2.5. Стилістичні можливості метафори

Автори енциклопедії «Українська мова» [ , 334] дають таке визначення метафори: а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об'єкта позначення на інший на основі певної подібності між цими об'єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Арістотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т. п. Метафора може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номінації. Напр., при мовному відображенні кроків пізнання та етапів практичного освоєння людиною навколишньої дійсності в позначеннях різного роду западин рельєфу назвами посуду (казан, котел, макітра, корито, жолоб), морських фауни і флори – назвами сухопутних та річкових істот і рослин (морські заєць, окунь, капуста), засобів пересування – від води до повітря (летючий корабель, повітряний флот) і від суші до води (річковий трамвай, водні лижі); 3) при поетично-стилістичному підході – як один з тропів; 4) при лінгвофілософських та етно-лінгвістичних підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення (напр., антропоморфічна метафора або уявлення явищ і відношень, недоступних для чуттєвого сприйняття, як конкретно-фізичних понять: так, робити успіхи в житті – іти вперед, підніматися вгору, набирати сили і т. ін., пор. також уявлення радості як чогось легкого і світлого, а горя – як чогось важкого (на крилах радості, важке горе, горе давить); як спосіб моделювання світу і творення мовної картини світу (напр., при формуванні й формулюванні наукових понять: рух і спокій матерії, рівень мови, комп'ютерний вірус; при визначенні домінантної суті поняття, явища: так, минуле України моделювалося українським романтизмом першої половини ХІХ ст., зокрема, через образ могили, кургану, а кілька десятиліть згодом атмосфера суспільного неспокою передавалася через образи вітру, бурі; на основі того, як подавалася людина в історії різних суспільств (мірилом усіх речей і всесвіту чи гвинтиком державного механізму), можна судити про те, як змінювалися критерії її оцінки, в т. ч. сприйняття світу певним народом, пор. в українській історії поняття батька як соціального і духовного лідера – у називанні козацького старшини (батько Хміль) і командирів військ, формувань під час громадян, війни (батько Махно), а також, напр., Т. Шевченка, причому ще в порівняно молодому віці.

Метафори поділяють: 1) за належністю до того чи іншого мовного рівня – на лексичні, граматичні та ін.; 2) за стилістичною характеристикою – на індивідуально-авторські («Ночі осінні телились сірими ранками». – А. Головко) і загальномовні, останні – на такі, образність яких відчувається мовцями, і звичні, або стерті (вічко дверей, вулика; погода стоїть тепла), на розмовні й книжні, зокрема риторично-поетичні; 3) за структурою – на прості й розгорнені, або послідовні («Скрізь хвилює «море житейське», а мій човен без весел і без стерна: куди і як мені пливти і чим мені гребти, та й до якого берега причалити?» – І. Карпенко-Карий); 4) за характером подібності, яка лежить в їхній основі; 5) за тематичними моделями розвитку; 6) за функціональними характеристиками; 7) лексичні метафори — також за граматичними відмінностями.

Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальнішим, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: зовнішня подібність різних об'єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет, ведмідь – вайло, сонечко – комаха, геркулес – силач), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері, пускати півня – зриватися на писк), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло, космічний апарат; черепашача швидкість), функціями (повітряний флот), кількістю (легіони школярів); подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об'єктів (момент суб'єктивності, наявний при творенні будь-якої метафори, тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори (див. Синестезія); б) переноси від сфери конкретного фізичного світу до недоступних для безпосередньо чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (хвилювати, зважувати, горіти завзяттям, іскра таланту, лисиця «хитра людина», гострий розум, голова «керівник», життєвий шлях, дрібний урядовець), зокрема від простору до часу (довгий день, відрізок часу), на рівні прийменника, пор.: через дорогу – через день, від дому – від страху і т. ін.; в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води», мати-й-мачуха (рослина), прірва, сила, гибель у значенні «безліч»; при вираженні таких ознак рослин, як «дикий, неїстівний, отруйний», назвами, що стосуються певних тварин (кінський щавель, собача рожа, собача петрушка, вовчі ягоди, гадюча морква), ознаки «несправжній» і навіть «протилежно названому» – назвами, що стосуються певних тварин, народів (собаче мило «мильнянка», татарський клен «чорноклен», циганський піт проймає «холодно»); при вираженні значень оцінки (переважно негативної) і лайки (гицель, гнида, каторжна погода); 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб'єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: друг, друзі (Добридень, друзі! – у мові лекторів, дикторів), земляк, брат, син і под. (щодо незнайомих і нерідних осіб для надання звертанням інтимнішого забарвлення), в одній з моделей утворення власних назв: напр., жіночі імена Лілія, Роза, Гортензія. На основі різноманітної подібності розвиваються метафори і серед етнонімів та власних назв: цигани «учасники весільного обряду, строкато одягнені і незвичайно загримовані, що випрошують подарунки», «українська Швейцарія» (про особливо мальовничий регіон України), зокрема з переходом до загальних назв: хам, донжуан. Метафоричні процеси можуть бути досить регулярними (хоч і не такою мірою, як метонімічні) для певних семантичних угруповань: високий – низький (дерево, стеля – урожай, почуття, посада, стиль, голос та ін.); пастка, капкан, мишоловка, сильце, тенета, сіті (пастка для звіра – для ворога).

За напрямами метафоризації, моделями метафоричного розвитку існують різні класифікації метафор. Напр., 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); 5 типів у С. Ульмана: а) антропоморфічні метафори – переноси від людини (чоловічки «зіниці», цар звірів, вітер ридає) і на людину (колінна чашечка, ганчірка, залізна воля); б) зооморфічні метафори (журавель колодязя, орлиний зір); в) переноси від конкретного до абстрактного (вловити суть справи); г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи інший період привертає особливу увагу суспільства. Останній з названих типів метафор показує місце даної сфери на шкалі соціальних цінностей суспільства. Так, якщо в минулому помітне місце займали «релігійна» і «сільська» метафора (чорт, ірод, бусурман; нива, галузь, сіяти добро), в наш час активною є метафоризація лексики спорту, космосу, інформатики, медицини (старт, цейтнот, хід конем, орбіта інтересів, запрограмуватися на що-небудь, некерований, больові точки). Показовою є історія «військової» метафори за три чверті століття радянської історії – від бурхливого розвитку з часів революції та громадянської війни (культурний фронт, штаб суботника, командні висоти, битва за врожай) до поступової відмови від неї з кінця 80-х рр. ХХ ст.

Класифікація моделей метафоричної оцінної лексики може бути проведена під кутом «хороше – погане», коли певний набір опозицій, закріплених у людському досвіді для орієнтації в світі конкретно-фізичних явищ, переноситься з виробленням оцінних конотацій у світ абстрактних, психічно-моральних і соціальних явищ. Напр., «світло – морок» (світло знань – морок неуцтва), «тепло – холод» (теплий – холодний погляд), відлига – заморозки (в суспільстві), «верх – низ» (верхи – низи суспільства, висока – низька посада, підноситися – падати духом), «рух – непорушність» (суспільний рух – застій) та ряд інших моделей. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад'єктивні та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення): за типами словосполучень – полум'я кохання (генітивна метафора, характерна переважно для поетичного стилю), пташиний базар; за типами синтаксично зв'язаного значення – вживанням у предикативній функції (Золото, а не людина; Він осел; Осел!, зокрема з прикм. справжній, сущий і под.) та в інших функціях у сполученні з вказівними (анафор.) займенниками такий, цей (Такого осла світ не бачив, Цей осел нічого не розуміє), у функціях прикладки (козир-дівка), звертання (голубе мій), обставина способу дії у формі ор. в. (падати чи лежати каменем).

