналітичних матеріалів. Газетний заголовок виконує декілька функцій: 1) комунікативну; 2) номінативно-інформаційну; 3) рекламно-експресивну. Інші вчені виділяють номінативну, інформативну, рекламну, експресивну, графічно-видільну функції. Як зовнішній індикатор публіцистичного тексту він підпорядкований своєю природою специфічним законам побудови газетного тексту. Це означає, що найбільшу вагу в оформленні заголовка в газеті мають ті мовні засоби, які забезпечують виконання ним рекламно-експресивної функції. Сьогодні актуальним є звернення до функцій газетного заголовка з нових позицій.

Саме в ньому широко використовується метонімія у власних іменах. У заголовках поширені метонімічні моделі, в яких використовуються: 1) назви держави, міста для називання уряду, панівних кіл України; 2) лексичні одиниці, що називають країну, населений пункт – жителів цієї країни; 3) слова на позначення політичних угруповань, що вживаються замість назви її членів; 4) лексеми, що позначають певні події і вживаються замість назви її учасників; 5) назви організації, установи, що переноситься на сукупність її співробітників; 6) іншомовні назви організацій, що переносяться на сукупність її співробітників; 7) назви спортивних клубів, що переносяться на сукупність його учасників; 8) особові назви – антропоніми: а) прізвище автора замість його творів; б) ім'я автора – його творчість; в) діяч – майстерність, що ним досягнута. Метонімія переважно виражається іменниками, рідше – прикметниками. Простежуючи утворення метонімічних конструкцій на сторінках газет ВП, УМ та УК, доходимо висновку: 1) в інформаційному стилі метонімічні перенесення представлені досить широко; 2) метонімічні перенесення сприяють стилістичному увиразненню тексту; 3) метонімія виражається іменниками, рідше – прикметниками; 4) явище метонімії в газетах – постійне джерело поповнення словникового складу мови.

Сукупність всіх власних назв мови становлять їх ономастичний простір. Більшість дослідників вважають, що метонімічні перейменування широко представлені іменниками, прикметниками, дієсловами. У такий спосіб власні назви входять у текст уже з певним насиченим змістом для читачів. Оказіональний контекст використовується з метою конкретизації та уточнення конкретного застосування. Комунікація здійснюється тоді, коли інформація, що входить до складу лексичного фону власних назв, буде однаковою як для того, хто говорить, так і для того, хто слухає, чи пише. Що ж стосується газетних текстів, то такі однакові фонові знаки для всіх читачів повідомляють конкретний оказіональний лексичний фон, що базується навколо вже згаданої власної назви у кожному конкретному тексті.

Метафоричні конструкції виявляють свої стилістичні можливості у газетних заголовках. Вагому роль відіграють антропоморфічні метафори - переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного (вловити суть справи); г) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи ін. період привертає особливу увагу суспільства. Серед цієї групи можна виділити кілька підтипів: а) воєнна метафора. Семантичний тип метафори війни асоціюється з відчуттям страху, невпевненості у завтрашньому дні, нестабільності з потребою докладати надто багато зусиль для досягнення мети; б) метафора театру і гри, яка трактує політику як розвагу для обмеженого кола людей, коли події розгортаються за підготованим сценарієм, а більшості відводиться роль спостерігачів; для цього типу метафори властиве переважно негативне емоційно-оцінне забарвлення; в) спортивна метафора, що передбачає сприймання політики як чесного і відкритого змагання; г) в основі транспортної метафори лежать семи динаміки, руху, змін, що можуть бути як позитивними, так і негативними. Таким чином, метафора у газетному заголовку позначена рядом специфічних рис. Найвиразніше вона виявляє себе тоді, коли виступає в поєднанні з іншими тропами, зокрема з порівняннями. За допомогою метафори автор намагається зорієнтувати читача, наголосити на позитивних чи негативних моментах навколишньої дійсності. На наш погляд, найбільш прийнятною є класифікація, яку подає С. Ульман, виділяючи п’ять типів метафор. Синестетичні метафори не представлені у газетних заголовках.

