2.7. Функції порівнянь у мові преси

Серед мовленнєвих одиниць, що ефективно реалізують конотативну -(прагматичну) функцію, важливе місце посідають порівняння. Порівняння вивчають у різних аспектах: 1) граматичному (виявляють і класифікують мовні – морфологічні, словотвірні, синтаксичні властивості порівняння); 2) фразеологічному (описують порівняння як стале сполучення слів); 3) ономасіологічному (розглядають компаративні конструкції в аспекті зв'язків їхніх компонентів з позамовними об'єктами); 4) семасіологічному (вивчають семну структуру компонентів порівняння, взаємодію їхньої семантики); 5) описують функції порівнянь у різних стилях мовлення [Мяснянкіна Л. Функції порівняння , 499].

Традиційно вважають, що порівняння – первинне явище, метафора – вторинне. О. Веселовський, Ш. Баллі, О. Потебня припускають, що метафора з'явилась у період повної залежності людини від природи, коли первісна людина уподібнювала навколишнє середовище собі та своїм вчинкам. Ця теорія не поширена, тому що метафора складніша для сприйняття, ніж порівняння[ там же , 500].

З'ясування суті порівняння пов'язане з проблемою його взаємодії з метафорою. Метафору беззастережно відносять до системи тропів, компоненти порівняння найчастіше сприймають у прямому значенні. І.В. Шенько, Д.У. Ащурова наголошують на спільності семантичної природи метафори та порівняння; семантика порівняння не дорівнює сумі значень його компонентів, а є самостійною мовною одиницею. Сучасні дослідники розрізняють метафору і порівняння за їх глибинною структурою: порівняння відповідає схемі «можна сказати, що це може бути», а метафора – «можна сказати, що це не ..., а ...» (А. Вежбицька); порівняння ілюзорне, а метафора реальна; порівняння поширює мовлення, а метафора скорочує (Н. Арутюнова); порівняння – істинні, метафори – брехливі (Д. Девідсон) [ теж , 501].

Із з'ясуванням сутності порівнянь пов'язане питання про його призначення, мету, якій воно служить. Мета зіставлення – лаконічно пояснити суть одного предмета шляхом його порівняння з іншим предметом або показати, наскільки позитивним / негативним є предмет, що порівнюється, стосовно об'єкта, який більшість мовців оцінює як позитивний чи негативний. Більшість дослідників наголошують на двох головних функціях порівняння – когнітивній (пізнання) та прагматичній (впливу) .[ , 500].

Функції пізнання та впливу виконує більшість порівнянь, що функціонують у засобах масової інформації, зокрема у пресі. Особливістю журналістської творчості є те, що для пояснення маловідомого газетярі добирають поняття, знайомі читачеві з інших джерел, зокрема з художніх творів. Наприклад: Скільки зон екологічного лиха! Ми – як полонені-заложники у моторошному фільмі про самих себе; Росія всіляко бореться з цим процесом, як Дон Кіхот з вітряками.

Функція впливу притаманна більшості порівнянь. Незалежно від того, чи сприяє порівняння створенню яскравішого образу, чи оживляє внутрішню форму метафоричного слова, воно передусім – не тільки основний засіб розкриття сутності явища, а й засіб репрезентації ставлення до нього журналіста. Вибір порівняння завжди пов'язаний з характером авторської оцінки того, що зображається. Наприклад: Де-не-де блимне з вікна вогник, немов вовче око, крізь зарості калини, а то все тиша, дух забуття...; Виконується «Симфонія псалмів» Ігоря Стравінського. Останній звук тане і сріблиться так, мов павутинка бабиного літа над Києвом.

Порівняння у журналістському тексті можуть сприяти формуванню у читача уявлення про рису характеру тієї чи іншої людини, її психічний стан: Принишклою сивою ластівкою вона вже притулилася до нього, їхні очі схрестилися на мить – біль і ніжність, материнські, синівські.

Порівняльні конструкції часто використовують як основу для формулювання короткого висновку, що підводить підсумок усього сказаного в статті і виноситься зазвичай насамкінець публікації. Такі порівняння, як правило, виконують пояснювальну функцію: Життя Івана IV– як безумна і п'яна оргія. Помер – як на теперішні мірки – доволі молодим. Жив як пив. І пив – як жив.

Порівняння, що виконують пояснювальну функцію, дають у уникнути поширених пояснень, не пов'язаних з головною темою статті. Порівняння, які виконують прагматичну функцію, відображають авторське бачення довкілля. Зіставлення несхожих предметів завжди передбачає наявність чийогось погляду, тобто порівняння містить думку, оцінку певної особистості. Порівняння нерозривно пов'язане з ціннісною картиною світу, його аналіз дає змогу виявити місце тих чи інших об'єктів у мовній картині світу.