Метафора у фразеології діє як при творенні фразеологічних одиниць (заяча душа, одного поля ягоди, виляти хвостом), так і при їх дальшому переосмисленні (маг і чарівник, іти в ногу, сісти на мілину). Граматична метафора виявляється в розвитку як загальномовних семантичних категорій (істот – неістот, конкретного – абстрактного та ін.) за допомогою формально-граматичних засобів їх вираження (системи словозміни, служб, слів, афіксів і т. п.), так і власне граматично-семантичних категорій. Так, модель «фізично малий розмір – соціальна незначність, духовна нікчемність і т. п.» реалізується на рівні як лексики (ми люди маленькі, духовний пігмей), так і морфології – у демінутивних суфіксах: панок «небагатий пан», людці, ідейка. Метафора в рамках категорії істот – неістот виявляється при транспозиціях членів таких опозицій, як займ. хто / що, ім'я у формі ч. або ж. р. / ім'я с. р., форм род. в. іменників ч. р. -а / -у і т. ін., діючи як анімізація неживого і в протилежному напрямі: «Нікого так я не люблю, як вітра вітровіння» (П. Тичина), «Що теперішні старці? Голе, як бубон, голодне, як собака» (Б. Грінченко). Метафора – продуктивний шлях розвитку категорій роду: напр., при позначенні осіб протилежної статі: ледащиця, гімназистка – про чоловіка (пор. аналогічні лексичні метафора — баба, красна дівиця), неживих предметів: шовковиця > шовкун, кавун > кавуниця (діал. «кавун з більшим кружком на місці квітки, більшою кількістю насіння, кругліший і нібито солодший»), пор. також оформлення в ж. р. назв землі (плодючістю вона нагадує істоту жін. статі) або псевдородові кореляції типу ворон – ворона, риба – рибець (оформлення похідних у ж. та ч. р. тут зумовлено не належністю до статі, а, очевидно, меншим чи більшим розміром); числа – напр., при гіперболічній мн.: небеса, жита, хороми, «чаї розпивати» (велика просторова протяжність, розмір предмета, інтенсивність, тривалість або частотність дії подаються як множинність предметів), при мн. величі, а згодом пошанній мн. – «ми, цар...», ви замість ти; особи – «Ти слухай, що тобі батько каже» (мовець про себе в 3-й ос. для більшого авторитету), «Чого мовчиш? Говорити не вмієш? Вона й долю свою промовчить» (М. Коцюбинський; співрозмовник подається в 3-й ос. ніби як відсутній); часу – «Іду я вчора...» («теперішній історичний») та ін. На рівні синтаксичних значень метафора виявляється, напр., як спеціально задане переосмислення категорій модальності: По-моєму, ти все це дещо перебільшуєш (модальність невпевненості використовується у прямо протилежному значенні), як діалогізація монологу: Чи є життя на Марсі? Ні, на Марсі життя немає (лекторський зворот). Але речення як знак ситуації може бути основою і для метафоричного типу лексичної: «Хмару розбила ластівка. Вбігла Гафійка» . Метафора у словотворенні виявляється при переосмисленні як: а) лексичне значення твірного слова (утворення метафоричної мотивації): серце – серцевина, масло – маслюк (гриб, шапинка якого покрита слизуватою шкіркою), гусар – гусари-ти (поводитися подібно до гусара), стовп – остовпіти, при творенні складних слів: чорнобривці (квіти), серцеїд, так і б) граматичне значення афікса: пор. пере-йти і пере-зимувати (від просторового до часового значення), хлопч-ик і інтелі-гент-ик. Досить продуктивною є модель «зменшеність предмета або неповнота вияву ознаки – подібність»: шийка пляшки, стрілка «мис, коса», «стрибати в воду солдатиком» та ін. Метафора виконує дві основні функції: номінативно-пізнавальну – морський котик, механізм ціноутворення, тверда валюта, суспільство розвивається (звичайно при позначенні понять, які ще не мають найменування) і номінативно-характеризувальну (естетико- або експресивно-стилістичну, зокрема оцінну, — при вториннній номінації) — він орел, вишневі губи, підкрався вечір. Термін «метафора» вживається також у ширшому значенні – переносне значення взагалі, що призводить до небажаної термінологічної двозначності [ , 337].

