Модуль 1. Література “Розстріляного відродження” Лекція 1. Суспільно-політичні умови формування українських письменників 20-30-х хх століття План:

1. Конфлікт національного та корпоративного в художніх свідченнях

2. Ідейно-естетична боротьба в українській літературі 20-х років ХХ століття

3. Літературні угруповання

1. Конфлікт національного та корпоративного в художніх свідченнях

Період 20-30-х років ХХ століття досі залишається одним із найскладніших та найсуперечливіших в українській історії і є об’єктом підвищеного інтересу з боку як істориків, так і літературознавців. У політичному плані цей час можна назвати часом невпевненого “загравання” більшовиків з українством. Учені називають низку причин, що призвели до нових віянь у національній сфері.

Добі українського відродження присвячена сьогодні велика кількість різноаспектних творів. Розв’язуючи проблему конкретно-історичного відтворення дійсності, письменники намагаються якомога точніше передати суспільно-історичні обставини, хоч і вдаються до їх переосмислення.

Суспільно-політична ситуація в Україні 20-х років частково знайшла своє об’єктивне відображення в багатьох творах письменників. Українізацію неоднозначно сприймали різні соціальні верстви. В той час, коли свідомі кола інтелігенції з ентузіазмом впроваджували її в життя, провідні партійці та урядовці підходили до цієї політики як до одного із засобів досягнення своєї мети.

Тюрми, заслання, гоніння, фізичне і духовне знищення – ось що чекало на українських письменників. Духовне знищення – це вимушеність творити з повсякчасною оглядкою на цензуру, це постійний страх перед тоталітарною системою, а через це – приховування правди, без якої художній твір, як би майстерно він не був написаний, втрачає головне – свою душу, тобто духовність.

Хто не піддався духовному знищенню – знищувався фізично. Бо ж давно відомо, що для того, щоб перетворити націю, народ у безсловесну овечу отару, варто лишити цей народ духовності – історії, культури, літератури, а для цього необхідно знищити носіїв духовності – творчу інтелігенцію. Це були письменники трагічної долі: В.Винниченко, М.Хвильовий, В.Підмогильний, О.Олесь, М.Куліш, Б.Антоненко-Давидович, М.Драй-Хмара, М.Вороний та інші.

2. Ідейно-естетична боротьба в українській літературі 20-х років хх століття

Інтегральною тенденцією багатьох різновидів мистецтв України, а відтак і письменства постало формування модернізму, супроводжуване проголошенням художніх програм, діяльністю літературних угруповань, сплесками гарячих творчих дискусій. Цей процес водночас об’єднував і протиставляв представників різних стильових течій та естетичних орієнтацій, іноді зливався з потоками поза літературних доктрин (наприклад, із “неоромантичною” спробою соціального визволення), іноді відмежовувався в чисто іманентних межах, тяжів до плюралістичних ознак, опинявся в силовому полі різнопланових інтерпретацій.

Першим етапом (1918-1923) слід вважати організаційне оформлення літературного процесу в Україні, коли закладалися підвалини видавничої справи, виникали органи літературної преси, утворювалися регіональні осередки літературного життя (у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві тощо). Вони створюють свої мистецькі угруповання, тут ще не спостерігається гострих зіткнень між організаційними елітарними та егалітарними напрямками в літературі.

Другий етап (1923-1928) пов’язаний передусім із запровадженням українізації, що, як тоді багатьом здавалося, розкривала можливості порівняно вільної розбудови української літератури, стимулювала формування її розгалуженої макроструктури. У річищі художнього розвитку складають доволі ущільнений час, кульмінацією якого вбачається літературна дискусія 1925-1928 років. Виникає переважна більшість літературних угруповань, окреслюються їхні ідейно-естетичні платформи, визначаються провідні тенденції літературного процесу.

Третій етап (1928-1932) характеризується згортанням відносно демократичних недовготривалих свобод і встановленням тоталітарної диктатури. Полеміки припиняються не тільки в літературі: згортаються вони і на теренах культури, країна вступає в період жорстокої уніфікації та класової непримиренності. “Образ ворога” в суспільній свідомості став визначальним у внутрішньому житті СРСР: починається вистежування “внутрішніх ворогів”, до розряду яких потрапляють передусім діячі культури національної та “ліберальної” орієнтації; зокрема письменники – “попутники”. Узаконюється “полювання на відьом”, небувалий в історії масовий злочин – винищення мільйонів “класово чужих елементів”.