Л. І. Мацько в статті «Порівняння», що вміщена в енциклопедії «Українська мова» [Українська мова: Енциклопедія , 507], дає таке визначення порівняння і звертає увагу на їх класифікацію. Порівнянням називає фігуру мови або рідше троп (у формі ор. в. ім.), що полягає у зображенні особи, предмета, явища чи дії через найхарактерніші ознаки, які є органічно властивими для інших: дівчина струнка, як тополя; волошки сині, як небо; надворі тепло, як улітку тощо. В основі порівняння лежать логічна операції виділення найсуттєвішої ознаки описуваного через пошук іншого, для якого ця ознака є виразнішою, зіставлення з ним і опис: «Сплив вересень синій, як терен. Жовтень палає, червоний, як глід» (О. Гончар). У порівнянні розрізняють суб'єкт порівняння (те, що порівнюють), об'єкт порівняння (те, з чим порівнюють) і ознаку, за якою один предмет (суб'єкт) порівнюється з іншим (об'єктом). Ознака може визначатися кольором, формою, розміром, запахом, відчуттям, якістю, властивістю тощо. Порівняння виступає у таких граматичних формах: 1) порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито; бувають і безсполучникові порівняння; 2) форма орудного відмінка; 3) підрядне речення; 4) конструкції з формами ступенів; 6) речення порівняльної структури, в яких об'єкт порівняння охоплює усю предикативну частину; 7) конструкції, побудовані за принципом образної аналогії. Виділяють порівняння логічні (поняттєві) й художні (образні). Серед художніх порівнянь є традиційні для укр. мови, що створюють її національний колорит, художньо-символічне світобачення (дівчина як калина; поле як море; одинока як билина; очі як зорі; брови як шнурочки) та індивідуально-авторські, які відображають художні сма­ки майстрів слова: «Сніг як сміх..., сніг як сум на зеленому листі» (М. Ткач). Порівняння, завдяки рухливості лексичної семантики, часто лежать в основі утворення інших художніх засобів – епітетів, метафор, гіпербол, паралелізмів тощо: вечір золотий – вечір, як золото; по-заячому пригнувся – пригнувся, як заєць.

З методичних міркувань користуємося класифікацією порівнянь, поданою Л. І. Мацько у розділі «Порівняння». Досить продуктивну групу у газетних заголовках становлять: а) непоширений порівняльний зворот зі сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито: «Будьте, діти, красиві, як весна...» (ВП, 08.02.2007); У Ніжині, як у Венеції (УК, 24.02.2007); Більшість як меншість (УК, 01.03.2007); Йдуть роки, як вода... А «Зоря» молода! (ВП, 17.04.2007); Ворона пролетів, як фанера (УМ, 10.04.2007); Віктор Ющенко: «Україні як кисень потрібна політична стабільність» (ВП, 10.10.06); «Любов, як світ, велика!» (ВП, 07.09.06); б) поширений порівняльний зворот: Життя, мов космічна ракета (УК, 03.03.2007); «Розгортаю життя, як сувій полотна...» (ВП, 15.03.2007); 2007 рік як момент істини (УК, 30.01.2007); Як спалах зірки. Такою ж неповторною була доля Олександра Макарова – одного з батьків вітчизняного ракетобудування та беззмінного директора… Південмашу (ВП, 14.09.06); Землю орати, як пісню співати (ВП, 28.09.06). Менш продуктивну групу становлять безсполучникові порівняння: приклад; в) форма орудного відмінка: Виховаймо дітей інтелектуалами (ВП, 07.12.2006); «Вважаємо блюзнірством...» (УК, 23.02.2007); Самодержавством повіяло (УМ, 23.02.2007); Чи бути землі національним ресурсом? (УК, 06.03.2007); Україна може стати донором (УК, 05.03.2007); Зачервоніло вихідними (УМ, 28.02.2007).

Отже, порівняння у газетному заголовку виконують функції пізнання і впливу. Функція впливу притаманна порівнянням, які сприяють формуванню у читача уявлення про рису характеру тієї чи іншої людини, її внутрішній стан. Досить продуктивну групу в газетних заголовках становлять непоширені порівняльні звороти із сполучниками мов, немов, наче, неначе, як, ніби та ін. Менш поширеними є безсполучникові порівняння, виражені формою орудного відмінка.