Особливу роль у сучасному політичному дискурсі, на думку вітчизняних дослідників, відіграє метафоричний вектор безпеки та агресивності. А. П. Чудінов відзначає у ньому такі домінантні концептуальні метафори: війна, злочинність, хвороба, тваринний світ. Політичні лідери постійно говорять про хвороби країни, про злочинні дії або думки політичних супротивників, наголошують на ненатуральності, грі, закликають до війни опонентів, наприклад: Виявляється, криза сучасної влади є хворобою…

Слід відзначити, що в структурі сучасного політичного дискурсу ЗМІ великий сегмент займають ігрова, кримінальна, театральна, воєнна метафори, спостерігається зростання структурованості первинних семантичних полів, використовується все більша кількість образів, а також значно зросла кількість відповідних вживань метафор. Усі ці вектори відбивають реальну самосвідомість людей, оцінку ними стану дій у державі. Люди стомилися представляти себе громадянами хворого, кримінального та бідного суспільства і чекають нових, позитивних концептуальних метафор [Вусик Г.Л. Суспільно-політична лексика на шпальтах українських газет., 8].

Різноманітність варіантів перехрещення назв політичних реалій із номінаціями з інших сфер життя виявляє здатність мови узгоджувати дійсність із концептуальною моделлю світу кожного індивіда; внаслідок цього у мові мас-медіа постійно з'являються семантичні інновації [Сербенська О. Інновації, 139]. Джерела появи метафоричних значень «треба шукати у сфері конотацій вихідного значення слова, тобто оболонки метафори» [2, 70], індивідуальна мотивація автора при виборі сфери для метафоричного перенесення у політичний дискурс зумовлена його комунікативною метафоричною оцінкою тих чи інших політичних подій та явищ. Антропоморфна метафорична модель є зрозумілою для кожного суб'єкта чи реципієнта політичного дискурсу, «оскільки процес пізнання скерований саме за цим вектором» [ Федик О. Мова, як духовний, 244]. Моделюючи державу за зразком людського організму, суб'єкт політичного дискурсу прагне надати політичним реаліям ознак завершеності і досконалості, адже антропоморфна метафорика має значення органічності розвитку, підпорядкованості законам природи; як зазначала О.С. Федик, така метафора «відображає психологічну потребу людини... у створенні духовної гармонії» [Федик , 246]. У межах цього семантичного типу виділяємо декілька груп метафор, що стосуються будови людського організму та життєдіяльності людини.

Метафори першої групи, «оболонкою» яких є назви час людського тіла, мають позитивні конотативні семи значення, вони виправдовують доцільність явищ і процесів зі сфери політики. В мові сучасного політичного дискурсу можна виявити метафори з оболонками – назвами більшості частин тіла, сукупність яких створює уявлення про державу як добре збудований людський організм: організм – держава, глава – президент, хребет – представники різних політичних прошарків, кістяк – громадська структура, права і ліва руки – правий і лівий напрями в політиці, кулак – об'єднання промислових гігантів, серце – столиця України, артерії – транспортні шляхи, кров – гроші, обличчя – позитивний імідж держави [Дацишин. Антопом.метафора , 502].