Лексеми зі значенням кольору є, як правило, полісемантичними. Вони здатні розвивати переносні значення, в яких виникають образи, і окремі з них закріплювати як символічні. В образній мові, використовуючи функції естетичного впливу, лексеми кольору є емоційно наповненими, зі смисловим і естетичним прирощенням і від того експресивними. Л.І.Мацько виділяє чотири групи лексем кольористичної семантики: 1) слова на позначення ознак «гарячого» спектра; 2) слова, що використовуються на позначення прохолодного спектра; 3) ахроматичні позначення; 4) поетичні словосполучення з семантикою світлопозначень. Серед внутрішньочуттєвих епітетів окремо виділяють: 1) одоративні епітети – це ті, що характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком; 2) Найбільшу групу серед внутрішньочуттєвих епітетів становлять емотивні (почуттєві епітети). Це закономірно, оскільки автор не тільки виражає свої почуття, але й намагається передати їх іншим. Епітет виконує, як правило, орнаментальну функцію, проте не зводиться до неї. Він активно сприяє пізнанню світу тим, що розвиває наші знання про предмети, осіб, явища, дії, процеси якимись новими гранями їх ознак, відкриваючи й актуалізуючи нові зв’язки між цими ознаками, заміщаючи постійні ознаки іншими, часом змінними, і дає нам нові знання про світ. Розширюючи якимись, часом несподіваними асоціаціями коло семантичних компонентів, епітет розширює валентність лексем і закріплює її на синтагматичній осі, наближаючи до істини об’єктивність наших знань про світ.

Перифрастичні звороти, що їх широко використовує українська преса сучасності, можна розподілити на 17 тематичних блоків, які класифікують перифрази за загальним уявленням про особливості окремих денотатів. До цих блоків належать: 1) назви історичних осіб: а) політичних і громадських діячів; б) письменників; в) діячів освіти та культури; 2) назви країн; 3) назви міст; 4) географічні назви та поняття; 5) назви професій і видів діяльності людей; 6) назви установ, організацій тощо; 7) назви абстрактних понять; 8) назви політичних понять; 9) назви військової справи; 10) назви медичних понять; 11) назви релігійних понять; 12) назви понять культури і мистецтва; 13) назви спортивних понять; 14) назви понять соціального зла; 15) назви конкретних предметів, машин і механізмів; 16) назви представників фауни та флори; 17) назви корисних копалин, хімічних речовин, мінералів.

Наведені приклади, зрозуміло, не вичерпують усіх тематичних груп перифрастичних зворотів. Виділені групи достатньо чітко показують актуальні тематичні сфери, в яких відбувається перефразування. Як бачимо, найбільше перифраз виникає у соціально-політичній сфері діяльності людини, активно виникають перифрази на позначення географічних реалій та денотатів , що належать сфері флори і фауни.

Відзначаючись чіткістю і стрункістю побудови, публіцистичною загостреністю, образністю, перифрази стають не тільки другими найменуваннями предметів, але й виділяють їх певні характерні риси, необхідність у яких викликається тематичним спрямуванням того чи іншого газетного матеріалу.

Перифрази – художньо-зображувальний засіб публіцистики; лексичний склад тих чи інших перифрастичних виразів – матеріал образних характеристик. Слова в структурі перифрази сприяють становленню живого уявлення про характер позначуваного, вони створюють експресивно-оцінний фон предметної віднесеності всього виразу. Ефективність перифрази спирається на структурно-семантичні якості слів і на способи їх застосування.

Порівняння у газетному заголовку виконують функції пізнання і впливу. Функція впливу притаманна порівнянням, які сприяють формуванню у читача уявлення про рису характеру тієї чи іншої людини, її внутрішній стан. Досить продуктивну групу в газетних заголовках становлять непоширені порівняльні звороти із сполучниками мов, немов, наче, неначе, як, ніби та ін. Менш поширеними є безсполучникові порівняння, виражені формою орудного відмінка.

Отже, у газетному заголовку виявляється співвіднесеність його особливої структури з функціями і змістом. При взаємодії заголовка з текстом утворюються своєрідні мовно-зображальні засоби – тропи. Серед тропів, які сприяють інформаційній насиченості заголовка, вирізняються метонімічні конструкції, метафори, епітети, перифрази і порівняння із своєрідною структурою і певними функціональними можливостями.