Друга група – це метафори, побудовані на перехрещенні політичних реалій із назвами явищ і процесів життєдіяльності людини; метафори цієї групи мають переважно позитивні конотації: нова політична структура народжується на наших очах; У січні 2000 року народилася парламентська більшість, а в січні 2001-го її було поховано; новонароджені держави; п'ятирічна дитина (Конституція) нині не доглянута; представники адміністративно-фінансового ресурсу тільки й мріють про те, щоб блок Ющенка став мертвонародженим дитям. Інші метафори цієї групи пов'язані із переносним значенням назв процесів і явищ, що стосуються періоду розвитку організму до моменту народження, а також його появи на світ; вони надають текстові іронічного забарвлення: зачаття потужної опозиції; вагітний законом парламент; вибори засвідчать ефективність владних потуг; важкі роди Закону про вибори; пологи політичного немовляти, чи можна було вродити щось порядне протягом однієї ночі… Але ж вродили.

Переважно негативні конотації мають метафори третьої групи, оболонками яких є медичні терміни. Спостереження дають підставу говорити про те, що метафоричне наповнення концептів, пов’язаних із політичним та економічним життям країни, є дуже насиченим саме у цьому напрямі в періоди політичної та економічної нестабільності. У мові мас-медіа виявляємо перехрещення назв політичних реалій із назвами хвороб та способів їх лікування: Весь букет хвороб, від яких потерпають наші економіка і політика; кримінально-політичний скандал оголив усі нариви нашого суспільства; опозиція і далі має масу болячок, традиційно успадкованих з минулого руху опору та періоду дисидентства: злочинність – болячки та виразки на тілі держави; серйозні бюджетні ускладнення; хворе суспільство, утворення серйозних фінансових тромбів; недорозвиненість ринкових механізмів; скасування депутатського імунітету; допомога країн-донорів; Київ є пацієнтом на операційному столі, а лікар не знає, що ж із цим пацієнтом робити; обговорення причин «хвороби» галузі ... виявило безліч підходів до лікування: перехід «крапельних ін'єкцій» до хірургічного втручання; перехід до іншої системи не буває безболісним.

Метафори четвертої групи, що переносять у політичну сферу назви дій людини, способів її руху, душевних станів і настроїв, надають текстові яскраво вираженої експресивності та оцінності: Проковтнемо «Кучмагейт» і не подавимось?; Навіщо нам набивати синці у тих місцях, де вже перечіплювались інші народи; комуністична Росія прагне обняти Україну. Аби не задушила; Рада Європи йде на Схід, а це дозволяє Україні йти на Захід; чимало є й іншого каміння, через яке навряд чи вдасться перестрибнути навіть для того, щоби створити омріяну «правицю»; Україні вдалося відійти від того провалля, перед яким вона ще недавно тупцювала; Україна задихалася від браку палива; ядерний монстр СРСР ще грав мілітарними м'язами, але вже стояв на колінах; політика буде менш роздратованою.

У сучасному українському політичному дискурсі виявляються нові можливості перехрещення політичних подій та явищ із назвами, пов'язаними з фізичним та соціальним життям людини; зокрема, це стосується введення політичних реалій у сексуальний контекст. Найчастіше така метафора створює іронічне забарвлення, тісно переплетене із негативною оцінкою: кандидати у Президенти паруються, щоби стати ідеальною парою; Україна хоче «віддатися» Росії; беззастережні тісні контакти з владою аж ніяк не виключають прикрих побічних наслідків таких любощів; демократичний табір влаштував шоу оральної любові до прем'єра; групування, які ми бачимо сьогодні, – це лише женихання порівняно з об'єднавчими «оргіями», що грядуть в останні тижні перегонів; Волков висловився у тому дусі, що з «імпотентами» з НДП він більше не працює; різновид партій пов'язаний зі спрямованістю руйнації не лише назовні, але й на самих себе – політичний мазохізм; Ось такі вони, казанови. Познайомляться з жінкою (партією), доведуть до гріха обдурять і кинуть.

Людина є справді унікальною істотою. Різноплановість, різнорівневість її життєдіяльності – від елементарних органічних функцій до складних соціальних зв'язків – розкриває широкі можливості переплетення різних семантичних полів і виникнення нових валентностей слів. Утворена в результаті цього антропоморфна метафора у політичному дискурсі виявляє прагнення суб'єкта виправдати ті чи інші політичні процеси та явища, охарактеризувати їх за зрозумілою для більшості шкалою цінностей; вона розкриває концептуальну картину світу автора, надає його мовленню індивідуальності і колориту [Дацишин Х . Антропоморфна метафора , 501 – 503].

Метафора традиційно визначається як троп, побудований на вживанні слів і словосполучень у непрямому значенні на основі подібності, аналогії (за кольором, формою, об’ємом, призначенням та ін.). Метафора виникає як результат переносу прямого значення слова на об’єкт, котрому «перенесена» дія або якість не властиві за узвичаєними нормами мовлення. Саме в цьому полягає новизна фігурального слововживання, стилістична її ефективність.

Загальномовні метафори, як правило, нездатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність. Потрібен спеціально організований контекст, щоб оживити стерту, «погаслу» метафору.

Значно більший стилістичний ефект створюють індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх, як правило, одноразове, неповторюване. Несподівані асоціативні зв’язки між віддаленими поняттями і є найчастіше поетичною знахідкою автора. Н-д:

Метафора у публіцистичному стилі позначена рядом специфічних рис. Оскільки у газетному тексті на першому місці стоїть документальність, життєва правдивість, оперативність зображення, то усі образні значення тут мають характер підпорядкований, другорядний. Тому аж надто барвисті, вишукані, несподівані метафори у газетних текстах є непотрібними і небажаними. Основна частина тропів тут не стільки справді експресивна, скільки умовно експресивна (прописка, турнір, тріо, дуель тощо). Різниця стилістичних потенціалів без емоційної й емоційної лексики тут незначна, беруться такі тропи най частіше зрізних професійних сфер, що теж не може – асоціативно – пов’язуватись з яскравою, свіжою образністю, тому газетні метафори дуже швидко зношуються, поповнюють собою списки газетних штампів [Коваль А.П. Практична стилістика , 29].

Метафора – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольором, формою, призначенням. Ми часто використовуємо слова й словосполучення, абстрагуючись від їхньої метафоричності. Наприклад, вушко голки, язик полум'я, наріжний камінь (основа, найважливіша частина чогось), перша ластівка (ознака появи чогось). Це так звані стерті метафори, які вже є не засобом створення образності, а джерелом виникнення нових лексичних значень, тобто одним із чинників розвитку багатозначності. Є метафори теж загальномовні, але такі, що не втратили своєї образності, емоційності: голубе, лебідонько, пташечко, соколе. Вони є надбанням народно-поетичного мовлення. Але власне образні засоби – випадки нової, оригінальної метафоризації, так звані індивідуальні авторські метафори. Вони часто використовувані в публіцистиці, ще частіше – в красному письменстві. Наприклад: «Чоловік так і живе, затиснутий бідою в лещата. Шість фронтових операцій і три після війни. Найскладніша – в шістдесят дев'ятому, коли на Лося медицина рукою махнула. Та що медицина! Навіть рідна жінка відцуралась, вважаючи чоловіка покійником, і повіялася з іншим. Теж треба пережити! Вистояти на одній нозі, не зламатися, не дати життю скрутити себе в баранячий ріг» (С. Колесник); «Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових звуків» (М. Коцюбинський).

Особливо виразними стають стилістичні можливості метафори, коли вона виступає в поєднанні з іншими тропами, зокрема з порівняннями:

Метафоричний вислів мечі прадавніх схрещених доріг увиразнюється на тлі порівняння з тим самим стрижневим словом – немов у герці дикому мечі.

…мова стає важливим інструментом реалізації стратегічних завдань суб’єктів політичного дискурсу [Дацишин Х. Метафорична інтерпретація , 304].

Одну із ключових позицій у системі впливу на реципієнта через засоби масової комунікації займає метафора – стилістична фігура, яка базується на порушенні усталених логічних зв’язків та побудові нових; саме завдяки цьому метафора є ефективним засобом у формуванні нової системи суспільних оцінок і цінностей [ Там же , 305].

Використовуючи метафоричну назву замість буквальної, суб’єкт політичного дискурсу має на меті спрямувати думку реципієнта тексту в заданому напрямку, робить спробу нав’язати йому свою власну систему оцінок і цінностей. У сучасному політичному дискурсі можна виокремити кілька основних семантичних типів метафори, що об’єднують транспоновані вислови, побудовані на переносному використанні номінацій із різних сфер життя; ведуть мову про основні конотації, властиві для більшості транспонованих висловів у кожному семантичному типі. За допомогою метафори автор газетно-політичного тексту намагається зорієнтувати читача, наголосити на позитивних та негативних (з погляду суб’єкта мовлення) характеристиках політичної реалії [ , 306].

З методичних міркувань користуємося поданою вище класифікацією, за якою С. Ульман виділяє п’ять типів метафор: а) антропоморфічні метафори – переноси від людини: Обличчя великого міста (ВП, 16.02.06); Не чекаймо, доки біда постукає у двері (УК, 10.02.07); Перші кроки Дніпропетровської консерваторії ім. Глінки (ВП, 16.05.06); Україна може стати донором (УК, 05.03.07); Дитсадок «Мальвіна» народився вдруге (ВП, 01.02.07); Автотранспортні артерії області (ВП, 28.12.06); Підкова, серце, кулак і …хворий ЦВК (УМ, 10.04.07); Трамваї помирають стоячи (УМ, 15.03.07); Вгамоване «печерне право» (УМ, 10.04.07); Через музику до нас промовляє його українська душа (УК, 03.02.07); Чому земля ніяк не дійде до ринку? (УК, 16.01.07); Говерла зустрічала нас сонячною усмішкою (ВП, 16.02.06); Уряд перевірить куди йде газ (ВП, 08.08.06); Нафта впала в ціні до рекордної за півроку позначки (ВП, 14.09.06); Лікує живе світлоносне слово (УК, 10.02.07); Нові тарифи здивували навіть мерів (ВП, 15.06.06); Весняний день рік годує (ВП, 23.03.06); Зарплата «в конвертах» відгукнеться (ВП, 14.09.06); Осінь прийшла. Розповісти про роботу пора (ВП, 14.09.06); Плачуть церковні дзвони над згарищами дерев’яних святинь… (УК, 20.01.07); Новий асфальтовий завод став до роботи (ВП, 30.06.06); Лихо обминуло Голубівку (ВП, 19.01.06); Паркінги в центрі міста вирішать проблеми з «пробками» на дорогах (ВП, 19.01.06); Рукотворна пам'ять завжди волатиме до нас (ВП, 17.04.06); Пам’ятники можуть багато про що розповісти (ВП, 17.04.06); Ситуація вимагає (ВП, 21.03.06); Закриті кватирки та двері не дуже допоможуть у збереженні енергії (ВП, 10.03.06); Селяни працюють, а борги, на жаль, ростуть (ВП, 07.03.06); Пам'ять про колегу живе в спорті (ВП, 31.01.06); Ордени й медалі знайшли своїх героїв (ВП, 22.06.06); «І скрипка заспіває про мир…» (ВП, 30.06.06); Жива стежина в завтрашнє твоє (ВП, 25.05.06); Beeline заговорив українською (ВП, 20.04.06); Дніпропетровськ стояв біля джерел суспільного споживчого руху в Україні (ВП, 15.03.07); б) зооморфічні метафори: Окрилені любов’ю до України (УК, 09.02.07); Літаючі фокстер’єри і клоунське тріо (ВП, 04.07.06) в) переноси від конкретного до абстрактного: Зупинити колесо конфлікту (УК, 23.01.07); БЮТ сподобалась ідея «помаранчевої команди» в парламенті (ВП, 26.01.06); Любов до землі вселяє надію (ВП, 22.06.06); Соціальний діалог профспілок (ВП, 25.05.06); г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи інший період привертає особливу увагу суспільства. Серед цієї групи можна виділити кілька підтипів: а) воєнна метафора: Високі технології – на службу міждержавним відносинам (УК, 27.02.07); «Священна війна» розв’язана (УК, 15.03.07); Чому Україна втрачає унікальні чорноземи? (ВП, 20.06.06); Харчовики Дніпропетровщини готуються до боротьби із світовими брендами (ВП, 28.11.06); Весна вбиває (УМ, 03.04.07). Семантичний тип метафори війни асоціюється з відчуттям страху, невпевненості у завтрашньому дні, нестабільності з потребою докладати надто багато зусиль для досягнення мети: «Володар гори» підкорив українські серця (ВП, 14.04.07); Незаконне виробництво знешкоджено (ВП, 03.08.06); Мета – підвищити якість товарів та послуг, захистити права споживачів (ВП, 17.01.06); Профспілки змінюють тактику (ВП, 24.10.06); Туберкульоз …наступає (ВП, 29.03.07); Озерка зазнала чергового нападу (ВП,31.10.06); Передмістя потребує захисту (УК, 01.02.07); Чи загрожує Україні епідемія корі? (ВП, 09.02.06); Командний дух завжди перемагає (ВП, 25.05.06); б) метафора театру і гри, яка трактує політику як розвагу для обмеженого кола людей, коли події розгортаються за підготованим сценарієм, а більшості відводиться роль спостерігачів; для цього типу метафори властиве переважно негативне емоційно-оцінне забарвлення: Шоу білосніжних котів (ВП, 02.02.06); Вибори голови облради: дійство триває (ВП, 06.06.06); У ролі першопрохідників (ВП, 02.03.06); в) спортивна метафора, що передбачає сприймання політики як чесного і відкритого змагання: Міжнародний фестиваль стартував (ВП, 23.03.06); Дніпропетровщина виграє своє майбутнє (ВП, 21.03.06); БЮТ стартував першим (ВП, 30.11.06); Новий склад Дніпропетровської облради (ВП, 30.05.06); Підготовка філологів-тренерів (ВП, 21.11.06); Командний дух завжди перемагає (ВП, 25.05.06); Посівна кампанія на Дніпропетровщині вийшла на фінішну пряму (ВП, 04.05.06); Ріпак готовий суперничати із соняхом… і не тільки (ВП, 04.07.06); Несподівані рокіровки на парламентському полі (ВП, 11.07.06); Жнива – на фінішній прямій (ВП, 01.08.06); Стали відомі лідери передвиборних перегонів (ВП, 19.01.06); г) в основі транспортної метафори лежать семи динаміки, руху, змін, що можуть бути як позитивними, так і негативними: Зелене світло успіхам і досягненням (ВП, 15.02.07); На шляху до вдосконалення сільської медицини (ВП, 23.03.06); «Зелене світло» муніципальній реформі (УК, 12.12.06); Про хід ліквідаційної процедури АКБ «Прем’єрбанк» (ВП, 23.03.06); «Порожняк» від коаліції (УМ, 10.04.07); «Міс Весна» набирає обертів (ВП, 11.05.06).

Таким чином, метафора у газетному заголовку позначена рядом специфічних рис. Найвиразніше вона виявляє себе тоді, коли виступає в поєднанні з іншими тропами, зокрема з порівняннями. За допомогою метафори автор намагається зорієнтувати читача, наголосити на позитивних чи негативних моментах навколишньої дійсності. На наш погляд, найбільш прийнятною є класифікація, яку подає С. Ульман, виділяючи п’ять типів метафор. Найбільш продуктивну групу становлять антропоморфічні метафори. У газетному заголовку виявляють свої стилістичні можливості зооморфічні, воєнні, спортивні метафори, метафори театру і гри. Синестетичні метафори не представлені у газетних заголовках.